Ніна Лемеш: «Залишаюся віддана сферам і напрямкам, у яких працювала, очолюючи Департамент сім’ї молоді та спорту Чернігівської ОДА»

Торік у жовтні Чернігівську обласну державну адміністрацію очолив новий керівник. І, як часто буває, почалися кадрові зміни і в різних департаментах. Як вони проводяться – це вже політика та відповідальність голови ОДА. Ми ж хотіли звернути увагу на Департамент сім’ї, молоді та спорту, а точніше, на людину, що очолювала його протягом майже п’яти років.

Ніна Лемеш – видатна українська біатлоністка, заслужена майстер спорту, учасниця трьох Олімпійських ігор, багаторазова призерка чемпіонатів світу та Європи з біатлону. Саме вона в 2015 році очолила департамент, що відповідає за ті сфери, яким протягом майже всієї історії незалежної України приділялося не так багато уваги, як вони заслуговують.



Ми вирішили поспілкуватися з Ніною Лемеш, аби дізнатися, які думки вона має щодо роботи департаменту, з чим доводилося стикатися його керівниці, що вона лишила по собі та який досвід винесла для себе за ці роки.

– Пані Ніно, ви очолили Департамент сім’ї молоді та спорту Чернігівської ОДАї в 2015 році. Що приваблювало вас тоді в цій посаді?

– Одним із факторів, що мене зацікавив, стала сама пропозиція. Адже це було неначе виклик – спробувати нове, обійняти таку посаду, не маючи значного досвіду роботи саме на державній службі (якщо не враховувати, що я виступала за збірну команду Внутрішніх сил України – але це все ж інша сфера діяльності). Хотілося себе спробувати у чомусь новому, при цьому розуміючи, як мені тоді здавалося, рівень відповідальності. Як згодом показав час, часто ми не до кінця розуміємо виклики, що нам дає життя.

Також важливим тоді стало й те, що це все ж і сфера фізичної культури та спорту. А у всіх спортсменів, тренерів і не тільки давно вже склався такий стереотип, що державна служба, виконавча влада та навіть місцеве самоврядування – це настільки забюрократизовані структури, що вони апріорі не можуть чомусь сприяти, а лише заважають… Тому було велике бажання подолати цей бюрократизм. І на практиці допомагати спортсменам, тренерам, дитячо-юнацьким спортивним школам. Сприяти розвитку фізичної культури, дитячому, юнацькому спорту та спорту вищих досягнень. Це приваблювало в запропонованій тоді посаді.

– Як швидко вам тоді вдалося самій увійти в ритм роботи в цих сферах і налагодити роботу самого департаменту?

– Коли я обійняла цю посаду, департамент налічував, як і нині, сім напрямків роботи. Деякі з них я не до кінця тоді розуміла в плані змісту роботи та того, які функції покладені на керівника цих напрямків. І коли минули перші тижні, перший місяць на цій роботі, я для себе означила, що потрібно в такому ритмі, з таким навантаженням, з такою віддачею пропрацювати приблизно календарний рік. Пройти всі заходи, організаційні моменти, щоби повністю оволодіти всіма навичками, досвідом керівника. Як показала життєва практика, щоби все знати, повноцінно впливати на необхідні процеси, організовувати їх – року недостатньо. За перший рік відбувся процес становлення мене як керівника. Усвідомлення процесів, напрямків. Таож були прийняті обласні програми розвитку фізичної культури та спорту в Чернігівській області. Без них узагалі працювати неможна, а вони були відсутні, коли я прийшла.

– Про які досягнення протягом роботи директором департаменту можете розповісти?

– Насправді, це важко зробити – визначати критерії оцінки роботи керівника. Оскільки це та людина, яка відповідає за все й одразу. Однак, на щастя, можу зазначити, що безпосередньо мною було ініційовано та реалізовано ряд організаційних моментів, які мають конкретний результат. І це такі ініціативи, яких раніше не було. Звісно, це відбулося, завдячуючи праці великого кола людей. Перш за все, це департамент, відділи, конкретні люди – спеціалісти, котрі займалися безпосередньо аналізом, підготовкою та реєстрацією документів. Це і депутати обласної ради, котрі підтримували ці ініціативи, й через внесення змін до обласної програми розвитку фізичної культури і спорту вони були реалізовані.

Далі, наприклад, це грошові винагороди спортсменам за високі спортивні досягнення, незалежно від вікової категорії. За конкретний результат на офіційних міжнародних змаганнях (чемпіонатах Європи, чемпіонатах світу, Олімпійських іграх, Параолімпійських іграх тощо) сплачується конкретна грошова винагорода з обласного бюджету. Наприклад, за перемогу в Олімпійських іграх – 100 тисяч гривень. На мій погляд, такої суми недостатньо, проте її не соромно вручати на рівні області при зустрічі чемпіонів Олімпійських чи Параолімпійських ігор. Також це гарна мотивація для самих спортсменів, для підростаючого покоління, котре бачить, що є отака фінансова підтримка спорту. Це ознака визнання Чернігівщиною своїх спортсменів.

Окрім цього були ініційовані та підтримані й інші види фінансової підтримки спортсменів. Серед них стипендії кандидатам на участь в Олімпійських іграх, відповідно до спортивного результату. Ті, хто отримав відповідну ліцензію.

