Колекцію із 1500 листівок зібрала родина запорожців із Сосниці

Валентина Запорожець має колекцію, яка складається з півтора тисяч листівок. Та унікальність зібраного зовсім не в кількості. Серед них є екземп­ляри, надіслані з різних куточків світу, починаючи з 1905 року. Раз на рік жін­ка дістає коробки з листівками і розкладає їх по кімнаті, щоб ті «відпочили» та «подихали»свіжим повітрям. А почалося її захоплення в 1993 році, як їй відда­ли півтора десятка старих листівок, адресованих бабусі Феклі. 



ЛИСТІВКИ - У СПАДОК

Валентина Іванівна Запорожець про­живає в Сосниці. Працює в Сосницькому Аграрному ліцеї, і вже цьогоріч зустріне ювілей, який відкриває двері до пенсій­ного віку. Радіти б, та неспокійні часи... Зараз багато людей намагаються відво- ліктися від поганих і тривожних думок. Одні книги читають, інші щось руками вер­тять. Валентина Іванівна має декілька за­хоплень, якими займалась ще задовго до цих страшних подій.

- Людина за життя повинна пізнати себе в усьому, - говорить жінка. - Тому мені завжди було цікаво навчатись чомусь но­вому. На спицях мене у восьмирічному віці навчив в’язати батько. Він в 14 років потрапив у ГЕТО і за 4 роки навчився в’я­зати. Скільки пам’ятаю, він нам завжди щось виплітав: шапки, рукавиці, шкарпет­ки, штани, інший одяг. Мама прокидалась вдосвіта, варила на родину їсти, порала господарство, бігла на роботу. Пам’ятаю, як хату білила вночі, бо вдень робота. Ми тоді жили в Ганнівці. Підлога глиняна. Вже згодом побудували іншу хату і перейшли. Мама бігла на роботу і мене залишала в сусідки. Старенька Баба Настя грамот­на була, мала свою бібліотеку і мене до книги привчила. Троє дітей баби Насті роз’їхалися по світу і присилали своїй мамі листівки звідусіль. їх вона і давала мені, щоб я з ними гралась. Саме тоді і з’явилась тяга до них. Пам’ятаю, як взим­ку залізу в неї на піч, розкладу ті листів­ки і роздивляюся. Тоді вони слугували за­мість листів і я любила читати, що ж пи­сали адресату. В шкільному віці почала їх змальовувати і виходило це в мене до­сить гарно. Виявляється, якщо листівку розбити на квадрати, то тоді легко її пе­ренести олівцем на папір. Тоді ще не було поняття колекціонувати. Згодом мій стар­ший брат Євген служив у Німеччині і нам звідти слав листівки. Та ще тоді я могла з них зробити на той час модну шкатул­ку. Або вирізала квіти, букети і клеїла їх в анкети, які мали популярність серед дру­зів. Свідомість їх цінності прийшла з рока­ми. Я вийшла заміж, в 1990 році в нас з’я­вилася донька Юля. А в 1992 мій свекор Іван Іванович приніс для онуки листівки, що залишилися від його тітки Нак Фекли. її родич був військовий і бував за кордо­ном. На той час листівки мали трохи інше призначення - на них замість вітань пи­сали листи. Баба Фекла зберігала їх всі до однієї, як якусь реліквію. Після її смер­ті викинути їх рука не піднялась, ось і по­трапили вони до нас. Юля з трьох років гралася з ними. Любила їх складати: квіти - до квітів, звірят - до звірят і так далі. Донька з дитинства до речей відносилась бережливо - жодної не розірвала, не по­різала. Єдине - на деяких, вже написаних словах, трохи ручкою подописувала щось своє. І подругам дозволяла з ними гра­тись. І в школу носила їх і там їх показува­ла. Тоді з листівок вирізали квіти і робили аплікації. Донька сказала, що і з журналів можна повирізати, і листівок не тронула.

Якось на роботі розповіла про ці листів­ки, що донька їх любить і береже. Один колега сказав, що в нього дома є ста­рі листівки, які присилали його родичі з 1905 року Австрії, Америки, Австралії. Він приніс їх півтора десятка і віддав мені для збереження, адже був впевнений, що його діти їх просто викинуть. Так і стали ми збирати всі до купи. Якби мені рані­ше свідомості, що через роки вони мати­муть для мене таку цікавість, то і шкату­лок би не робила, і для анкет не різала б. Багато листівок, які найстарші в колекції, є чорно-білими. Вони, ніби просто фото. На тій, що в 1936 році надіслали з Австралії, зображені страуси на фермі. На листівці за 1912 рік намальовано поле битви. То пейзажі, то закохані. Особисто я найбіль­ше люблю з дітками. То вони гусей же - нуть, або просто серед квітів. На одній листівці хлопчик півня тримає, на іншій ді­вчина з козеням грається. Обличчя в дітей дуже милі, добрі і красиві, - розпові­дає Валентина Іванівна.

