Микола Летучий повернувся в рідне село, щоб виготовляти унікальний продукт

Якщо ви можете відрізнити на смак гудбрандсдалсост від сантарема, знаєте, з яким вином краще споживати альтенбург і шабішу, чи в крайньому разі володієте тонкощами технології виготовлення тронкетто-ді-карпа та кротен-де-шавільйоля, ми будемо неймовірно раді, що серед наших читачів є справжні гурмани та знавці сирів із козячого молока.

Але якщо тема утримання дрібної рогатої худоби та переробки її продукції вам не цікава, що ж, на колір і смак товариш не всяк. Буває, й таке, що любить людина молоко та молочні продукти, а от тримати вдома мукало чи бекало не хоче.

- Мороки з цією капостю не оберешся. Як почне заводити коза чи вівця свої «симфонії», то тільки й червонієш перед сусідами за ті «концерти». А якщо не втримаєш худобинку і вона піде «господарювати» на чужий город, то ладен крізь землю провалитися від сорому. А кормів скільки треба заготувати? І все це заради якоїсь літерки молока?! Та я краще на базарі куплю, - можна почути аргументи від переважної більшості тих, хто розчарувався у ефективності утримання кози.

Можливо, доля раціонального зерна в цих словах і є. Але тільки невелика. Інакше б в українських селах та невеликих містечках ми б не побачили такої кількості кіз різних порід, а на сторінках нашої газети час від часу не рясніли б оголошення про купівлю та продаж такого смачного та водночас цілющого козячого молока (якщо відчуваєте, що захотіли молока, радимо одразу перейти до сторінки з рекламою. - Ред.).

І якщо за родом діяльності доводиться дізнатися, що в якомусь із селянських господарств утримується десяток кіз і порається біля них немолода людина, то так і хочеться розпитати, чи не важко їй цілий день тупцювати біля неспокійного господарства заради «якоїсь літерки» білопінного продукту. Утім, нещодавно нам неймовірно поталанило: підказали, що в одному з господарств у Великій Загорівці утримується більше сотні (!) кіз та овець.



- Усе починалося з двох козенят, які залишися в спадок після смерті матері, - каже 51-річний Микола Летучий.

- Різати не хотілося, от і вирішив: нехай живуть. Тим більше, що я хоч і мешкав у той час у Броварах, але працював у одному з фермерських господарств. Його власники віддали мені в оренду приміщення, де я й почав свій козячий бізнес.

Слід сказати, що за професією Микола Володимирович - водій. Служив у автомобільному батальйоні, працював кілька років водієм у колгоспі, а з 1993 року шоферував у столиці, працював як у державних структурах, так і в приватних організаціях. А останнім часом - сам на себе.

- Займався вантажоперевезеннями, пробував сили у кролівництві (утримував кількасот вуханів). Але справа не пішла. Занадто тендітна та вибаглива тварина. От і вирішив переорієнтуватися на кіз. Від загорівського спадку поголів’я розросталося, і згодом налічувалося уже більше сотні кіз і козенят. Разом із знайомою переселенкою, яка мала досвід сироваріння на Донеччині, скооперувалися, й почали виготовляти сири з козячого молока. Було чимало замовлень,
ледве встигали виконувати, - каже співрозмовник.

Але торік Миколі Летучому довелося згорнути свій бізнес під Києвом, оскільки землю, на якій була розташована ферма, могли у будь-який час виставити на аукціон. От і вирішив чоловік повернутися в рідне село і продовжити справу тут.

- Залишив небагато тварин, а решту продав. Перезимували кози в батьківському обійсті, а навесні домовився зі знайомим і перевіз свою імпровізовану ферму на обійстя, де колись мешкала його бабуся. Зробив на подвір’ї загони, придбав електронасос у колодязь, домовився із одним фермером про вирощування зерна та заготівлю сіна, - пояснює власник. - От тільки з помічниками виходять певні непорозуміння. Нині допомагає по господарству один земляк, а основному доводиться робити все самотужки: і загони ремонтувати, і кіз та овець доїти, і збутом молока займатися. Але до роботи мені не звикати - справляюся. Як буде далі - покаже час.

Нашу розмову перервало рясне мекання - голосистий табун повертався з пасовища попити води.

- Зараз вас фоткати будуть, - лагідно промовив господар до живності. - Це, до речі, для них не новина. Кілька тижнів тому до однієї великозагорівської родини приїжджали гості з міста. Їхній малюк ніколи не бачив живої кози та вівці. І ви б бачили, якою радістю світилися очі хлопчика, коли він попросив дозволу погладити тваринку. Так що можна сказати, побував у сільському контактному зоопарку.

На майбутнє чоловік планує налагодити випуск домашнього козячого сиру. Цей процес вимагає уміння та витримки, а головне часу, адже, щоб сир став повноцінним продуктом - він повинен дозріти в спеціальних ємностях кілька місяців. І сподіваємося, що смакові якості великозагорівського альтенбурга чи шабішу будуть не гірші, ніж у їх закордонних родичів, а серед наших читачів побільшає поціновувачів цього продукту.

Джерело: Газета "Вісті Борзняньщини" від 26.05.2022 р., Андрій ДОНЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.