Чи дійсно чиновником бути так вигідно?

Станіслав Віхров

Люди у костюмах, краватках, із портфелями. Серйозні, суворі, недосяжні. В Україні їх — ціла армія. В Чернігівський міській раді — 270 осіб. Поговорюють, вони живуть, заробляють і навіть думають не так, як решта людей. Вони — чиновники. Самі, щоправда, це слово не дуже люблять. Надають перевагу іншій назві — працівники органів місцевого самоврядування. Але суті це не міняє.
Чи справді вони настільки інші? Чи дійсно чиновником бути так вигідно? Чи важко пробитися до цієї «вищої касти»? Напередодні «професійного» свята — Дня місцевого самоврядування — нам усе як на духу розповів один із місцевих командирів (справжній полковник, до речі) цієї багатотисячної армії Станіслав Віхров, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради — керуючий справами виконкому.

Костюм, краватка і ніякого пива!

— Станіславе Григоровичу, чи не ображає вас дещо скептичне звертання «чиновник»?
— Абсолютно не ображає! Це нормальне слово. Мається на увазі не якесь «чиношанування», а зовсім інше. Це людина, яка має чин, а отже і повноваження, і має виконувати завдання, що ставить перед нею держава. Це носій думки громади.

— Як вважаєте, держслужбовець має дотримуватися дрес— коду? Адже сьогодні вже навіть головний чиновник Росії з’являється на офіційних зустрічах у джинсах.
— У цьому питанні я, мабуть, найсуворіша людина у міській раді! Я вимагаю від своїх підлеглих дотримуватися певного дрес— коду. Це має бути діловий стиль. У чоловіків костюм і краватка, у жінок — теж костюм або ділова сукня. Я не кажу, що мають бути дорогі речі, головне — охайні й стримані. Це елементарна етика. Ми ж приходимо на роботу, а не на танці. Знаю, що деякі дівчата все ж приходять у джинсах. Але вони від мене тоді ховаються. Є й такі, що приходять сюди в джинсах і перевдягаються. Сам на роботі — завжди у костюмі.

— Чи є такі речі, які чиновник не може собі дозволити робити через свій статус?
— Я думаю, що якщо я просто іду по вулиці чи їду в тролейбусі, то ніхто і не здогадується, де я працюю. Хоча мешканці сусідніх будинків, звичайно, впізнають мене, коли гуляю з собакою. Є, безперечно, певна відповідальність. Не можу, наприклад, пива з друзями у палатках попити. Просто почуватимуся некомфортно, бо дехто знає мене і обертається. Ну як я буду виглядати у їхніх очах? Не можу я і поїздити на велосипеді, хоч іноді й хотілось би. Мені якось соромно, усі ж мене знають, скажуть, чиновник на велосипеді! Та й чиновники часто використовують велосипеди для піару. Перед виборами столичні службовці і на роликах до ради приїдуть. Не хочеться, щоб мене з ними асоціювали.

Додому —на автобусі

— Так на чому ж ви тоді їздите?
— Вранці мене водій забирає, адже часу мало. А з роботи — на громадському транспорті. Чого водія допізна тримати? Я на Масанах живу, тож на автобусі. Можу точно сказати, що проїзд коштує 1,5 грн. Колегам своїм теж раджу користуватися цим транспортом. Там же можна почути про те, що народ дійсно турбує! Перед виборами навіть у дискусії вступав з попутниками — таку нісенітницю верзли.

— Прийнято вважати, що чиновники отримують космічні зарплати. Скільки ваша?
— Зараз дам вам точні розрахунки. (Після дзвінка до бухгалтерії — авт.). Оклад —
2855 грн. Я маю великий стаж роботи, тому отримую ще за вислугу, інтенсивність, ранг. Є така цікава стаття — за зберігання державної таємниці, адже мені доводиться працювати з документами суворої секретності. За це доплачують 285 грн. (дешево у нас сьогодні таємниці оцінюють, панове! — авт.). От у минулому місяці, наприклад, нарахували 6990 грн., а на руки отримав 5480. Але це ж за рахунок того, що я все— таки заступник міського голови та ще й з вислугою років. Рядовий чиновник, а на них і тримається уся основна робота, отримує від 800 до 2000 грн. Всі розрахунки беруться з тарифної сітки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України.

— Заробітки не такі вже й великі. Які ж пільги тоді приваблюють?
— Ну все, як усюди. Стандартний соцпакет, відпустка. Приваблює молодих, переважно, сам статус держслужбовця, перспективи. Комусь здається, що крісло, секретарка і службовий автомобіль — це неабияке щастя. Але, запевняю вас, із тим об’ємом роботи, який навалюється, цього навіть не помічаєш. Згоден, поганий той солдат, який не мріє бути генералом, та я от мером стати не хотів би. Я просто бачу, скільки це турбот. Та й думаю, щоб справді стати мером, треба один повний термін цьому просто вчитися.

«Начальник штабу» міської ради

— Чи дуже відрізняються армія і міська рада?
— В армії все зрозуміло, регламентовано уставом. Там можна точно знати, що ти будеш робити цілий тиждень. Тут — усе по— іншому. Розпланувати, звісно, теж можна. Та щодня з’являються якісь нові обставини. Приходить добре підготована молодь. Тому треба постійно вчитися, щоб не відставати, бути на голову вище не за кріслом, а за рівнем знань. В армії я був замполітом, у міській раді мою роботу можна порівняти з роботою начальника штабу. Навколо мене крутяться усі організаційні питання. Я називаю себе невиїзним. Практично нікуди не їжджу, адже у мене право підпису після міського голови. Словом, тут складніше, ніж в армії, але й цікавіше.

— А як чиновники проводять вільний час?
— Ви знаєте, у нас різні є люди, дуже цікаві. Ось нещодавно виявилося, що ще й талановиті — співають, танцюють. Хтось колекціонер, хтось подорожувати любить. У мене, чесно кажучи, з вільним часом проблеми великі. Я, як правило, по суботах працюю. А у неділю моя головна справа — піти на ринок із дружиною і закупити продукти на цілий тиждень.

— Отже, робота все ж непроста. Чи радили б ви молоді приходити на службу в органи місцевого самоврядування?
— Однозначно радив би! Приходьте, беріть участь у конкурсі, реалізовуйтеся. Тут є можливості. Але треба бути патріотом. Це не значить носити вишиванку і розмахувати прапором. Треба просто любити своє місто і хотіти працювати на нього. Треба мати гарну освіту і вміти працювати з людьми, адже чиновник повинен бути, у першу чергу, доступним людям. Якщо усе це є, то з вас вийде хороший держслужбовець!

До речі

У міській раді працює 270 посадових осіб місцевого самоврядування. Лише 21 з них не має повної вищої освіти. Серед службовців є: «Заслужений економіст України» Олег Білоусов, «Заслужений будівельник України» Олександр Сердюк, «Заслужений діяч культури» і кандидат мистецтвознавства Олег Васюта, «Заслужений працівник сфери послуг» Анатолій Козін, кандидат юридичних наук Олег Шеремет, кандидат філософських наук Ірина Соломаха.
Склад чиновників — досить молодий: 70 працівників (25,9%) ще не відсвяткували 30— річчя.
У вузах зараз навчаються 24 посадовця: 6 — в Національній академії державного управління при Президентові України (Оксана Тунік— Фриз, Ірина Соломаха, Павло Вовк та інші), 10 — в магістратурі ЧДТУ, 8 — в інших навчальних закладах.

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №49 (977)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.