Ганна Матвієнко лікує від опіків руками і молитвою

Ганна Матвієнко лікує від опіків руками і молитвою

У Ніжині, на вулиці Шаумяна, живе незвичайна жінка. 75-річна Ганна Матвіенко, цілителька. Вона не дає про себе реклами у газети, не піариться по телебаченню, не продає заговорені амулети втридорога. Проте поговір про.її здібності передається з уст в уста. Щодня до неї ідуть і їдуть стражденні, ті, кому медицина не зарадила. Ідуть лікувати опіки.

Свекруха дар передала

Ганна Іванівна, коли я зайшла до двору, сиділа на порозі босоніж.
— Сідайте,  розказуйте швидше, бо невдовзі приїде за мною машина, поїду в Чернігів. Там у хлопця після операції шви не заживають. (Жінка прийняла мене за пацієнтку).
Розговорилися.
— Звідки у вас здібності лікувати людей?
— Довга історія. Родом я з Носівського району. Наша хата в селі була другою скраю. Якось постукав Микола Симоненко з сусіднього Сулака. Стоїть, кухвайкою живіт затис — йому фашист шомполом зранив увесь. Кров'ю сходить, просить: поможіть, помираю. Ми з матір'ю покликали із санчастини німця. Він наклав пораненому чотири скоби і каже моїм: «Будете перев'язувати». А вони тремтять всі, бо крові бояться. Мені десь годів 7-8 було. Стою і думаю, якби показали, зробила б. Німець-лікар наче думки мої прочитав. «Будеш перев'язувать?» — питає. «Якби показали — зуміла б», — відказала. Тоді він лри мені розбинтував пораненого, загадав, щоб сама забинтувала, І так двічі, і пішов. Того чоловіка ми виходили.
Після війни зайшла у двір до подружки, а там її дід Петро Скрипець сидить у садку, до пояса голий. Спина подзьобана осколками. У мене аж руки засвербіли повитягувати їх. А дід якраз попросив води, то я йому понесла. А тоді дістала гачок, що був із собою (ми мереживо плели), і повиковирювала ті осколки. За кілька разів відчистила спину. Для цього мене вчителька фізкультури навіть з уроків відпускала. Мріяла стати лікарем чи хоча б медсестрою. Та після війни сільських у місто не відпускали. Тільки коли вийшла заміж, потрапила до Ніжина.
— Свекруха мені попалась така що вміла і добре поробить, і погане. Шептала від опіків, ляку тощо. Зналась і на чорній магії. Мені одного разу так поробила, що я  навіть встати, дверей чоловіку відкрити не могла. Та якось у їхній сім'ї скандал був. Онук бився. Від страху і свекруху паралізувало. Доглядати ЇЇ довелося мені. Рідна дочка прийде, хвалиться, які цукерки їли, які вареники, а матері і ріски не принесе. Я ж де що смачніше — все свекрусі, щоб скоріше одужувала, і ЇЇ таки попустило. Якось пораюсь, а вона гукає: «Ти вже все поробила, Галю, йди сюди. Я передам тобі молитву лікувати від опіків. Кров   . замовляти, заїкання (не вроджене) лікувати. Не вмивавшись, молитви не читай». Мо' б, іще і на погане який заговір переказала, та їй знову мову відібрало. А перед самісінькою смертю трішечки відпустило. Тут і дочка нагодилася. "Мамо, відкажи мені, що знаєш». А та тільки глянула; „Я Галі передала”. І знов замовкла. Було це в 1957 році. Я вже молитву забула. А в 1960-ому вперше спробувала. Випадково. Забігає якось сусідка тьотя Люба і просить, виклич „швидку”, я ноги попекла. Я й кажу, а давайте, я вам поможу. Тут і молитва зринула в пам'яті сама, їй помогло. І як стали люди іти!

