Справжнє материнство, коли у тебе шестеро дітей

Першу дитину чернігівка Яна Кучма народила у 24 роки, шосту – у 38-м. Героїнею себе не вважає. Каже так просто: «Я – звичайна мама». Мама для п’яти синів і донечки, без яких не уявляє свого життя. Багатодітна родина Кучм дотримується моделі, коли пара порівну розподіляє хатні обов’язки, доглядає і виховує дітей.



У їхній сім’ї в декретну відпустку ходили і мама, і тато.



Напередодні Дня матері, яке цьогоріч відзначали 9 травня, керівництво Чернігівської обласної ради влаштувало святкову зустріч з жінками-матерями. На захід їх делегували відомі в області громадські організації, що опікуються сім’ями воїнів, загиблих на сході України, родинами, що виховують дітей з інвалідністю, осередки багатодітних сімей. Також були запрошені мами, які виховали обдарованих діток, видатних спортсменів, а ще завітали матері-медики, котрі бережуть наше здоров’я.





Ми поспілкувалися з однією із запрошених жінок – багатодітною матір’ю Яною Кучмою, яка на святкову зустріч прийшла з донькою – десятикласницею Анною.

– Ми з Сергієм не планували стільки дітей, – відверто розповідає Яна. – Просто так вийшло. Я завжди хотіла мати трьох, бо у моїх батьків нас – троє. А у сім’ї чоловіка – двоє. Ніколи не уявляла свою родину з однією дитиною чи з двома.

– Так, материнство – справжнє диво. А ще його можна порівняти з роботою, з якої неможливо «звільнитися». Як це – бути мамою аж шести дітей?

– Я ніколи не вважала себе героїнею. Хоча, постійно чую у свій бік чимало хороших слів, люди захоплюються. Натомість відказую, що я – звичайна мама. Звісно, що наші діти не самотужки виросли, багатодітна сім’я – це однозначно важко й одночасно маса задоволення, радості і щастя у всіх його проявах. Я помічаю, що почуваю себе дискомфортно, коли дітей немає вдома, приміром, коли вони відпочивають у таборах. Мені не вистачає метушні, їхніх голосів, дзвінкого сміху…



– Розкажіть трохи про себе і свого чоловіка.

– Мені – 41 рік, Сергій – на рік старший. Маю медичну освіту, років двадцять працюю лаборанткою у клінічній лабораторії Чернігівської обласної лікарні. Чоловік за професією столяр, має власне виробництво з виготовлення сучасних корпусних меблів.

– Мабуть, ваш тато й власну оселю обмеблював?

– Так! Нам дуже подобається! (сміється) З чоловіком ми познайомилися 22 роки тому, на дискотеці. Два роки зустрічалися, а тоді побралися. Класична схема!



– Скільки років вашим дітям, чим захоплюються, «познайомте» з кожним?

– У нас четверо школярів – одинадцятикласник Андрій, десятикласниця Анна, семикласник Максим та четвертокласник Олексій. Наймолодший з дітей, чотирирічний Діма, відвідує дитсадок. А найстарший Сергій, у кінці травня йому має виповнитися 19 років, – випускник профтехучилища. Вже рік, як працює у будівельній компанії за фахом – каменярем. Йому з дитинства подобалося будувати, тому й обрав таку спеціальність. Наразі їхня компанія зводить житловий комплекс поблизу Ялівщини, і синові приємно, що він робить власний внесок у розбудову міста.

Перед Андрієм, цьогорічним випускником, настають відповідальні часи вступу до вишу. Хоче освоїти підприємницьку діяльність. Він у нас спортивний хлопець, йому подобається туризм і все що з цим пов’язано.

Аня – творча дитина! Навчалася в музичній школі, грає на бандурі та гітарі, пише вірші і мріє колись видати авторську книжку. Наразі поглиблено вивчає англійську мову. Більше про себе вона сама розповість.

