4-20 лютого цього року в Китаї відбулася XXIV зимова Олімпіада. Серед сотень світових спортсменів-учасників "білої" Олімпіади була й наша варвинчанка - нині відома біатлоністка, котра виступає за Молдову, Алла Гиленко.
Від цієї країни - нашої сусідки, право брати участь в Олімпіаді вибороли четверо біатлоністів (для порівняння - Україну представляли 45 спортсменів), і хоч високих відзнак цього разу не вибороли, проте участь у найвищих світових спортивних змаганнях - то вже неабиякий результат для кожного спортсмена. А найбільше нагород на Іграх у лижному спорті на рахунку збірних Норвегії, Франції, Швеції. Збірна України здобула одне "срібло" - Олександр Абраменко у лижній акробатиці. Яким був шлях до свого Олімпу простої варвинської дівчинки - у подальшій розповіді.
Знай наших!
Перебуваючи вже в Пекіні, Алла Гиленко написала на своїй сторінці в Faсеbоок:
"Олімпіада - це свято зі сльозами радості і сльозами розчарування, адже кожен спортсмен, який приїжджає сюди, має за плечима ве- личезну і важку роботу, виснажливі тренування та важкий відбір. Але спорт - це не лише медалі, поразки, а й те місце, де ти вчишся дружити зі своїми суперниками, радіти перемогам інших, знаходити багато нових шансів і пишатися тим, що маєш можливість бути частиною такої великої спортивної родини..."
Її дорога до олімпійського Пекіну
"Тернистий шлях до Олімпу" - такий запис у журналі спостережень зробив батько спортсменки - відомий на Варвинщині ветеран ОВС і місцевого спорту, колишній голова селища В'ячеслав Гиленко. Цей запис він зробив у вересні 2010 року, коли Алла офіційно перейшла в біатлон.
"Було якесь батьківське передчуття, що Алла дійде вершин світового спорту. - Радіє нині В'ячеслав Миколайович. - Але цей шлях був досить виснажливим і тернистим, адже були як стрімкі злети, так і гіркі поразки і розчарування..."
Народилася ця веселоока дівчинка, як на фото поряд, 12 червня 1992 року у Варві. Тато, як зазначалося, багато років присвятив службі у органах внутрішніх справ, обирався селищним головою, депутатом місцевих рад, нині очолює раду ветеранів місцевої поліції та залишається великим ентузіастом розвитку спорту, особливо - волейболу. Мама - Людмила Ростиславівна, начальник служби у справах дітей, професійне життя присвятила турботі про дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Брат Руслан, як і тато, трудовий шлях теж починав у правоохоронній системі, любить і знається на спорті.
Незважаючи, що в сім'ї професійних спортсменів не було, спорт любили і поважали від діда-прадіда.
Дідусь по лінії батька Микола Степанович Гиленко (на жаль, нині покійний) в молоді роки був одним із кращих футбольних воротарів на Срібнянщині, що успадкував і Руслан, бабуся Вікторія Іванівна досить вправно могла осідлати будь-якого скакуна та проїхати з вітерцем. Дідусь по лінії мами Ростислав Сергійович Чижма (нині покійний) в шкільні роки був кращим спринтером Карпилівської школи. Батьки Алли - також великі шанувальники аматорського спорту.
Займатися спортом вона розпочала досить рано. Вже в 4-5 років спільно з батьком та братом робили щоденні пробіжки на стадіоні, у вихідні грали в спортивні ігри, здебільшого - футбол та волейбол.
Пішовши до першого класу Варвинської ЗОШ, стала активною учасницею туристичного клубу «Бригантина» під керівництвом В.А. Гутака, окрім цього займалася легкою атлетикою та волейболом. Паралельно навчалася в музичній школі, яку закінчила з відзнакою. Талановита, всебічно розвинута дівчина здобувала призові місця в обласних конкурсах, та в дорослому житті перевагу віддала, все ж таки, спорту.
10-11 класи закінчувала у Варвинській гімназії. Під керівництвом чудового тренера Івана Вікторовича Остаха була однією з кращих волейболісток, виступала на обласних змаганнях за Дігтярівський професійний ліцей.
Звідки ж узялися лижі?..
До січня 2010 року лижною підготовкою дівчина не займалася, хіба спільно з батьком та братом полюбляла з'їжджати з крутих гір. "Це не надто виходило, - пригадує тато, - але терпіла насмішки, продовжувала падати та підійматися знову. А крутими горами були городи по вул. Лютневого повстання в бік р. Варвиця."
По закінченню гімназії (з відзнакою, до речі) своє майбутнє мала намір пов'язати з правоохоронними органами, де на той час працював батько та вже навчався брат Руслан. Але, як-то кажуть, не судилося: через над - то корумповану систему, вважають рідні, довелося змінити свій вибір.
До Чернігівського педуніверситету документи здали в останній день прийому. На той час Алла була вже зарахована на заочне навчання до Київського університету іноземних мов. Щоб встигнути здати документи до Чернігова, з Києва вперше їхав 140 км/год, але встигли в останні години, розповідає В'ячеслав Миколайович.
В прийомній комісії, подивившись на атестат, спочатку були здивовані - чому на факультет фізичного виховання, та зізнавшись, що паралельно навчатиметься в університеті лінгвістики, поставилися навіть схвально.
Перші місяці навчання для Алли були досить тяжкими - їй це не подобалося, та стримували від необдуманого кроку можливість займатися спортом, стипендія та поїздки на сесії до Києва.
В січні 2010 р. в Чернігові випало чимало снігу і легкоатлетів стали за - лучати до занять з лижної підготовки. Оскільки в університеті лиж було обмаль, кожному студенту запропонували придбати власні. "Як сьогодні пам'ятаю, поїхав у Дігтярі до учителя фізичного виховання (нині директор Дігтярівської школи) Ігоря Миколайовича Буряка, де і взяв в оренду лижі, за що велике спасибі. - Оповідає батько. - Одну з лиж Алла зламала, довелося клеїти. На цих лижах Алла і стала кращою на лижні серед студентів - допомогло варвинське спортивне дитинство.
Перемогу юної спортсменки помітив відомий тренер з біатлону Микола Миколайович Зоц, який і запропонував зайнятися цим видом спорту. Перехід з легкої атлетики в біатлон був досить складним. Аллу, всупереч її бажанню та сприянню М.М. Зоца, відверто не відпускали, а коли все-таки перейшла, на два місяці позбавили стипендії. Можливо, було б і довше, та втрутився відомий земляк В.М. Тандура (на жаль, нині покійний) - стипендію стали виплачувати регулярно.
З переходом в біатлон Алла відчула, що це - її справа, поринула у тренування з усім бажанням і наполегливістю. В червні 2010-го вперше поїхала на тренувальний збір до Тисовця, перший тренер - Жанна Степанівна Зоц, уродженка Прилук. Потім були десятки країн і сотні міст, де доводилося виступати...
"А перші, пам'ятні, змагання відбулися в м. Суми, у серпні 2010-го. Ми з Русланом їздили підтримати, - розповідає В'ячеслав Миколайович. - Перший крок до великого спортивного майбутнього Алла зробила в грудні 2011-го, коли на Чемпіонаті України серед юніорів виборола 2-е місце. Лютий 2012-го - в командній естафеті була третьою на Чемпіонаті світу у Фінляндії. Потім були перемоги на Чемпіонаті України. 1 лютого 2013-го на юніорському чемпіонаті в Австрії чернігівські біатлоністки Ю. Бригинець, А. Гиленко, І. Варвинець за - воювали "срібло" в естафеті. З березня 2013 р. до кінця
2015- го Алла виступала в другій команді України серед дорослих, на кубках IBU.
Батьки вірили: труднощі тимчасові...
У січні 2016-го стався певний збій у тренуваннях, внаслідок чого спортсменка не потрапила до збірної України. Опинившись на роздоріжжі, мусила тренуватися за власний рахунок, змагання IBU теж були для неї недосяжні.
Мало хто із функціонерів біатлону, і навіть її тренер, могли тоді припустити, що Алла Гиленко вже невдовзі стане учасницею Олімпіади. Вірили у її спортивне майбутнє, у її здібності і характер тільки батьки, усіляко підтримували доньку. Так з'явився новий запис у татовому журналі: "11.02.2016 р. Я впевнений, що тимчасові невдачі відступлять. Олімпіада буде за Аллою..."
Бачачи наполегливість дівчини, тренер запропонував виступати за збірну Молдови, котра саме у 2016-ому році форму - вала команду з біатлону. Для спортсменки така нагода стала рятівною, вона продовжила тренування у М. Зоца, але вже як
представниця Молдови. Звісно, моральне піднесення покращило й спортивні результати.
Почалися виступи на етапах Кубку світу, участь у Чемпіонатах світу. Незважаючи на те, що призових місць не займала, але вибороти квоту на Олімпіаду в Пекіні варвинчанці Аллі Гиленко все-таки вдалося.
Показала український характер
На жаль, через хворобу біатлоністи Молдови не змогли взяти участь у олімпійській змішаній естафеті, де мали всі шанси увійти до десятки кращих. Але такий він є - спорт.
Алла виступила в двох дисциплінах - в індивідуальній гонці та у спринті. Виступи могли б бути кращими, та далася взнаки застуда. Але, попри нездужання, наша землячка вийшла на старт і гідно відпрацювала всю гонку.
Експерти вважають: оскільки Молдова робить перші кроки в біатлоні - великі перемоги і в збірної країни, і у нашої спортсменки ще попереду...
Ці дні опісля Пекінських ігор затьмарилися жахливими подіями у нашій Україні. Проте ми, варвинці, однак пишаємося нашими талановитими земляками, радіємо успіхам Алли Гиленко і зичимо цій дівчині, котра має міцний український характер і волю до перемоги, нових спортивних і життєвих вершин.
Хай завжди перемагають мир, краса, добро, наполеглива праця!
Джерело: Газета «Слово Варвинщини» від 31.03.2022, підготувала Є. ЗИМА, світлини із архіву спортсменки
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Гиленко, Варва, Олімпіада, біатлоністка