Сини Героя народилися в День Незалежності

І для Олександра і Людмили Максименків зі Сновська це дер­жавне свято стало ще й сімейним у 2010-му. Тоді 24 серпня народився їхній первісток Сергій. У 2013-му свято стало по­трійним — цього ж дня з ’явився на світ і молодший Артем. “Оце точність!”, - жартували друзі, вітаючи батьків. Дехто всерйоз допитувався. як змогли так вирахувати.



- Та нічого ми не вираховували, — сміялася Люда. — Першого разу лі­кар взагалі ввів в оману з терміном. Була на прийомі 19 серпня. Сказав, що все нормально, до пологів іще далеко. Я спокійно поїхала до мами в Гірськ. А 23-го ввечері почалися перейми. Саша був на службі. Я в розпачі. Зараз би все вирішив мобільний зв'язок, а тоді спробуй кудись додзвонитися із села зі стаціонарного телефона. Виручив сусід, який приїхав на дачу маши­ною. Довіз мене до Сновська (тоді ще Щорса. — Авт.), а там пологове на ремонті. Поки добралися до Чернігова, було вже 24-те. Ранком, о 6.20, я стала мамою.

Телефоную чоловікові. Він на сьомому небі. Каже: всю ніч не зна­ходив собі місця і не міг зрозуміти чому.

Вдруге народжувала в Городні — за іронією долі, пологове в Сновську знову було на ремонті. Каже: хотіла дочку. А чоловік — іще одного сина. Його бажання перемогло. Артемко народився вночі — рівно на п'ять годин раніше, ніж братик.

Тоді багато хто говорив, що до­ля сама визначила хлопчикам шлях — бути патріотами України. Такий збіг справді зобов'язував. Змалеч­ку мама вдягала їх на свята у виши­ванки, а батько вчив бути стійки­ми і мужніми. Не на словах — про­сто був за приклад. У своїх дитячих іграх братики часто були прикор­донниками — як татко.

У 2015-му Олександр Максименко відстоював незалежність країни в зоні АТО.

- Я намагалася відмовити його. — не приховує Людмила. — Адже Артемчику не було і двох років. Та не вийшло. Сказав: піду зі своїми хлопцями, у них теж родини, але вибору немає, бо війна.

На щастя, повернувся живим. Йому було всього 36 (дружина на 4 роки молодша). Здавалося, по­переду — роки і роки. А він поспі­шав жити, дорожив кожною хви­линою. Щось постійно ремонту­вав у домі, щось добудовував, облаштовував подвір’я.

— Якось ми вирішили замо­вити для всього колективу оптом (щоб дешевше) троянди. Саша взяв одразу 11, — згадують ко­леги з відділу Чернігівського при­кордонного загону імені князя Володимира Великого.

Весь вільний час він прово­див із родиною. Заразив усіх ри­боловлею. Часто всі разом виїж­джали на Снов із вудками. І за­вжди були з уловом. Смажили рибу, варили юшку. Це для всіх був найкращий відпочинок. А хлопців тато захопив ще й футболом.

Коли все добре, час летить як стріла. Не встигли озирнутися — діти підросли. Сергій цього року піде в сьомий клас, Артем — у четвертий. Тепер вони в сім'ї за старших — на правах чоловіків. Бо татка вже немає...

Із самого початку повномасштабного вторгнення він разом із побратимами захи­щав Чернігів. Як тільки випада­ла нагода, телефонував додому. Людмила із синами понад усе чекали цих дзвінків. Вони були в радість, навіть коли через по­ганий зв’язок не вдавалося розі­брати слів. Головне — почути йо­го голос, впевнитися, що живий. А потім знову рахувати хвилини до наступного разу.

— Про свої будні Саша нічо­го не розказував. Він по життю більше мовчун, — плаче вдова.

— Не звик жалітися. Не показу­вав емоцій. І що кохає, говорив нечасто. Та дарма. Його вчин­ки були красномовніші за слова.

Я постійно відчувала підтримку, турботу і любов.

— Ми служили разом багато років. У Чернігові теж були пліч-о-пліч. Він був справжнім чоловіком — мужнім, відкритим, чесним. В умовах війни виявляється будь-яка фальш. У Саші не було, — гово­рить один із побратимів Олексан­дра — Дмитро.

- Таких нечасто зустрінеш. Чо­мусь небеса завжди забирають найкращих, — зітхає колежанка чо­ловіків Ірина.



... Холодний і тривожний воєн­ний березень неабияк ударив по здоров'ю багатьох. Для 43-річно- го Олександра цей удар виявився смертельним. Почало стрімко роз­виватися онкозахворювання. У та­ких випадках кажуть: згорів як свіч­ка. Саша дуже хотів дожити до Дня Незалежності, привітати синів із днем народження (Сергієві випо­внилося 12 років. Артемові — 9) . проте 15 серпня його серце зупи­нилося.

Джерело: газета “Гарт” від 25.08.2022, Марія ІСАЧЕНКО, м. Сновськ.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.