У квітнику родини Чепурних є і коник, і бичок, і рожевий п’ятачок

Подвір’я сім’ї Чепурних знаходиться в самому кінці вулиці села Загребелля. З однієї сторони сусідів нема. За парканом на невеличкій горі росте висока сосна і своїм поглядом з висоти ніби спостерігає за подвір’ям. Та хто б не проходив повз двір, теж зверне увагу на це обійстя, адже господарі молоді, енергійні і дуже креативні. Їхні умілі руки створили навколо оселі такий гарний квітник, що люди з захопленням роздивляються його. Але велику цікавість викликають не стільки самі квіти, як різні вироби, яких на території більше навіть від квітів. У інших матеріали, з яких зроблені різні фігури, давно б вже потрапили на смітник, але в цій родині таким вже використаним речам дають друге життя. І те життя радісне і тепле. Всі персонажі, що є на ділянці, з виду добрі і зі щирими посмішками. І саме така добра енергетика панує усюди. Є тут жаба-царівна, котик і кінь, сонечка і сова та безліч інших виробів. А ось корова, яку вони зробили, через рік стала бичком і сталось це через те, що ...



На фото Тетяна Чепурна

Денис і Тетяна Чепурні проживають у селі Загребелля. Їхній будинок крайній на вулиці. З іншого боку дороги йде ліс. Сусіди з однієї сторони живуть трохи на відстані, тому їхня оселя стоїть гордовито, бо кругом воля. Біля будинку зі сторони дороги розташований квітник. Та розмір він має чималенький. Дивує його розкішна величина, росте там безліч квітів. Та не тільки квіти викликають захоплення. Ніхто не пройде повз будинок, не звернувши на нього уваги, адже поміж квітучих рослин розташовані різні вироби, які створила родина. Є тут і царівна-жаба, і лебеді, сова, слоник, кінь з підводою, горщик з медом, рожеві поросята, зебра, жирафа, зайчики з мультфільму «Смішарики». А в центрі стоїть пісочниця, з якої ростуть пальми. На стіні будинку висить жовте сонечко, яке щиро посміхається усім. І глянувши на цю створену красу, і в самих перехожих з’являється щира посмішка і піднімається настрій. Таке хобі – давати нове життя використаним речам, які мали потрапити на смітник, – з’явилось у Тетяни Михайлівни декілька років тому. На подвір’ї стояла ме-талева кругла бочка для води. Стара, коричневого кольору, тільки пофарбували її дощ і вітер і саме від них вона набула іржавого розпису. Придивилась до неї господиня і подумала: а що, якщо я її розмалюю в яскравий колір?

Відкрила інтернет і пошукала інформацію, як можна роз-малювати такі речі. Те, що можна зроби-ти з подібним, просто зачарувало. Купила фарби, щіточку і через декілька днів стара бочка ожила, в неї з’явилось обличчя з великими кумедними очима і щира, добра посмішка. Знову жінка з цікавістю відкрила інтернет. З того часу все і почалось. Зупинити бажання було неможливо. Та потрібен був матеріал для задумів, з якого можна було творити - це старі автомобільні шини, пластикові великі пляшки, трохи дерева. Перші шини знайшлися в тата, які дав залюбки. Брат Олександр теж мав вдома декілька потрібних таких матеріалів і теж віддав. А тоді, коли стала робити перші вироби в умілих руках вони перетворювались на шедеври, то один знайомий з іншого села, дізнавшись про її захоплення, привіз на возі понад десяток автомобільних шин. Зробили лебедів. Та в першого лебедя доля була досить цікава. Чомусь не виходило його змайструвати таким, як в інтернеті. Повозились з ним трохи, розчарувались і відклали в сторону. Та здаватися жінка не збиралася. Думала, думала і придумала з нього жарптицю. Змайстрували їй розкішного хвоста, якого прикрасили старими комп’ютерними дисками. Ох і виблискують вони на сонці різними кольорами! Ніби сяйво справжньої казкової жар-птиці.

Є тут і зебра, і коник, який запряжений у підводу.

А у візочку господарі садять квіти. Є в коника хомут і грива, і навіть хвіст, який зроблений зі справжнього кінського хвоста. Є і довгошия жирафа, і кумедна гар-ненька зебра, і котики з хитренькими очима, і лебеді, які закохано дивляться один на одного, і бичок з рогами. Та з ним, до речі, теж трапилася цікава історія, адже відразу це була корова. Вим’я їй зробили з гумової рукавички, наповнили повітрям і приладнали до корови. Побачивши дійки в рябої, відразу з’являлася посмішка. Та за рік корова перезимувала на морозі, під снігом, рукавичка розірвалася і висіла весною розтріпана. Ну, що ж нехай буде і бичок – посміялись всі разом і прибрали зіпсоване вим’я. Роги в бичка металеві, зроблені з вилок для печі, а в одному вусі висить сережка з номером, які чіпляють на справжню худобину. З шин також навирізали клумб у вигляді лілій, середи-ну засаджують квітами.

