Чорнобильська "вахта" довжиною у 45 днів. В окупації...

Як відомо, у перші дні повно- масштабної війни РФ проти України, одним з перших стратегічних і наднебезпечних об'єктів, який окупував агресор, була Чорнобильська атомна станція. Світ завмер від того, чи не стане вона, як і Запорізька АЕС, сумнозвісною "ядерною кнопкою" всім нам - людству, і не тільки українцям. Проте, за той пекельний місяць-півтора, отримавши добрячого відкоша на Київщині, Чернігівщині й Сумщині від Збройних сил України, наразившись на спротив тероборони і населення, окупанти відступили.

"Рівно 45 днів наші пожежно-рятувальні підрозділи були окуповані "братерським народом" у м. Чорнобиль. І ось, 8 квітня відбулася ротація особового складу ГУ ДСНС України у Київській області, у зоні відчуження. Рятувальники, не дивлячись на ситуацію, несли службу під дулами автоматів та були готові до дій за призначенням. Понівечена інфраструктура, розбиті та заміновані дороги додавали складнощів у поверненні додому, але, нарешті, наші рятувальники побачаться зі своїми рідними та близькими. А ті, хто їх змінив, сповнені мужності та наснаги і надалі нести службу та охороняти зону ЧАЕС від можливих наслідків "братської любові"... - Так у ДСНС прокоментували тривалу "вахту" в окупації і довгождану ротацію чорнобильських "надзви- чайників", серед яких, виявляється, було аж десятеро мешканців нашої Варвинщини.

Свою нелегку службу в таких умовах несли працівники 11- ої ДПРЧ 11-ого ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області Віталій та Вікторія Куценки, Роман Кузьменко, Ігор Кавун, Юрій Василенко - з Варви, Олександр Курченко - з Калиновиці, Юрій Гаврилюк - з Журавки, прилучанин Сергій Босенко, а також Любомир Целеп і Валерій Колпак - з Гнідинців.
Якраз напередодні Дня пожежної охорони, що відзначався минулої неділі, 17 квітня, поспілкувалася з першим, кого упізнала на пам'ятному відео із чорнобильської ротації. Це В.О. КОЛПАК, інспектор відділення організації попередження надзвичайних ситуацій у зоні відчуження і обов'язкового відселення. 28-річний Валерій на службі одразу після студентської лави (Харківський національний університет цивільного захисту), починав на інспекторській роботі у колишньому райсекто - рі ДСНС у Варві, а нині, вже третій рік, трудиться в Чорнобилі. Як і колеги з Варвинщини та інших куточків України, працює по 15 діб, але цього разу для нього і його товаришів по службі, зокрема односельця Любомира Целепа, "вахта" добряче затягнулася. Вдома ж його з хвилюванням і безсонними ночами чекали дружина Марія та 4-місячний синочок Ян.

...Війна застала хлопців на поло - вині "каденції" - 18-го лютого заступили і 3-го березня мали б змінитися. Та о 5-ій ранку 24 лютого "завили" чорнобильські сирени. У дивовижній тиші евакуювалися хто міг, за - лишилися персонал станції, пожежні, адже ЧАЕС - той об'єкт, який без нагляду полишати не можна, та місцеві жителі, кому нікуди було їхати. Далі нескінченними потоками пішла ворожа техніка - частина на Київ, інші - на станцію. Щоб змінити "вахту", мови вже не могло бути. У тій пастці опинилися, крім персоналу станції, понад 70 рятувальників.
Перший тиждень безперервного руху ворожих колон українських
"еменесників" ніхто не чіпав, навіть державний прапор на будівлі окупантам ще не муляв. Далі дійшла справа і до них - загарбники влаштували обшук (це м'яко кажучи), шукали зброю, якої у пожежних немає, чи ще що підозріле, обмежили переміщення. Проте такі звірства, які чинилися на Київщині, Чернігівщині і в інших регіонах, та сколихнули рівнем варварства увесь світ, на щастя, чорнобильців якось оминули. Всі живі, неушкоджені.

Під час обшуку рашисти говорили: "Ми прієхалі вас освобождать от нацистов" - "Яких?.. Де ви їх бачите?.."
- "Так а у вас тут вєтєранов абіжают..."

- "Та ви що, немає такого, українці зажди з повагою ставляться до старших..." - з подивом відповідали їм наші. Але "промиті-прошиті " мізки того не сприймають...

Наші пожежники неабияк здивували окупантів тим, що ...продовжували виконувати свою роботу навіть в умовах війни. Було кілька виїздів на пожежі, після яких їм пригрозили знищувати всіх, хто рухається без дозволу окупантів.







До речі, вони так і не усвідомили, на об`єкт якої небезпеки заперлися, тож, крім намародереного, повернуться "восвоясі" із добрячим опроміненням. Війна й окупація, як відомо, це й неабиякі побутові проблеми. Зникли електроенергія, зв'язок, запаси харчів і води вичерпувалися, тож для побутових по - треб (вмитися, щось випрати) нашим хлопцям довелося зливати воду навіть із системи опалення. Харчі з дозволу керівництва "вилучили" там, де вони ще були, організували польову кухню, але протрималися.
Найгірше, що відчували у тій ситуації (без зв'язку, доступу до новин) - повна невідомість, що відбувається, що буде далі. Але всі пожежні поводилися гідно, без паніки, ніхто не втікав, терпляче виконували свою роботу. На пропозицію переправити їх до Білорусі - союзника агресора, відповіли: ми вдома, на своїй землі, тут і залишимося...

За тиждень до рашистського швидкого відступу, схожого на втечу, раптом з'явився зв'язок, всі заходилися телефонувати додому, щоб заспокоїти близьких. Окупанти, наслухавшись, насамкінець вилучили всі телефони. Тож довга дорога додому - в об'їзд замінованих шляхів, зірваних мостів, була теж без зв'язку...
Наші рятувальники, попри пережите, готові знову до служби. Хай ця довга воєнна "вахта" буде найбільшою пригодою в їх подальшому житті.

Джерело: Газета «Слово Варвинщини» від 12.04.2022, записала Є.ЗИМА, фото ДСНС і Гнідинцівського старостату

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.