Роман рятує людей з 15 років

Роман Соболєв

У наш час ті, хто має достатньо грошей та наполегливості, можуть запросто стати героями сторінок преси чи учасником телеефіру. Але це не завжди означає стати героєм в очах людей, тим паче – своїх земляків. А щоб саме так було, не треба мати багато коштів, - досить просто робити добрі справи. Такими, на мою думку, вже може пишатися 24-річний чернігівець Роман Соболєв – начальник відділення групи рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини АРЗ СП ГУ МНС України в Чернігівській області.

Спочатку врятував, а потім вчився це робити

Роман розповідає: «Чому я став рятувальником? Якось (мені було років з 15) я відпочивав на морі, - одного дня пішов на пляж. Був шторм, а біля мене купалася жінка. Раптом її почало відносити до валунів на березі. Я інстинктивно зрозумів, що з нею щось не так, а, коли підбіг поближче, почув крик. Кинувся у воду, допоміг вибратися на берег. Після цього випадку зрозумів, що моє покликання – рятувати життя людей».
За покликом серця поїхав Роман на навчання до Черкас, де здобув кваліфікацію магістра пожежної безпеки. Повернувся до Чернігова, став працювати рятувальником. Виїздив на різноманітні аварії, у тому числі й - ДТП, у місця викидів хімічно небезпечних речовин. Доводилося діставати людей і тварин з провалів у землі, з дерев, з верхніх поверхів житлових будинків.

Добре пам’ятає Роман свій перший виїзд на місце ДТП. Це було близько двох років тому. Тоді на залізничному переїзді під Анісовим «електричка» збила ВАЗ 2106. Усі люди в машині загинули на місці – чотирьох викинуло з автомобіля, а водій залишився затиснутим у кабіні. Довелося спеціальним інструментом різати корпус й виймати загиблого.
«Видовище було не з приємних, але я розумів завдання, відкинув усі емоції й просто виконував роботу», – каже хлопець. Після цього випадку вміння опанувати себе поряд з витривалою нервовою системою стали йому в нагоді. «Коли якось минулої весни сталася аварія під Новими Яриловичами, – зіткнулися автобус, що перевозив молдаван, та мікроавтобус із білорусами – довелося по пояс у воді теж різати метал й вивільняти пораненого водія, адже обидві машини віднесло з дороги у невеличке озерце», – згадує Роман.

Небезпечна професія

Не раз доводилося нашому герою дивитися в обличчя небезпеці. Одного разу під час ДТП на вулиці 50 років ВЛКСМ таксі врізалося у дорожній стовп. Двох поранених пасажирів уже забрала «швидка», а водія знову ж таки довелося «звільняти» з полону автомобіля через затиснуту ногу. Завдання ускладнювалося тим, що під час удару газовий балон, який був у кузові, викинуло до кабіни, від чого із зірваного клапану виходив газ. Мій співбесідник пригадує: «Працювали так, щоб не сталося займання й балон не вибухнув. Розумів я це на підсвідомому рівні, але тільки після успішного завершення роботи усвідомив, що випадкова іскра могла призвести до загибелі людей».
Бути справжнім рятівником означає бути готовим допомагати оточуючим у будь-яку хвилину життя, а не лише після дзвінка тривоги. Саме таку перевірку влаштувала доля і Роману. 9 лютого цього року, повертаючись з роботи додому власною машиною, на перехресті вулиць Войкова й Любецької він побачив зіткнені ВАЗ 2108 та вантажівку МАЗ. «Я пібдіг до «даішника» поряд з «Жигулями», дізнався, що у кабіні залишилося троє чоловіків, – розповідає хлопець, – і разом з якимось перехожим заходився їх витягати звідти. Було важко, але впоралися. На щастя, постраждалі не отримали серйозних ушкоджень. Я ж радий, що зробив те, що мав».

Багато випадків порятунку людей може віднести Роман Соболєв на свій рахунок. Але на цьому професійні завдання для нього не закінчуються. Треба проводити інструктажі з особовим складом відділення, разом знайомитися з новим обладнанням, відвідувати школи й вести роз’яснювальні бесіди з дітлахами. Необхідно виїжджати на потенційно небезпечні об’єкти області, знайомитися з їхньою технічною характеристикою, спільно з їхнім обслуговуючим персоналом проводити відпрацювання можливих аварійних ситуацій. Обов’язковими є планові навчання із залученням працівників інших відомств – військових Збройних Сил, службовців МВС, медпрацівників. Але основне завдання – цілодобове чергування на випадок тривожної сирени. Добре, що воно відбувається через кожні три дні…
«Я люблю свою роботу, – зізнається Роман, – допомагаю людям, дізнаюся багато цікавого зі світу сучасної техніки. У нас з’являється багато нового обладнання, яке цікаво вивчати. Мої співробітники – надійні друзі, разом працюємо у веселому, жвавому ритмі, що мені дуже до вподоби. Звичайно, хочеться кар’єрного росту, відчувається потреба в активнішому фінансуванні нашої установи державою, але, тим не менш, я задоволений тим, що маю. У будь-якому разі, оперативна діяльність мене набагато більше влаштовує, аніж перекладання папірців».

Герой нашого часу

Спілкуючись з героєм нашої статті розумієш, що він (без перебільшення!) - герой нашого часу. Чому так? На перший погляд, його розповідь – неначе уривки з голлівудського блокбастера про мужніх чоловіків, які рятують світ. Але насправді він скромний, ввічливий, приємний. Без зайвих епітетів розкриває правду буття. Він слідкує за своїм здоров’ям, займається спортом, має багато друзів, і при цьому займається справою, про яку в Україні не знімають кіно й лише зрідка згадують на сторінках газет. Саме на таких, як цей хлопець, слід рівнятися нашій молоді. Можливо тоді його девіз – «Життя нам дано лише одне і слід прожити його гідно!» – долине до кожного серця.

Олександр Житников

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.