– Я б хотіла в майбутньому стати стоматологинею. Це така професія, яка мені до душі. Немає різниці кого лікувати – дорослих чи дітей. Хто вже погодиться (сміється), – жартує дівчина.



– Як взагалі живеться у багатодітній сім’ї, ще й серед п’яти братів?

– Ой, чудово! У нас завжди весело, ми цікаво проводимо час, сумувати точно ніколи. Маємо великий будинок, з присадибною ділянкою. У кожного власної кімнати немає, але місця вистачає всім. Два старших брати – Сергій та Андрій і я живемо на другому поверсі. Там у нас є окрема кухня, всі умови. Тобто за потреби ми можемо собі і їсти приготувати. Постійно підтримуємо чистоту. Другий поверх – то наша власна територія, де ми відчуваємо себе справжніми господарями. Дорослими, самостійними…

– З чоловіком і меншими дітьми мешкаємо на першому поверсі, – додає мама Яна і продовжує розповідати про інших трьох синів: – Максим свого часу ходив до музичної школи, грає на ударних інструментах, а ще освоює різні комп’ютерні програми. Олексій відвідує заняття з айкідо (японське бойове мистецтво), однієї зі східноазійських бойових технік самозахисту. Помічаємо, що він став більш стійкий, витривалий, і найголовніше – зміг перебороти якісь свої страхи.

– А чим захоплюєтеся ви, Яно?

– У декретній відпустці, яка тривала безперервно дев’ять років, я знаходила час для рукоділля, шила і в’язала одяг для своїх дітей. А наразі мені дуже подобається читати книги. Звісно, що на це катастрофічно не вистачає часу, але все ж я намагаюся приділити собі увагу. Вдома – чимала бібліотека. Поповнює її чоловік. Взагалі у нас всі люблять читати. Серед літератури для всебічного розвитку, яку придбав Сергій для дітей, – книжки про те, як правильно розпоряджатися коштами, як прищепити фінансову грамотність з юних літ. Така цікава подача. Моїм дітям це «заходить».

– Як відпочиваєте?

– Поки нам не вдається подорожувати всією сім’єю, бо це вимагає чималих фінансів. Автомобіля у нас немає, але є – велосипеди! У кожного власний, навіть у Діми. Нас можна назвати велосипедною родиною, бо ми всю весну, літо і осінь – верхи на залізних конях. Це велопрогулянки містом, за межами Чернігова, в радіусі двадцяти кілометрів. Усі разом отримуємо неймовірний заряд енергії, щоразу нові враження і позитивні емоції. Я щаслива, коли поряд мої найдорожчі.







– У вашій сім’ї є лідер?

– Немає. Ми на рівних. У деяких ситуаціях чоловік бере на себе більшу відповідальність, у інших – я. Але зазвичай ми разом усе обговорюємо і знаходимо спільне правильне рішення.

– Хатні обов’язки, догляд за дітьми теж розподілені порівну?

– У нас тато може і смачний обід приготувати, і допомогти з уроками, і підгузки зможе поміняти. Сергій двічі ходив у декретну відпустку, а я в цей час працювала. І це не було для нього якоюсь проблемою. Я завжди його підтримувала, а він – мене. В нас обох – трепетне ставлення до дітей, і водночас – ми вимогливі батьки.

– Чи долучається до виховання синів і доньки ваша рідня?

– Звісно! Коли нам потрібна допомога, звертаємося до своїх батьків. Якщо, приміром, ми вирішили з чоловіком поїхати кудись, то бабусі з радістю нас підміняють. Були моменти, коли їздили удвох на відпочинок до Карпат, на екскурсії до Львова. Хотілося просто відволіктися, перезавантажитися, і це нам успішно вдавалося. А взагалі, без дітей ми буваємо нечасто, наші сини і доня – це тільки наші обов’язки. Ми не хочемо перекладати їх на когось. У вічних клопотах про дітей і є справжнє щастя. У мене воно вимірюється у шестикратному розмірі.

Лариса Галета, «Деснянка» №19 (858) від 13 травня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.