Лікувала самого Кравченка

— Кравченка — це той міліцейський міністр, що застрепився. Я працювала телеграфісткою на залізниці. Якось у 90-і роки їхала поїздом з Києва у Москву. Дивлюся, чоловік з перев'язаною рукою. Певно, обпечена, подумала. Він був з якимось другом. «Що то у вас таке?» — питаю. «А воно вам треба?» —у відповідь. "Давайте, дорогенький”, — кажу. Подивилась, пошептала. На ранок вийшов з купе, красно дякував. Сказав, що спав до самої Калуги, руки не відчував. Потім дістав візитку, сказав, подзвоніть, в вам квартиру в Ніжині зроблю. Посоромилась йому дзвонити. Згодом по телевізору побачила його і впізнала. Кравченко, так і на візитці було написано.

Шість весіль відгуляла

— За ці роки, що практикую, вже шість врятованих юнаків мене на весілля кликали.
— Кажуть, вас навіть лікарі сприймають всерйоз?
—  Звісно. Ніжинські до мене посилають. Не на Чернігів же везти. Проте я не всякого лікувати беруся.  Якщо рани глибокі чи пропечено до кості і треба чистити, відправляю до лікарів. Бо в мене ні наркозу, ні інструментів, а це ж біль. Мене в лікарнях добре знають. Років десять тому на роботі обгорів чернігівець Олег Єрешко. 75 відсотків опіків тіла. Був присмерті у лікарні. Мати його приїхала, просить, плаче. Йому тільки 26 годів, діти у нього маленькі. Я й пішла в опікове відділення. Лікарі мене не пускали, за плече притримували. Вирвалась і пішла. Це тепер проблем немає, а тоді, щоб якась баба? Підійшла, а він весь, як мумія, в бинтах з ніг до голови.  Двічі проказала молитву. Очі розплющив. Дала йому водички, опритомнів. «Ви тьотя Галя з Ніжина? Я вас чекав», «Звідки знаєш, хто я?» «Мама сказала, що мене врятуєте».                                                                                
Скільки було таких історій. З Тольятті люди приїздили. Одному на роботі у ливарному цеху ноги обпекло.  Чотири місяці по лікарнях помотало. Гниють. Він вночі постукав до нас, друг його привіз з дальнобійником. «На вас последняя надежда. Во вторник мне должны ноги оттяпать». Прочистила я йому рани, помазала, молитву почитала. Це був перший пацієнт, який дав мені 100 доларів. Не брала. Кажу, радуйся, дитино, що з ногами будеш. А він: «Якби ви знали, скільки тисяч доларів завод і сім'я потратили на моє лікування... Це копійки».

Батюшки,  судді, прокурори і «крутелики»

— Ганно Іванівно, приймаєте у всі дні? Що вам треба приносити?
—  Не приймаю у неділю і у празники. А брати з собою хліб та бинти, бо рану треба ж обробити.
Оце, кажуть, хто ходить до шептух, гріх. Так я спеціально їздила в Почаїв причащатися, питала в батюшки. А він каже: «Якщо благе діло робити, ніякого гріха».
— До вас відомі люди часто ходять?
— За ці майже п'ятдесят років стільки перевернулося — прокурори, депутати, слідчі, міліціонери, навіть два батюшки було. Є й круті авторитети, після бань і саун. Хотіли мене навіть в Італію забрати, закордонні документа за добу зробити. Мовляв, там лікуватимеш. Побоялась, що попаду в рабство.
Навчила ходити
— Усього набачилась. Та найбільше дітей жапько. Їдуть з Миколаєва, Львова. Якось іду на город, по вулиці хлопець років п'ятнадцяти на одній нозі стрибає, а друга під живіт підібгана, і до мого двору. Коротше кажучи, він з Молдови приїхав з матір'ю у Ніжин свічки продавать. Винайняли житло. Почув він про мене, сам і прийшов. Подивилась його ногу, бачу, рани. Відпарила ногу чередою, ромашкою. Дивлюся, якісь нитки. Думала, сухожилля, потягнула, а то капронові. Його в дитинстві постягували, як попало. Повиймала всі, пошептала, забинтувала. Дала свої капці. Кажу, вдягайся і йди. А він: „Я ходить не вмію". Ступив і до хвіртки дійшов. За кілька днів повернувся. