Заньковецкая Мария Константиновна

Вторник, 9 Октября 2007 21:37 | Просмотров: 11415

   Заручитися навіки, виявляється, можна не лише з чоловіком. Одній нашій відомій землячці одягли на палець перстень, символічно заручаючи зі сценою. "Я кохалася у мистецтві, - писала Марія Заньковецька, - любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротися зі своїм коханням і, порвавши зі всіма своїми, поступила на сцену". Аж все це було потім, а спочатку - складний шлях до омріяної професії.
    Мрії юної Марії
    А мова йде ні про кого іншого як про Марію Заньковецьку - першу в Україні народну артистку, знану в світі актрису надзвичайно широкого творчого діапазону, - уродженку Чернігівської землі.
    Народилася Марія Костянтинівна у 1854 році в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Справжнє її прізвище було - Адасовська. З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. На той час програма цього закладу відзначалася досить серйозним рівнем викладання. Дівчинка з великим задоволенням поринула у світ знань, але більше за все любила імпровізувати зі своїми подругами на уроках танців, занять пантомімою. Дівчатка самі собі ставили невеличкі п'єси, різні етюди і з великим задоволенням їх виконували.
    Коли Марії виповнилося шістнадцять років, постало питання про подальше серйозне навчання. Вона прагнула вступити до консерваторії, аби професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню кар'єру дочки як співачки. Тимчасовий вихід дівчина знайшла у виставах так званого "благородного театру" у Ніжині. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях російською мовою.

    І все таки вона грає...
    Поривання вродливої дівчини до артистичного світу відзначив свого часу і молодий офіцер, дворянин Олексій Хлистов, який бачив її в ніжинських виставах. Наобіцявши підтримки й допомоги, він домігся руки юної красуні. Так у сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери.
    Одружившись з Марією Костянтинівною, Хлистов, який раніше в усьому підтримував поривання юної красуні до освіти та сцени, тепер безапеляційно заявляв, що призначення жінки - бути доброю дружиною, матір'ю. Глибоким розчаруванням стали наповнюватися вже перші місяці їхнього спільного життя. Єдиною розрадою для Марії був аматорський гурток фортеці Бендери. Тільки на прохання офіцерів та їхніх дружин чоловік дозволив Марії Костянтинівні взяти участь у виставах на користь поранених у війні з Туреччиною. З великим успіхом вона виступила у 1876 році в п'єсі "Наталка Полтавка" та в "Живих картинах". У гуртку вперше зустріла піхотного офіцера Миколу Карповича Тобілевича, який згодом став одним з українських акторів, виступаючи під псевдонімом Садовський. Зустріч ця, як виявилося, мала фатальний наслідок для них обох.

    Необачна обіцянка
    Після одного особливо вдалого спектаклю Марія Костянтинівна запросила акторів-аматорів до себе на чай. Господиня почувалася в той вечір особливо піднесено: жартувала, читала вірші, співала. Всі були в захваті від таланту молодої жінки. Тобілевич переконував її, що вона чинить злочин, не пробуючи вступити на навчання до консерваторії, запевняв, що її справжнє покликання - сцена. А Марія з сумом відповідала, Що її призначення - домашнє господарство.
    Гості намагалися вмовити-Хлистова відпустити дружину на серйозну науку. Той мусив погодитися, аби не видатися ретроградом і не псувати стосунки з такою кількістю людей. Але він зробив одне, як йому видавалося, надзвичайно хитромудре застереження. Він сказав, що піде на це за однією умови: його дружина виступатиме не на російській, а на українській сцені, якщо така колись створиться. Пояснював він своє рішення надзвичайно сильним українським акцентом Марії Костянтинівни. Звісно, це було ширмою для справжніх розрахунків чоловіка. Присутні ж зустріли таке побажання господаря дому весело й захоплено. Вони вимагали у нього розписку про своє рішення - законну, з печаткою. Хтось знайшов папір, сургуч, принесли чорнило, перо і Хлистов, оточений збудженою публікою, змушений був виконувати свою обіцянку. Тобілевич урочисто згорнув папір, де писалося, що він, Хлистов, не заперечуватиме виступати на українській сцені своїй дружині, якщо дозволено буде самі вистави.

