Пам’ять про великозагорівця бережуть у Норвегії

У сімейному альбомі Надії Сергієнко із Великої Загорівки зберігається фото, де її дідусь, Петро Макарович Демченко, із дружиною, Софією Яківною, тримають на руках сина Миколу. На перший погляд звичайне сімейне фото довоєнних років. Але для норвезького пошуковця-аматора Томмі Таншдтада цей знімок – унікальний. Чому ж він зацікавився ним і що поєднує наш край із далекою скандинавською країною?



На фото Софія Яківна та Петро Макарович Демченки із сином Миколою. Фото зроблене перед війною, орієнтовно 1940-41 року

Відгукніться, рідні!

Якось ми натрапили на оголошення в Інтернеті, що група дослідників шукає родичів радянських солдатів, які загинили в німецькому полоні й поховані на території Норвегії. Ініціатором пошуку став норвежець Томмі Таншдтад із міста Невердал. Воно розташоване на березі моря в самому центрі Норвегії. Із часів Другої світової війни тут залишилися бункери та артилерійські позиції. Пошуковець і волонтер довідався, що в його місті була німецька фортеця й військова тюрма. Там під час війни загинуло 120 осіб. Згодом загиблим військовополоненим було встановлено пам’ятник.



На фото Томмі Таншдтад

– Я завжди цікавився подіями Другої Світової війни, – розповів Томмі після нашого знайомства в інтернеті. – Надихнула мене на пошуки книга про воєнні роки мого рідного міста. Із 2014 року я став збирати інформацію про військовополонених в області Нурланд, але про Невердал там не було ні слова. Аж поки не познайомився з відомим норвезьким істориком Мікаелем Стокке, який професійно займається дослідженнями про радянських полонених та військовополонених зі Східної Європи.

В архівах Норвегії Томмі Таншдтад знайшов 29 прізвищ загиблих радянських військовослужбовців. На пошуки у нього пішло кілька місяців, адже потрібно було переглянути не одну тисячу табірних карток.



У 2015 році імена загиблих були вибиті на меморіалі в місті Невердал (на знімку).

– Я б дуже хотів зв’язатися з родичами полонених, які тут поховані, отримати їх фотографії. Це було б чудово. Також, якщо мене чує хтось, хто може знати родичів, будь ласка, зв’яжіться з нами, – звернувся норвежець до всіх небайдужих пошуковців, розмістивши оголошення в соціальних мережах.

Прагнення допомогти норвежцю в цій благородній справі й познайомило борзнянських журналістів із норвезьким дослідником, адже серед встановлених імен значилося й прізвище уродженця Великої Загорівки Петра Макаровича Демченка.

Страшно не знати, де покояться солдати

За інформацією Національного музею історії України у Другій Світовій війні, рядовий Петро Макарович Демченко, 1908 року народження, уродженець села Велика Загорівка, призваний Бахмацьким РВК у червні 1941 року. Потрапив у полон біля міста Холм (нині Люблінське воєводство, Польща) 27 серпня 1941 року. Помер 13 жовтня 1942 року.

Наразі працівники музею відшукали інформацію про 20 українців із 10 областей України, які поховані в Невердалі. Цікаво, що сповіщення про смерть отримали дружини 18 військовополонених, а ще двох – батьки.

Утім, жодна родина не дізналася, де саме загинула й похована їхня рідна людина. У сповіщенні повідомлялося, що загиблий «помер у німецькому полоні».

Більшість бранців потрапили в полон у 1941 році й пройшли реєстрацію та отримали індивідуальний номер у шталазі ІІ F (315), кілька – у шталазі ІІ B. Петро Демченко отримав номер 28977. 20 квітня 1942 року українців перевели до шталагу 303, який розташовувався на території Норвегії в місті Ліллегаммер. Під час Другої світової війни Норвегія була важливим воєнно-стратегічним об’єктом для гітлерівської Німеччини. У країні створювалися німецькі військові бази та системи транспортного сполучення. Радянських військовополонених, які потрапляли сюди з різних таборів, розподілялися по базових шталагах, звідки направляли до
малих робочих таборів, будівельних і постачальних батальйонів.

Справді, ніхто не забутий

Оскільки у Великій Загорівці живе не одна родина Демченків, у своїх пошуках ми дізналися чимало цікавих фактів із життя села, й врешті-решт вийшли на нащадків Петра Макаровича. Нині у селі живуть Наталія Феодосіївна Демченко та Надія Миколаївна Сергієнко, невістка та онука Петра Макаровича. Ще одна онука, Віра Миколаївна, живе у Броварах. У Києві живе й працює правнук бійця Руслан Сергієнко, а правнучка, Яна Овсянникова, кілька років тому вийшла заміж та переїхала у США. На жаль, немає серед живих Софії Яківни, дружини Петра Демченка, та сина Миколи.
Коли ми розповіли Надії Сергієнко, хто й навіщо її розшукує, і просить передати знімок, вона не приховувала сліз радості від почутого:

– Низько вклоняємося норвезькому чоловіку, який проводив пошук. Бажаємо мирного неба над головою, міцного здоров’я йому та всьому народу Норвегії, який свято береже пам’ять не тільки про нашого дідуся, а й про кожного солдата, який не дожив до Перемоги, – сказала Надія Миколаївна.

Щороку 17 травня, в День незалежності Норвегії, на урочистій церемонії жителі Невердала згадують поіменно радянських солдатів, які покояться в їхній землі. І нащадки суворих вікінгів не ховають сліз, а їхні поминальні молитви про солдатів з чужої країни такі ж щирі, як за своїми земляками.

– Ми свято зберігаємо пам’ять про всіх полеглих у боротьбі нацизмом, адже, як казав один із поетів, «це потрібно не мертвим, це потрібно живим», – сказав Томмі Таншдтад.

Джерело: газета "Вісті Борзнянщини", №19 (9941), від 08.05.2021, Андрій Донченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.