В Україну з Антарктиди повернулися не всі

В кінці квітня українська експедиція полярників завершила роботу на станції «Академік Вернадський», але не всі земляки повернулися до України. У складі вітчизняної команди понад рік працював і покошичанин Олександр Надточій, який в Антарктиді побував аж тричі. Чим же особливою була цьогорічна зимівля на холодному континенті і чому не вся команда цього разу добралася до України – з перших вуст нашого метеоролога, гартованого Антарктидою.



На фото Олександр Надточій - зліва

Кожна поїздка - особлива

Олександра Надточія по праву можна вважати рекордсменом не тільки Коропщини, а і Чернігівщини: за дев'ять років метеоролог аж тричі побував в Антарктиді. Не забувайте і той факт, що він єдиний із Коропщини, кому пощастило працювати на холодному континенті. А донедавна Олександр Васильович був єдиним полярником в області, цього сезону у команді був і хлопчина із Чернігова.

Для «Нових горизонтів» керівник Придеснянської водно-балансової станції Чернігівського центру гідрометеорології теж став своєрідним рекордсменом, адже Олександр Васильович та його Антарктида, яка для нього стала вже рідною, неодноразово були героями наших публікацій. Ось знову ми набираємо телефон свого полярника, у котрого вже закінчилася експедиція, аби поцікавитися, якою ж була цього сезону зимівля українців на острові Галіндез.

- Кожна поїздка по-своєму цікава, і кожна з них не схожа на попередні. По-перше, це нові люди, нові знайомства. Якщо у попередні дві мої зимівлі у нас була суто чоловіча компанія, то цього сезону серед нас була одна жінка. Команда гарна зібралася. Як завжди, усі - у роботі з головою, а цього разу її ще і додалося, бо з'явилося чимало нового обладнання, практикували нові види спостереження, - ділиться свіжими враженнями метеоролог, - Наприклад, практикували новий вид спостереження - радіозондування. Це дослідження атмосфери за допомогою радіозонда. Щоб краще зрозуміли, що це, уявіть велику кулю, наповнену гелем. До неї прикріплюється датчик, який вимірює різні параметри атмосфери (температуру, вітер, приміром) і передає їх нам на комп'ютер. Ця одноразова кулька піднімається на висоту 20 кілометрів і вище, працює десь із годину. Такі радіозонди одночасно запускають три станції, збирають інформацію, а потім порівнюють
зібрані дані між собою.

- А ви як метеоролог можете використовувати цей вид спостереження на своїй рідній покошицькій станції?
- На жаль, ні, - відповів. - В Україні, можливо, є лишень п'ять-шість станцій, котрі запускають такі радіозонди. На Чернігівщині такий метод спостереження теж не практикують.

Про рекорди полярників і їхніх пінгвінів

Розповідає Олександр Васильович, що 26 експедиція українських полярників цього сезону зафіксувала в Антарктиді два рекорди. Один - по висоті снігу - його випало аж три метри. Отож, крім наукової діяльності, роботи у полярників вистачало по самі вінця, тільки встигай розгрібати кучугури. Другий рекорд - максимальна температура повітря: майже плюс тринадцять градусів.
Зимівля обійшлася без надзвичайних ситуацій. Ніхто не хворів, тож лікар був без роботи, займався суто науковою діяльністю.

А ось для корінних мешканців Антарктиди - пінгвінів - ця зима була дуже важкою.

- Через те, що зима була холодною і на водоймі довго трималася крига, багато молодняка пінгвінів не вижило, бо їсти не було чого. Багато малечі загинуло в яйцях, хтось (і малі, і дорослі) - помер від голоду, деяких поїли поморники - птахи-хижаки. Десь половина молодняка, на жаль, загинула, - розповідає полярник.

На відміну від попередніх років, туристи на станцію не приїжджали. Причина - коронавірус. Раніше, було, і по 200 чоловік за день приймали на станції «Академік Вернадський», а цієї зими тільки здалеку бачили, як проходили кораблі, пароплави. Відвідування туристами будь-якої антарктичної станції було заборонено через пандемію. До речі, ексклюзивна подорож для простого смертного до

Антарктиди не реальна, бо ціна такого екзотичного туру днів на дванадцять коштує від 370 тисяч гривень. Принаймні, таку ціну анонсують турагенції.

Дорога додому

Дорога додому для полярників була досить довгою. І не через те, що їм довелося два тижні сидіти на карантині, як тоді, коли вирушали до Антарктиди. Залишалися деякі невирішені моменти, тож члени експедиції зуміли поєднати корисне із приємним.

- Із станції ми вирушили 11 квітня, а на землю зійшли тільки двадцятого, було це у Пунта- Ареносі (Чилі). Деякий час нам довелося ще подорожувати островами Антарктиди. Заходили на острів Десепшен. Чим він цікавий? Це острів вулканічного походження, і на сьогодні він лишається вулканічно активним. Колись, коли дозволялося полювання на китів (ще до Другої світової війни), саме на цьому острові була потужна китобійна станція. І поки наші геологи брали на острові проби, ми подорожували, цікаво було глянути і на залишки тієї котобійної станції, - згадує земляк. - Заходили ми і на польську станцію. Додому полярники із Польщі поверталися українським судном. До цього вони користувалися послугами рашистів, але через війну поляки відмовилися від російського корабля і почали співпрацю з нами. На польській станції наші біологи теж брали проби, а для решти команди провели екскурсію. Мали можливість день відпочити у самому Пунта-Аре- носі, погуляли містом і наступного дня - в небо. Почалися перельоти. Остання закордонна точка - Варшава, де жили ми до 25 квітня.

Але український кордон перетнули не всі наші полярники. Із 26 членів експедиції в Україну повернулося восьмеро, решта загубилася у дорозі. А до Києва доїхало тільки троє.
- Причина цьому - війна в Україні: хтось із наших полярників в Італію поїхав, хтось - в Іспанію.

Хтось подався у Чехію, а хтось у Польщі лишився, - розповідає полярник про повернення експедиції додому. - Звістка про війну всіх просто шокувала, м'яко кажучи. В Україні був ранок, а в нас - вечір, ми спокійно лягли відпочивати. А вночі хтось із наших, хто першим прочитав новини, підняв усіх, каже: «В Україні - війна!». Ми декілька ночей не спали взагалі, інтернет не відключали, аби слідкувати за українськими новинами. Бо ж команда наша - з усіх куточків України. Кожен переживав за своїх.





Любов на все життя

Удома Олександр Васильович, тільки-но приїхав і відразу на роботу, як кажуть, із корабля - відразу на бал. 26 квітня повернувся у село, а 2 травня був у рідній покошицькій метеостанції.

- На роботі скучили за вами? - цікавлюся.
- Кажуть, що скучили, - відповів, посміхаючись.

- Якщо все буде добре, а воно має бути добре, і буде можливість знову податися на край світ. Поїдете чи махнете рукою, ну її, ту Антарктиду?
- Рукою не махну точно, - почули від нашого полярника. - Бажання є завжди, бо з кожною поїздкою все більше затягує. З кожним роком на станції стає усе комфортніше. Коли в черговий раз приїжджаєш на холодний континент, таке відчуття, що ти звідти і не від'їжджав взагалі. Усе настільки рідне в Антарктиді...

Джерело: газета "Нові горизонти" від 26.05.2022 р., Людмила ВЛАСКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.