Катерина Ожог любить готувати. Консервації стільки — полиці в погребі ледь витримують

— Дід мене підбив: «Пошли квитанцію», — радіє гостям Катерина Ожог з Бахмача. 62-річна Катерина Дмитрівна і 65-річний Микола Григорович Ожоги виграли приз від «Вісника» в акції «Смикни удачу за хвіст».



— Виписуємо «Вісник» давно, ще син малим був. А вже Ігорю 36 років.

Дід, як тільки газета прийде, у першу чергу погоду дивиться, тоді сідає за новини. Коли ще працював і назавтра на зміну, то залишав на чергування. А я зразу .з кінця дивлюсь: що готувати, потім долі людські, суспільство...

Живе подружжя в будинку вже вдвох. Старша дочка Інна — теж у Бахмачі, працює в управлінні соцзахисту. Зять — у рибнадзорі. Онук, 12-річний Данило, готує за рецептами з «Вісника».

— Я люблю готувати. Консервації стільки — полиці в погребі ледь витримують. Може, і в онука це від мене. Щось там вичитає: «Бабушка, давай зробимо запіканку». Збиває яйця, майонез робить. Сиру як натре туди, перчику солодкого і всякого. І з м’яса готував, курочку відбивав. Апельсиновий мармелад робив. Другий раз прийде, газета отам лежить. Глянув: «Бабушка, давай по оцьому рецепту». Гарячі бутерброди робив, осьнедавно. З шампіньйонами і болгарським перцем. Мене пригощав і вдома мамі таке саме приготував. А я пекла шоколадний кекс з грушами. Схоже на шарлотку, — гортає сторінки «Вісника» Катерина Дмитрівна.

— Данило і в школі встигає, і на волейбол, легку атлетику. Часто на велосипеді до нас приїжджає.

Син — у Києві. Майор поліції. У нього двоє синочків: близнята Владик та на хвилину молодший Віталик. їм зараз по 11 років.

Серед онуків одні хлопці, немає дівчаток. А ми з дідом ждемо. Син розлучився. Тут будиночок продав, квартиру в столиці в іпотеку взяв, ремонт робить. Приїжджає, нам допомагає. Понарубують з батьком дров в кінці городу. У нас газ, але восени топимо грубку.

Катерина Дмитрівна з Миколою Григоровичем 43 роки разом. Познайомилися на весіллі в селі Тиниця, звідки родом Катерина Дмитрівна. Микола Григорович — з Конотопа Сумської області.

Коли одружувалися, їй було 19, йому 23 роки. У Бахмачі збудували дім на п’ять кімнат.

— За дошками для підлоги їздив аж у Бровари. Там машину наймав, — згадує Микола Григорович. — На спину стройка дала...

— Але за два-три роки побудували будинок, — обводить поглядом своє житло Катерина Дмитрівна. — Батьки допомагали. Уже в нас Інна була, коли заселялися. Одну кімнату як зробили, то й перейшли.

Я працювала в дитячому садочку помічником вихователя, касиром, діловодом. Ким тільки я не працювала, — сміється Дмитрівна. — Скоротили. З біржі пішла в школу. Теж — то касиром, то техпрацівником. 22 роки пропрацювала. І сім років уже на пенсії. А чоловік — п'ять років. До пенсії працював у тепломережі оператором котельні І 13 років був головою профкому. А за путівкою з'їздив тільки один раз, у Бердянськ, і то після операції. Відвезла його в Київ, посадила на поїзд, бо після лікарні і торбу сам нести не міг. А я моря ніколи не бачила.

— Бердянськ мені дуже сподобався. Приїхав туди 1 вересня, на бархатний сезон. На 24 дні путівка була, — посміхається Микола Григорович.

— З господарства тепер тільки кури і нутрії, — продовжує Катерина Дмитрівна. — Для себе тримаємо. Дієтичне м’ясо. Чоловік займається: годує, чистить після них. Раніше кроликів вирощував, тепер нутрій. Десятків зо два зараз, з маленькими.

«ВісникЧ» №52 (1859) від 30 грудня 2021, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.