#Краса для ЗСУ по-оленівськи

Нещодавно телеведуча та блогерка Леся Нікітюк закликала дівчат та жінок покращувати моральний дух українських військових. Вона зробила легкий макіяж і опублікувала селфі з синьо-жовтими квітами в руках із назвою «#краса для ЗСУ». «Час страху пройшов, ми високо підняли голову. А якщо ми її підняли, то маємо виглядати розкішно. Наші чоловіки, захисники мають бачити нас гарними. Щоб вони ще краще нас захищали, ми маємо покращити їхній моральний дух. Щоб було бажання швидше розбити ворога й повернутися додому», - написала вона.

А у трьох подруг з Оленівки ще задовго до війни була мрія - зробити гарні фото у вишиванках і розкішних вінках. Ця думка зріла аж до початку початку повномасштабного вторгнення рашистів.

І ось жінки вирішили: час настав підходящий як ніколи, і мрію української жінки нізащо не знищити! Крім того, наближалося свято, яке разом із нами відзначає вся світова спільнота в третій четвер травня - День вишиванки.

Ірина Мостепан - творча ідейна натхненниця, Людмила Болобан - майстриня на всі руки і просто красуня Людмила Грицай взяли з собою в компанію випускницю школи, доньку Людмили, Лілію Болобан.

- Я працюю вчителькою початкових класів, то почуття патріотизму намагаюся прищеплювати й своїм учням, - захоплено розповідає Ірина Мостепан. - Робимо з ними аплікації на День злуки, проводимо арт-терапію до Дня української хустки, вдягаємо костюми янголят до Дня пам’яті жертв голодоморів, відзначаємо День рідної мови, робимо виставки урожаю до дня миру, їздимо в театри й музеї... Точніше, їздили, бо з початком війни життя ніби завмерло.

Та війна разом із тим прискорила втілення нашої ідеї. Адже патріотизм у всіх піднявся на такий рівень, що ми не знали, як підтримати в цей час хлопців та дівчат із ЗСУ і всіх людей взагалі. Я запропонувала приурочити нашу фотосесію до Дня вишиванки. Бо вишиванка - це ж код нашої нації, один із найгарніших символів, - каже вона.

Та подруги спочатку сумнівалися, що односельці будуть з них сміятися чи сприймуть критично, мовляв, «війна, а їм робити більше нічого». Але все ж наважилися, адже під час війни ніхто не відміняв ні народних традицій, ні нормального життя.

Квіти для вінків збирали по всьому селу, зносили, в кого що було. А тоді за одну ніч, тільки корів видоїли, зробили справжню красу, яку ви бачите на фото.

- Поки виготовили, вінки приміряли мільйон разів, - каже Ірина. - А вбрання знайшли у моєї куми, Юлії Грицай, яка колись працювала художнім керівником у клубі. Ми з нею раніше часто виступали, то вдома залишилося багато сценічних костюмів.

Коли прийшли фотографуватися до річки, то рибалки, які там сиділи, покидали свої вудки й прибігли до нас у забродських чоботях з вигуками: «Ой, дівчата, що ж там у вас таке? Які ж ви красуні!» І давай з нами фотографуватися. Я кажу, що дівчата переживають, що люди цього не сприймуть. А вони: «Та ви що? Це ж наше, українське!» І чоловіче слово усіх заспокоїло.

Хоча у вінках, зізнаються, було фотографуватися складно - вони дуже важкі, та ще й до цього пів дня йшов дощ і здійнявся сильний вітер, що фотосесія була під загрозою зриву. Тож кадрів довелося зробити багато. Також фотографувалися і на полі ріпаку.

- Коли ж виставили фото у фейсбук, то нам як почали писати коментарі! І «які ми раді, що такі енергійні дівчата живуть у нас у селі!», і «яке щастя, що поруч живуть такі патріотки»... Писали, що правильно ми так одяглися, бо саме це зараз на часі. І мій кум, який зараз на війні, сердечок під фото наставив і написав, що це для нього справжня підтримка. А після й наші односельці теж одягали вишиванки й виходили фотографуватися.



Лілія і Людмила Болобан та Людмила Грицай 



Людмила Болобан і Наталія Золот

Нещодавно за приготуванням їжі Ірина впіймала себе на думці: «Що б його ще вигадати?» Бо тепер подруги сповнені натхнення й думають такі фотосесії робити й далі. До речі, на день вишиванки Людмила Болобан і її колега Наталія Золот продовжили вишиванковий флеш-моб уже в себе на роботі, у ТОВ «Агро-Регіон Борзна», сфотографувавшись біля сільгосптехніки господарства.

- Дівчата переживали ще й за те, що коли до нас у село зайдуть орки, то повбивають нас за наші вишиванки, - згадує вчителька. - Та я їм сказала: «Звалите все на мене, що то я під дулом автомата вас змусила». Звичайно, це жарти, але насправді ми відчули, що на правильному шляху. Що не треба соромитися того, що ми українці, вдягати на свята вишиванки, говорити рідною мовою і підтримувати одне одного, чим можемо. А якщо є однодумці, то можна й гори звернути, - каже співрозмовниця.

Джерело: газета "Вісті Борзняньщини" від 26.05.2022 р., Людмила ШУЛЬЖИК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.