Дуже красиво вилядає клумба царівна-жаба зеленого кольору. Влітку господиня садить у неї чорнобривці, виглядає ну, дуже мило. Велику кількість квітів Тетяна Михайлівна виписувала по інтернету. Є на обійсті декоративні дерева, мигдаль, гібіскуси, троянди і безліч інших рослин. Та шини це не єдиний матеріал, з якого роблять речі. Використовують і пластикові пляшки. З п’ятилітрової зробили сову. Очі в неї теж з комп’ютерних дисків і виблискують на подвір’ї, ніби сова дійсно казкова. Пофарбували в сірі і жовті кольори. Є з великих пляшок і рожеві поросята, які обступили маленьку клумбу, ніби збираються із неї щось з’їсти.

Є пісочниця, в якій розмістилися три пальми з пластикових пляшок. Ще дві виросли за межами пісочниці. Для таких виробів збирали пляшки коричневого і зеленого кольору і потрібно їх було чималенько. Куди б не їхали з дому, завжди поглядом блукають обабіч дороги і ой, яка радість, коли зустрінеться пляшка потрібного кольору. Тато Тетяни живе в сусідньому селі. Донька провідує його частенько. По дорозі туди теж збирали тару. П’ятирічний син Дмитрик під час поїздок завжди долучається до пошуків і уважно роздивляється навкруги і радіє, як побачить кольорову тару.

На подвір’ї є ще одна квадратна ємкість. Розмалювала її Тетяна Михайлівна різними кольорами і вийшов з неї Губка Боб. Був один пеньок з трьома ногами. Старий, трухлявий та в її руках він ожив і став лісовичком. Вушка і рота зробили з пластикової пляшки, а ось ніс у нього справжній, ніби сама природа знала, де потрібно було вирости-ти гілку, щоб згодом вийшов з неї носик. Розфарбували лісовичка в синій колір, на-діли йому миску, замість капелюха, а на ноги взули гумові чобітки. Ох, і кумедно виглядають взуті три ноги! Тато змайстрував з дерева для синочка автомобіль. Приєднали до нього навіть номерний знак, який намалювали самі. Є в ньому і кермо. Дмитрик дуже любить гратися в ньому.

На краю вулиці дітей нема і хлопчик майже завжди грається сам, серед створеного раю. Найулюбленішими є коник і корова. Він брав ланцюг, надівав на них, забивав колочка і прив’язував, щоб не втекли. Дідусь Дмитрика тримає коней, корову і раніше на подвір’ї був бичок. Любить він з дідом кататися на возі і яка радість дитині, коли той дає йому потримати віжки, коли кудись їдуть. Тітка Дмитрика якось раніше сказала йому: «Ось виростеш, тато навчить тебе їздить на справжньому автомобілі. Будеш сам керувати ним і їздити куди заманеться», «Ні, – твердо і впевнено від-повів хлопчик. – Я буду їздити на коні верхи і буду богатирем!» Коней і корів дуже любить. Серед його іграшок в основному іграшкові коні і корови. Мама, знаючи синову любов до них, вирізала йому з паперу красивих гнідих і приклеїла на шпалери біля ліжка. Син щовечора залюбки лягає спати і мрійливо дивиться на них поки не засне.





Тетяна Михайлівна працює в ЗДО «Джерельце» вихователем. Має світлу душу і завжди щиро усміхнена. Діти її люблять, а вона їх. До речі, такій колекції, яку зробила жінка, позаздрить будь-який дитячий садочок. На роботі теж є декілька її виробів. Свої витвори подарувала і родичам, які тепер прикрашають їхні подвір’я. Знайомі і друзі добре знають про її захоплення і вже самі збирають і приносять кольорові пляшки і шини. Діти часто катаються на велосипедах і з цікавістю зупиняються і роздивляються диво-квітник. Тетяна Михайлівна, як бачить дітей, завжди запрошує їх, щоб зайшли і погрались. Та й Дмитрику буде веселіше.

Якось одна жінка, що живе в селі прогулювалася повз зі своєю маленькою внучкою і сама спитала чи можна зайти і погратись. «Та залюбки», – запросила жінка. Нещодавно зробила і озерце. Знайшли в родичів велику шину, взяли у знайомих велику болгарку. Розрізали її як належить, диму їдкого і чорного був повен двір, коли пиляли. Та вже незабаром в озері будуть плавати і риби. Дмитрик любить тварин і просить батьків, щоб завели для нього маленького собачку, з яким той буде гратися. Пообіцяли і вже в пошуку нового живого друга. Вдома є пес, але на повідку його не поведеш, бо він великий і дитина його просто не втримає. А ще Дмитрик хоче акваріум і рибок. На день народження батьки пообіцяли, що подарують. Та мають на подвір’ї багато іншого господарства, серед якого і справжня корова, кури і цесарки.

Господар займається пасікою. З настанням весни жінка підфарбовує своїх героїв, якщо є потреба. Дякує Тетяна Михайлівна і своєму чоловікові Денису, який допомагає дружині. Задум – це одне. А ось приборкати гумову шину – не жіноча справа. Вона показує, що хоче і як треба зробити, а він робить. Син залюбки спостерігає за процесом і допомагає розфарбовувати і встановлювати. І знаєте, що хобі – саме те, що поєднує родину. Задіяні всі і щасливі від результату. І коли все пофарбовано, квітне, посміхається, то і в самого на душі гармонія. Є в планах ще зробити лелек, та чомусь думається, що на лелеках вони не зупиняться і їхніми руками буде зроблено ще багато чого цікавого і красивого.


Джерело: Наталія Матвієнко, газета "Вісті Сосниччини", №19/10096 від 08.05.2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.