Раз на рік власниця великої колекції ді­стає 4 коробки і розкладає листівки, щоб вони «відпочили», подихали свіжим пові­трям і підсохли. Влітку часу на це нема - городи, квіти - тому зазвичай Валентина Іванівна «виводить їх у світ» взимку.



- З роками стала любити роздивлятись старі фото. А в листівках мені подобаєть­ся читати, що тоді писали люди, - продовжує жінка. - В мене є двоє онуків - 8-річна Олександра і Владислав, якому 3 роки. Донька з родиною до війни жила в Ірпіні. Олександра любить роздивлятись нашу колекцію. Ставиться до них з обе­режністю. А ось Владиславу ще не дава­ли, адже він ще малий і може розірвати. Листівки і наші друзі іноді роздивляють­ся. Є серед них і однакових трохи. Не ви­кидаю - шкода. А якби знала, що комусь вони цікаві і їх будуть зберігати, а не про­давати - віддала б! Я навіть не знаю їх справжньої цінності, та і знати не хочу - для мене вони просто дорогі, як пам’ять і дотик до тих часів. Я і доньці сказала, якщо нас колись не буде, щоб віддала їх комусь не за гроші, а просто так, тільки б в смітник не потрапили. Хоча знаю, що донька їх ніколи не викине, - розповідає Валентина Іванівна.

В’ЯЗАЛА КОВДРИ, ІГРАШКИ, А ТЕПЕР ЯНГОЛІВ

Як ми вже розповідали, жінка давно вміє в’язати на спицях. Чого тільки за роки життя не з’явилось завдяки її майстерним рукам. Вміє і доріжки, і ковдри. У будин­ку на підлозі красуються охайні роботи. Колись в журналах брала схеми узорів, а зараз сама по пам’яті зв’яже, може і при­думати щось нове самостійно. А 8 років тому взяла до рук гачок. Плела різне.

Онука просила у бабусі, щоб та їй м’які іграшки зробила. Валентина Іванівна схе­ми подивилась в інтернеті і Олександра отримала від бабусі бажані подарунки. З настанням війни, попри тривоги, змусила себе знову взяти до рук гачок і відволікти- ся від тривожних думок. Та цього разу по­чала плести янголів. Спочатку вони були малого розміру. Та це ювелірна робота для мого віку - пальці вже не ті, а нитки тоненькі.

Та згодом опанувала майстерність і ста­ла їх створювати більших розмірів і з тов­щих ниток.
Остання робота - це пара янголів, які тримають у руках жовто-блакитне сер­це. Але ці два обереги залишились вдо­ма, адже напередодні Нового року схаме­нулась, що вдома не залишилося жодно­го. От і постаралась швиденько! - ділить­ся Валентина Іванівна.

Усіх янголів майстриня створила до пів­тора десятка і подарувала друзям. Нитки не дешеві, але це взагалі не важливо, коли хочеш щось зробити.

СТВОРИЛИ КАРКАСНУ ЛЯЛЬКУ

Жінка і на швейній машині вправно шиє, і викрійки сама зробить. А останнім ча­сом для онуки готує подарунок, що ста­не сюрпризом - каркасна лялька. її ча­стини тіла плетуться окремо. Одяг, взуття теж виготовляються гачком. Тоді всере­дину поміщають проволоку, щоб вона три­мала форму. І в кінці образ завершують волоссям. Всі деталі вже готові, і дідусю, Віктору Івановичу, залишилося змайстру­вати каркас і разом завершити ляльку.

- Дідусь дуже любить онуків, і Олександра йому навіть більший друг, ніж я, - з посмішкою розповідає Валентина Іванівна. - В мене взагалі чоловік хоро­ший. їсти готує він, а я посуд мию, пли­ту газову. Ми любимо землю. В нас є те­плиця. Вирощуємо там овочі. Багато кві­тів на подвір’ї - це теж моя пристрасть. Чоловік любить сад і на 12 сотках нашої садиби він посадив 50 фруктових дерев - карлики і напівкарлики. Поміж них навко­ло газони. Він сам обрізає дерева, білить їх весною і постійно косить траву, щоб був гарний садочок. І ставок у нас є. Чоловік зробив гойдалку, декоративну криницю, столик в саду для відпочинку. Є у нас і альтанка. Скоро весна, підуть роботи на землі. Дуже чекаю і я глибоко вірю, що вона буде наша, переможна! - з впевнені­стю ділиться Валентина Іванівна!

І ми не полишаємо віри у мирне небо над Україною! Бажаємо, щоб скоро унікаль­на колекція поповнилася найдорожчою листівкою з надписом «З ПЕРЕМОГОЮ, УКРАїНО!»

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", від 02.02.2023, Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.