Також за цей період було збільшення виплати стипендій молодим обдарованим спортсменам. Коли я прийшла, сума такої стипендії становила близько 100 гривень на місяць. Це зовсім несерйозно. Сьогодні ж ця стипендія – 800 гривень. Звісно, хотілося, щоби вона була більшою, але, на жаль, тут ми впираємося у можливості нашого обласного бюджету.

– Які ще нові структурні підрозділи були запроваджені в департаменті, коли ви його очолювали?

– Було створено Чернігівський обласний молодіжний центр. І сьогодні він є відкритим і доступним молодіжним простором, який координує молодіжну політику в нашій області. Центр став тією платформою, на базі котрої можна реалізувати свої проєкти, подати свої ідеї та отримати підтримку в їх реалізації.

Також серед робочих напрямів – реалізація державної політики у сферах, якими займається департамент. Це ті ж питання протидії насильству в сім’ї. Протидія торгівлі людьми. Сімейна та гендерна політика. З цих соціально важливих напрямків також велася велика робота. Це не було саме моєю ініціативою, проте хочу розповісти, що в нашій області реалізовується програма фінансової підтримки багатодітних сімей. Ця підтримка відбувається через придбання матеріальних цінностей, таких, як холодильники, двоярусні ліжка, телевізори. В інших областях такого нема.

Також цьогоріч розпочалася реалізація ще однієї програми – штатної збірної команди резервного спорту. Мова йде, за фактом, про збірну команду області з олімпійських видів спорту. Кращі спортсмени віком до 23 років отримують конкретну фінансову підтримку. Над цим питання департамент працював три роки. І, на щастя, ми все ж змогли завершити цей процес до того, як я завершую свою роботу на посаді директорки департаменту.

– Що ви можете сказати про команду, яка нині працює в Департаменті сім’ї молоді та спорту Чернігівської ОДА?

– Для мене особисто це один з найважливіших моментів у цій роботі. Адже за ці роки вдалося створити таку чудову команду однодумців, молодих ініціативних кваліфікованих спеціалістів, які сьогодні є на різних посадах – від провідного спеціаліста до заступника директора департаменту. У нашому Департаменті сім’ї молоді і спорту, це 25 осіб разом із директором департаменту. І це та команда, яку мені хотілося, щоби нове керівництво зберегло. Адже сьогодні кожен співробітник департаменту відповідає своїй займаній посаді, а можливо, вартий і більшого. Всі ці люди з великою відповідальністю, професійні, ініціативні. Пишаюся тією командою, яка сьогодні працює в департаменті!

– Чим плануєте займатися далі? Чи можливо вже є якісь пропозиції?

– Пропозиції є. І мене це навіть дещо здивувало, адже я не планувала полишати цю посаду. У мене весь час був робочий стан, робочі моменти. Проте коли постало таке питання, то одразу з’явилися пропозиції. Наразі обмірковую їх.

– А як відреагувала ваша сім’я, що ви йдете з посади директорки департаменту? І взагалі, як вони ставилися до цієї роботи?

– Якось у нас лунала така статистика, що ми на роботі проводимо більше часу, ніж удома. Загалом, ця частина життя важлива для людини, якщо вона горить своєю справою. І я вдячна своїй сім’ї, дітям, чоловіку та батькам, що вони підтримували мене весь цей час і з розумінням ставилися до того, що я часто була на роботі. На жаль, керівник, навіть перебуваючи вдома, має іноді займатися робочими моментами. Також однією з особливостей роботи департаменту є те, що більшість заходів, змагань відбуваються у вихідні. І тут моя сім’я мене також підтримала. Було таке, що підлаштовувалися під мій графік і ми разом їхали кудись в область, де я мала бути по роботі. А по завершенню заходу ми там же могли відпочити з чоловіком і нашими двома дітьми. Багато підтримували й батьки, це було особливо важливо, коли я тільки починала працювати на цій посаді, адже й діти тоді були значно менші.

Коли дізналися про звільнення, то син зрадів, що ми нарешті зможемо спокійно з’їздити на відпочинок у Карпати. Для нього це була велика радість. Зараз мені здається, що у нас буде трохи більше часу. Та життя покаже. Принагідно дякую батькам, чоловіку і дітям, що вони мене розуміють і підтримують!

– Дякую за інтерв’ю! І на завершення, пані Ніно, що б іще ви хотіли додати від себе?

– Усе, що відбувається в нашому житті, дається нам для якихось висновків. І, напевно, життя моє дійшло до такого моменту, коли варто зупинитися, оцінити, проаналізувати, певною мірою – фінішувати. Аби зробити старт наступний та рухатися далі. Той досвід який я отримала за ці п’ять років, безцінний і дуже цікавий! Це дало мені багато в плані особистого розвитку та розвитку як керівника. Я вдячна всім людям, з якими мені довелося працювати в цей період.

Однозначно – я залишаюся віддана цим сферам і цим напрямкам, які практично є змістом мого життя. Фізкультура і спорт точно залишаться в ньому й надалі. Дотичні напрямки теж відіграли і продовжуватимуть відігравати велику роль у моєму житті. Тому вперед, до нових досягнень, звершень, нових сторінок мого життя!

Спілкувався Дмитро Павленко, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда». Фото з Інтернету

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.