Чорнобильська катастрофа і доля звичайної людини

«Мирний атом - в кожен дім» -радянський лозунг, зміст якого докорінно змінився в ніч на 26 квітня 1986 року, коли стався вибух на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС.

В нашому сучасному світі кожен може відтворити хроніку подій та наслідків, які спровокував вибух: погортати вкриті пилом газети чи звіти, переглянути фільми або ж прочитати книги, які є у вільному доступі. Та нічого не замінить живого спілкування з людиною, котра стала очевидцем «атомного лиха», яке призвело до екологічної трагедії, відлуння якої ми відчуваємо і досі.



1 травня, коли в Чернігові проходив традиційний парад до Дня солідарності трудящих і на вулиці вийшли колони демонстрантів, 26-річний Володимир Рогоза, бригадир залізниці з Ріпок, був одним з 200 чоловіків, котрих викликали вночі до райвійськомату, нічого не пояснивши. Лише в обласному центрі їм повідомили, що «щось вибухнуло» і потрібні водії бронетранспортерів. І, таким чином, з 200 залишилось лише 20 чоловіків, серед яких випало бути і Володимиру. Потім була дорога в Гончарівськ, де на водіїв чекали військові машини, їхати на яких дехто вчився прямо по дорозі, і нарешті - табір в селі Ораному на Київщині.

Інколи в пам'яті навіки закарбовуються певні моменти з життя, ось і Володимир Костянтинович ніколи не забуде, як кермуючи машиною БРДМ-2 проїжджав повз реактор - всюди здоровенні кількаметрові глиби, арматура - результат вибуху шару бетону товщиною 2 метри.

Окремо варто згадати і те, як перевіряли кількість отриманої радіації.

«В мене була порівняно нова машина. Сказали зняти бортові дозиметри і принести на перевірку. Я акуратно відкрутив, приношу. Контролер поклав його на колодку і - зверху по ньому молотком. «Щоб дурним голову вам не забивати», - сказав. Замість нього дали невеликий предмет, схожий на ручку, можливо, ще з післявоєнних часів. Скільки я до реактора з ним не виїжджав - змін майже не було. Оскільки я їздив по самій станції, тому мені належало носити дозиметр, який був на вигляд наче невеликий квадратик. Ось його покази перевіряли у комп'ютері. Я ж його не бачу, висить якийсь значок, що він показує - невідомо», - згадує ліквідатор.

Володимир Рогоза пробув на станції два тижні, немов у пеклі. В обов'язки чоловіка входило возити ліквідаторів, котрі працювали на даху реактора. Одних привозить, інших забирає. Поки висадив, викидав лопатою бруд, помився - і знову за кермо. І так кожні 30 хвилин.

Спочатку було не по собі, але потім на «зайві» думки просто не стало часу, бо роботи вистачало. Завдання були навіть вночі - по Прип'яті необхідно було об'їжджати визначені точки і заміряти радіацію.

Постійно до зони навідувалося вище начальство і з Києва, і з Москви, та надовго воно там не затримувалося. Приїхали, подивилися на реактор, а як побачать уламки бетону та почують про кількість радіації - одразу назад поспішали.

Ніхто не знав, що потрібно робити, адже ні в кого не було необхідного досвіду, тому постійно експериментували. Спочатку заливали низ реактора рідким бетоном, а потім мало не створили водневу бомбу, заливши рідкий азот. Довелося терміново викликали шахтарів і вивозити утворений лід. З вертольотів скидали залізяччя та каучук, щоб хоча б на короткий період створити плівку навколо реактора. Вантаж скидали на швидкості, тому в цей час треба було бути особливо обережним.

Але видимих результатів ці дії не давали. Радіація ширилася, була надто високою, дозиметр міг показувати і 500 рентген, і навіть 1000.

Оскільки Володимир жив на території станції, тепер вже важко сказати наскільки велике опромінення він отримав за час перебування там, але можна здогадатися, що досить значну дозу, бо його терміново відправили додому, хоча до військового квитка записали всього 27 рентген.

Після повернення додому не пройшло і місяця як Володимир Костянтинович повернувся до Чорнобильської зони знову, цього разу у зв'язку зі своєю професійною діяльністю - прокладати залізничний шлях, адже електричка ходила весь час, нею користувалися працівники ЧАЕС, бо інші реактори і далі працювали.

Лікарі чесно попередили, що наслідки від перебування біля АЕС можуть бути критичними, адже імунітет майже повністю знищений. І через 4 роки, у 1990 - му, у колишнього ліквідатора почалися проблеми зі здоров'ям.

«Ось сьогодні я був на роботі, а назавтра опухли руки та ноги. Які процедури мені тільки не робили... Лише у Києві мені один професор сказав, що ліки не допоможуть, бо у мене просто немає імунітету. Порадив загартовуватися, робити зарядку, дотримуватися здорового способу життя», - пригадує Володимир Рогоза.

Чи віддячила держава своїм героям - окреме питання. Дехто отримав звання учасника бойових дій, а у декого порівняно висока пенсія. Як для людини, котра ризикувала своїм життям, пенсія у Володимира Рогози невисока. Та у нього зовсім немає бажання бігати по інстанціях. Вже має негативний досвід, пов'язаний зі зміною посвідчення (у чоловіка статус ліквідатора 2-ї категорії).

«Я прийшов до полку зв'язку, щоб мені поміняли посвідчення і тут виявляється, що немає кому поставити печатку, бо моя військова частина була сформована тимчасово і її зараз просто не існує. Всім іншим хлопцям документи підтвердили. Порадили в Москву надіслати запит. А потім до мене приїхали на роботу, привезли медаль «За бойові заслуги» - ось ви відзначилися, в числі перших були. І так мені образливо стало.», -розповідає ліквідатор аварії.

Через деякий час документи все-таки підтвердили.

Зараз Володимир Рогоза хоч і на пенсії, та на дивані перед телевізором відпочивати не любить. Говорить, як приляжеш - потім себе жаліти починаєш, і нічого доброго з цього не виходить. Щодня два рази на день у нього зарядка, загартовування і ніяких таблеток. Весь час намагається знайти для себе цікаве заняття. Наразі захопився плетінням кошиків. А також вважає, що жодні курорти не замінять красу наших лісів. Тут він відпочиває душею, милуючись природою.

І наостанок порада від людини, котра пройшла радіаційне пекло, яке забрало найцінніше - здоров'я, та не позбавило почуття гумору та життєлюбності: «Найголовніше - позитивно ставитися до життя, радіти кожному дню та не зациклюватися на проблемах. Не дозволяйте негативним думкам псувати вам настрій», - підсумував розмову Володимир Констянтинович.

Ріпкінська районна газета «Життя Полісся» №50 (10131) від 10 грудня 2021, Ольга Драгун

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.