Володимиру Силку осколок бомби з літака пробив легеню і зайшов в хребет, а після цього він 40 хвилин молився під мінометним вогнем

49-річний сосничанин Володимир Силко — з династії зв’язківців - при виборі професії пішов стежками батьків та дідуся. Закінчив Одеську академію радіозв’язку, радіомовлення та телебачення. У Сосниці працював начальником цеху в “Укртелекомі” з 1995 року. 18 березня 2014 року був мобілізований до ЗСУ. З того часу служив у Сосниці при військкоматі. З серпня 2019 по квітень 2020 року ніс службу в зоні АТО в 1-ій танковій бригаді.



У Володимира 15 квітня 2022 року закінчувався контракт із ЗСУ. Відслуживши 8 років, він планував звільнятися. Чоловіка відправили до госпіталя пройти спеціальну медичну комісію. Але цьому завадило 24 лютого. У перший день повномасштабного вторгнення російської армії всіх військо­вих із госпіталя виписали і терміново відправили на службу.

Володимир у Новоселівці зустрівся із своїми колегами - сосницькими військовими, які автобу­сом вже їхали до Чернігова. Якраз почались обстріли. Звідусіль полетіли ворожі літаки.

Із наших чоловіків створили протидиверсійну групу. 25 лютого їх готували до вуличних боїв. А ввечері відправили до Козельця. І вранці назавтра військові опинилися в чернігівському лісі задля того, щоб знешкоджувати колони російської техні­ки.

Розповісти, як довелось зустріти ворога у лісі під Черніговом, просимо Володимира Силка, учасника тих подій, який внаслідок обстрілів отримав тяжке поранення.

- Зима. Ви - в чужому лісі. У вашому напрямку рухаються колони ворожої військової техніки. Зброю мали?
- Так, нам видали автомати. Першу добу ми стоя­ли попід деревами. Адреналін не давав замерзну­ти. А наступного дня нам привезли інвентар для того, щоб ми змогли окопатись.

- Як пройшла перша ніч?
- У першу ніч ми одразу зустрілись із ДРГ. Була стрілянина. Знайшли хату, в якій вони перебували. Там були розтяжки. Ворожу ДРГ накрили наші роз­відники.
Наступного дня бійці працювали з лопатами, око­палися.

- Окопи рятують?
- Так, під час обстрілу виручають. Чим глибше - тим безпечніше.

Чоловіки відчували втому. Важка праця, небезпе­ка, відсутність сну. Телефони вимкнені задля того, щоб ворог не зміг вирахувати позицію.

Згодом бійці отримали гранатомети. Обладнали позицію. Коректували вогонь нашої артилерії. Мали завдання знешкоджувати ворога, який наближається до Чернігова.

Одного дня ворожий безпілотник виявив таки позицію ЗСУ.

- Що було потім?
- Через 3-4 дні прилетів ворожий літак. Скинув першу бомбу. Ми ще допускали, що то він зайву навмання скинув після обстрілу Чернігова. Але з наступного дня літак почав прилітати до нас щовечора.

- То ви отримали поранення від уламка бомби? Розкажіть про той день.
- Це було 18 березня. О 18.30 летить літак. Низько, щоб не змогла його збити наша ППО. Коли летить град, то чути шум дощу секунд 11, міна - до вибуху чути свист секунд 5-6. А коли з’являється літак, то до вибуху є лише дві секунди. Тож щойно ми почули звук, отримали команду стрибати в окоп. Я стрибаю, чути вибух - і на льоту до окопу під праву руку мені прилетів уламок.

Шматок від бомби пробив Володимиру три ребра, лопатку, легені і застряг у хребті. Але це чоловік зрозумів не одразу.

- Я лежав в окопі і почував себе так, ніби отримав важкий удар під дих носаком. Важко дихати. Командир спитав, чи всі живі. А я тоді почув під рукою в себе шум. Подумав, що то кров б’ється з- під куфайки. А то шипіло повітря, яке йшло з про­битої легені. В результаті легеня склалася. Літак після того скинув ще кілька бомб. Тоді побратими витягли мене з окопу і надали першу медичну допомогу. Зв’язались по рації з обласним центром, щоб надали машину для поранених.

А через 5 хвилин почався обстріл з градів і міно­метів. Всі за командою стрибнули в окопи, а Володимир, скручений калачиком, залишився під деревом посеред нічного вогню. Міни і снаряди падали поруч протягом 40 хвилин. Володимира підкидало і розвертало від вибухової хвилі. Потім тривав стрілковий бій.

- Що Ви думали в той час?
- Думав, що це кінець. І весь час повторював “Спаси, Господи”.

Врешті ЗСУ відбили ворога, той відступив. Побратими втратили медика, який надавав допо­могу нашому пораненому земляку, а 7 бійців отри­мали поранення. Надії, що Володимир вижив, не мали.

Але Бог був на його боці! Чоловіка знайшли, хоч і не одразу. До обласної лікарні Володимир потра­пив о пів на 11 ночі. На той час там вже не було ні світла, ні тепла.

Але операцію зробили. Добу Володимир був у реанімації. З хребта лікарі дістали осколок. І пові­домили гарну новину, що чоловік буде ходити, адже життєво важливі тканини хребта не зачепило!

Два тижні знаходився чоловік на лікуванні в обласній лікарні, яка була зовсім поруч під обстрі­лами. Ще тиждень - у Чернігіському госпіталі. А щойно знайшли малесеньку можливість, евакую­вали до госпіталя в Київ. Адже була велика потре­ба лікувати серце, яке дуже постраждало від уда­рів.

У Києві Володимир лікувався в кардіологічному закладі до самого одужання - до 28 квітня. Комісія встановила і надала йому 3 групу інвалідності.

Зараз Володимир Силко - у Сосниці. Для служби в ЗСУ вже не підходить. Роботу теж втратив. Адже в “Укртелекомі” відбулись великі кадрові зміни - з 75 працівників, які були у 1995 році, залишилось тіль­ки 4. Тож поки Володимир перебуває на обліку в Центрі зайнятості.

Рідний брат Володимира 44-річний Анатолій - теж бієць ЗСУ. Пройшов АТО. Воював на передовій два з половиною роки. Під Волновахою отримав пора­нення очей.

Анатолій теж брав участь в обороні Чернігова. І за іронією долі теж був поранений. В той самий день, що і його старший брат. Анатолій отримав контузію та різані склом рани голови у боях під Новоселівкою. Через два дні після поранення знову повернувся на лінію вогню. Воював до звіль­нення Чернігова.

Зараз обидва брати вдома.

- Останнє до Вас запитання: коли закінчиться війна?
- Не скоро. Скоро вона може закінчитися хіба що випадково, - вважає Володимир Силко.

Джерело: Сосницька газета “Час” від 11.08.2022

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.