    У компанії славетних
    Саме ця найсильніша пристрасть її життя змусила порвати з сім'єю і всю себе присвятити сцені. Розірвання шлюбу було затяжним. Лише 29 лютого 1888 р. святий Синод дав згоду на розлучення: "с дозволением мужу вступить в новый брак, а жена оставлена навсегда в безбрачии и передана на семь лет церковной эпитимии".
    27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині це Кіровоград) розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки у п'єсі "Наталка Полтавка" Івана Котляревського.
    Пізніше Марія взяла псевдонім Заньковецька на згадку про щасливе дитинство в Заньках. Вона працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Кропивницького, Старицького, Садовського, Саксаганського, Карпенка-Карого. З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Маючи чудовий голос - драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні.
    Актриса знімалася і в кіно: виконала роль Наталки Полтавки у 1910 та матері у п'єсі "Остап Бандура" в 1923.
    Талант Заньковецької був відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва... Від вистави до вистави зростала слава актриси, їй радили перейти на російську сцену, але вона навіть у думках не збиралася цього робити. Про велич і неповторність хисту Заньковецької відгукувалися: Толстой і Чехов, Тичина і Рильський... В її житті було багато цікавих епізодів.

    Вона була АКТРИСОЮ...
    Мистецтвознавці ставили Заньковецьку на рівень світових театральних зірок: італійки Елеонори Дузе, француженки Сари Бернар і росіянки Віри Комісаржевської. Проте, ставши зіркою першої величини і заслуживши світове визнання, Заньковецька ніколи не цуралася і не забувала рідної землі.
    У 1883 році вона тріумфально виступила на гастролях у Чернігові. Ставили по дві вистави на день - одну російську і одну українську. У 1888 році Марія Заньковецька вперше у ранзі професіональної актриси виступила на ніжинській сцені. Починаючи з цього часу, життя і творчість актриси знову на довгі роки виявились пов'язані з Ніжином. У 1900 році разом з трупою Кропивницького вона побувала тут на гастролях. А у 1902 році оселилася в Ніжині, де купила невеликий будинок у Сучковому провулку (тепер вулиця М. Заньковецької). У Ніжині зустріла початок революції 1905 року.
    У 1918 році вона заснувала тут театр під назвою "Українська група під керівництвом М. Заньковецької", з яким мала, як завжди, великий успіх. У 1919 році Марія Костянтинівна переїхала до Києва і працювала у Державному Народному Українському театрі. У грудні 1922 року, відзначивши 40-річчя своєї професійної акторської діяльності, Марія Костянтинівна назавжди залишила сцену.
    У 1924 році М. Заньковецька востаннє повернулася до Ніжина. Старенька і немічна, вона не бажала спокою, намагалася продовжити творчу діяльність. Та роки брали своє. Восени 1926 року актриса залишила Ніжин і переїхала до Києва. 4 жовтня 1934 року її не стало.

Де йшла вона -
 там сходили троянди, 
Куди дивилася - зірки. 
Із сліз її - займались діаманти, 
З зітхань - 
знімалися чайки.
 Хто чув її, той чув
 наш степ зелений, 
Стояв у нашому гаю. 
Той розумів
 наш біль і гнів шалений 
І плакав в нашому краю.

    ЖИТТЯ В ЕПІЗОДАХ
    Улюблениця моряків
    Так на гастролях у Олександрійську після вистави "Глитай, або ж Павук" на сцену піднялася група матросів і солдатів. Боцман звернувся до Заньковецької:
    - Уклінно дякуємо вам, всім товаришам акторам за прекрасну виставу.
    Пізніше актори з Олександрівська вирішили плисти у Херсон. Подали пароплав "Імператриця Марія". Моряки, що прийшли на пристань проводжати акторів, обурились:
    - Яка така може бути імператриця на Дніпрі?
    І тут же замазали слово "імператриця" чорною фарбою, а білою написали: "Заньковецька".

    Заручини по-театральному...
    У Полтаві трупа почала готувати "Невольника" - п'єсу, написану Кропивницьким за мотивами поеми Шевченка. Заньковецька виконувала роль Ярини з непідробним драматизмом. Кропивницький був вражений. Він зняв із руки перстень і, надіваючи його Марії Костянтинівні на палець, урочисто сказав:
    - Заручаю тебе, Марусю, навіки зі сценою.

    "Безсмертній від смертного..."
    Композитор Чайковський приїхав до Одеси, коли там уперше було поставлено його оперу "Пікова дама". В цей же час у театрі драми виступали українські артисти, серед них і Заньковецька, давнім прихильником якої був композитор. Тепер вони зустрілися. Коли закінчилася прем'єра "Пікової дами", Заньковецька піднесла Чайковському лавровий вінок з написом: "Безсмертному від смертної". Другого дня Петро Ілліч відвідав виставу за участю Заньковецької. Після вистави підніс їй теж лавровий вінок з написом: "Безсмертній від смертного".

    Підготувала Ірина ЛОМОНОС

    По материалам еженедельника "Місто"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.