Молодий орлівський фермер платить по 12 тисяч за пай

Фермерське господарство імені Олександра Дульзона, що базується та функціонує на території Орлівки, має доволі довгу та цікаву історію. Колись воно мало іншу назву, а очолював його сам Олександр Дульзон спільно з братом. Обидва є уродженцями Казахстану (тому й мають таке незвичне для нашого регіону прізвище). Для них Куликівщина стала домом ще у ранньому віці.



Кілька років тому успішне сільськогосподарське формування із певних причин розкололося. З нього утворилося два нових, одне з яких нині очолив брат Олександра, а інше носить назву імені першозасновника. Очолив його син Олександра 26-річний Павло Дульзон.

Усього лише за два роки молодому бізнесмену-початківцю вдалося вивести підприємство у лави передовиків громади: більше 500 га оброблюваної землі з перспективою подальшого розширення, конкурентна орендна плата, високі врожаї, постійний ринок збуту. Але так було не одразу. За здавалося б поверховими успіхами криється титанічна праця та шляхетна мета, продиктована потужною мотивацією - не посоромити честі батька.

Від спортсмена — до агровиробника

Дитинство Павла, втім як і юнацькі роки, пройшло у місті, де значно більше можливостей для розкриття потенціалу та розвитку здібностей - гуртки, секції, спеціалізовані школи тощо. Сферою, в якій Павло розкрив свої таланти на максимум, став спорт.

Займатися футболом хлопець почав ще у семирічному віці. Перші вершини покоряв у складі міської дитячо-юнацької спортивної школи «Юність». Значно більше перспектив відкрилося на горизонті після навчання у Київському республіканському вищому училищі фізичної культури (нині -олімпійський коледж імені Піддубного, де готуються кращі олімпійські резерви).

Професійним футболом Павло займався вже у складі однієї з кращих команд ФК «Тернопіль» та багатьох інших успішних футбольних команд області. Паралельно навчався у Чернігівській політехніці, де за прикладом батька отримав фах за спеціальністю «менеджмент». Однак продовжити кар'єру футболіста не судилося.

Два роки тому раптова смерть забрала у засвіти Олександра Дульзона. Шокований Павло мусив покинути спорт, щоб мати можливість продовжити батьківську справу, адже це вимагало не лише великої кількості часу, а й особистої присутності в селі. І це було цілковито виважене рішення: за життя Олександр нажив добру славу між односельців, конкурентів, пайовиків. Покинути все на самоплин було б відвертою зневагою до нього та всього, заради чого він тяжко розбудовував своє маленьке фермерське господарство. Тож шляхетна мета взяла гору над страхом відповідальності. Хоча за право очолити бізнес довелося поборотися з рідним дядьком, внаслідок чого господарство розкололося на два нових, між собою не пов'язаних.

Очі бояться, а руки роблять

Вже з першого кроку чоловіка у зовсім незнайомому для нього поприщі можна було зрозуміти всю серйозність його намірів. Ще не маючи остаточного рішення щодо своїх подальших дій, спадкоємець агробізнесу особисто об'їхав всіх пайовиків з метою знайомства та запевнив, що смерть засновника ніяк не вплине ні на подальшу співпрацю, ні на виплату орендної плати. Він мусив заспокоїти стурбованих селян та подбати про те, щоб ніхто не залишився обділеним.

Мешкаючи в Чернігові, чоловік майже щодня бував в Орлівці, бо ж навіть організаційні справи вимагали чимало часу й сил: створення нового юридичного формування, паперова тяганина, переведення зі старої фірми працівників і пайовиків та багато інших клопотів. Проте сил і наснаги додавало усвідомлення того, що все це - заради вищої мети.

- Вистояти перед труднощами мені допомогла дуже потужна мотивація. Коли ти усвідомлюєш, що за назвою криється ім'я твого батька, його честь, розумієш, що просто не маєш права на помилку. Я мушу виправдати всі його сподівання і маю йти за метою, - з ноткою суму в голосі зазначає Павло.

Усім тонкощам справи чоловік навчався вже у процесі - від родичів, які також мали справу з сільським господарством, з інтерне-ту, спілкуючись із вузькопрофільними фахівцями. Та головним радником для нього досі є дядько по материній лінії Федір, з яким працює пліч-о-пліч від самого заснування агрофірми. Крім них двох, штат працівників налічує ще двох механізаторів.

У матеріальному плані молодий бізнесмен мав більш-менш міцне підґрунтя: батько залишив по собі гектари оброблюваної землі, вантажівки та зерновози. Проте, щоб обробити посівні площі, доводилося наймати техніку, а вже згодом - потроху скуповувати власну, не нову, але робочу.

Через те, що Орлівка має доволі бідні суглинисті грунти, вибір сільгоспкультур до вирощування був невеликим. Молодий фермер вирішив нічого не змінювати і продовжив вирощувати три найпоширеніші культури -соняшник, кукурудзу та трохи пшениці. Перші дві культури нині активно заполонили більшість родючих нив країни, здебільшого, через економічну вигідність та малу затратність вирощування.

Проте бізнес, що стоїть на місці, доволі скоро стає збитковим, тож Павло почав розширювати території, беручи в обробіток не-витребувані паї, а також землі, на які відсутні документи. Такий вчинок, як пояснив фермер, має ще й інші причини:

- Якщо земельна ділянка не оформлена, то вже до 2024 року селянин ризикує її втратити назавжди, адже акт на право власності -це ще не сама земля. Мені особисто було б боляче бачити, як мої односельці поволі банкрутують та лишаються без жодних засобів до існування. Щоб цього не сталося, наше господарство допомагає з оформленням таких ділянок, здебільшого, беручи витрати на себе. Це дуже марудна робота, адже часто, щоб встановити власника землі, необхідно перекопати не один стос архівів, проконсультуватися у кількох нотаріусів, оформити багато паперів, оббігати цілий ряд інстанцій.

Попри цілу купу проблем, клопотів та обов'язків, агровиробництво нині лишається чи не найвигіднішим бізнесом. Але крім фінансового прибутку, Павло Дульзон має ще й власні «плюси» від такого виду діяльності. У першу чергу, з його власних слів, це ментальне задоволення від того, що він має можливість допомогти селянам, посприяти у покращанні їхнього життя. До того ж, приємно усвідомлювати, що від такого агровиробництва виграють саме села, а не величезні агрохолдинги та акули сільськогосподарського виробництва.

Підводні камені малого фермерства

Рік, що минає, порадував доволі гарним врожаєм за наявних можливостей. Врожайність культур видалася доволі непоганою: соняшник - 32 ц/га, пшениця - 50 ц/га, кукурудза - 85 ц/га.

Це дало можливість до збільшення та потенціал до майбутнього зростання орендної плати, яка і так є однією з найвищих в громаді. На відміну від інших агроформувань, ФГ імені Олександра Дульзона не прив'язується до відсотків, а виплачує сталу суму. Минулого року це були 11,2 тисячі гривень, цього - вже 12 тисяч за пай. Враховуючи цінову політику, наступного року орендна плата може становити вже близько 13 тисяч гривень.

Однак, гарний урожай - це ще не запорука успіху. Нині на ринку спостерігається штучне скидання ціни на соняшник, адже врожай гарний, але сушити та зберігати його немає де. Саме тому малі фермерські господарства змушені продавати врожай просто з поля, щоб не понести збитки внаслідок псування зерна або сплачуючи за сушіння.

Павлу пощастило: має склади у Ріпках, куди соняшник доставляється одразу із сушарок Куликівки та Серединки.

- Коливання ціни - невелика проблема, - зазначає Павло Дульзон. - Нині є і попит, і пропозиція. Більших проблем малі господарства зазнають через транспортування, бо нині в країні жорстко контролюється перевантаження. Через щедрі врожаї виник дефіцит транспорту, а Чернігівщина і раніше програвала іншим областям у сфері логістики. Наразі витрати на доставку однієї фури зерна в порт коливаються у межах 1500-2000 гривень, що для деяких господарств є просто непомірною сумою. Ми також будемо чекати кращих умов, коли ціна на доставку знизиться. На щастя, маємо місце для зберігання врожаю.

Певну частину вирощеного молодий фермер таки збуває одразу: кукурудзу - в порти або на місцеві спиртзаводи, соняшник - на ніжинський жиркомбінат. За добре висушений можна отримати до 19 тисяч гривень за тонну. Далі із суми вираховується по 200 гривень за кожен надлишковий відсоток вологості.

Купити чи продати землю?

Питання відкриття ринку землі в Україні Дульзон вважає доволі складним і недопрацьованим. На його думку, в нинішньому форматі ринок землі є «плюсом» для пересічного українця. Однак для малих фермерських господарств він може стати останнім кроком до загибелі, адже зрозуміло, що перевага буде на боці великих агроформувань.

Нині у планах молодого бізнесмена є і закупівля земель, і розширення території, але до активних дій він поки переходити не збирається. На сьогодні від жителів Орлівки йому надходить велика кількість пропозицій придбати пай, проте переважну більшість він відкидає.

- Я придбаю пай лише у тому випадку, якщо продавцю дійсно від цього буде користь, - заявляє фермер. - Багато хто приходив до мене з проханням купити ділянку, бо не вистачає грошей на машину чи ще якусь побутову дрібницю. Такі пропозиції я навіть не розглядаю, адже автівка зламається, згниє і на тому її користь буде вичерпаною. Від землі буде більше користі, якщо її не продавати одномоментно, а здавати в оренду. Адже мати щомісяця зайву тисячу-дві зовсім непогано. Для когось це може стати рятівною соломинкою.

Ще одним аргументом проти продажу землі для молодого бізнесмена є те, що земля має приносити прибуток там, де розташована. Зокрема, у плані податків, адже на превеликий жаль, великі агрохолдинги нині мають величезні прибутки, однак до бюджету громад, де орендують землі, не сплачують ні копійки.

Сам інвестор підтверджує свою точку зору на практиці: крім сплати податків та соціальної угоди, надає допомогу на поховання, активно допомагає селянам у питаннях благоустрою рідного села. З його слів, це не такі великі суми, але задоволення, отримане від гарної справи - величезне. І люди цінують це, адже попри молодий вік, Павло вже зажив у селі добру славу.

Газета Куликівщини «Поліська правда» №47 (8783) від 25 листопада 2021, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.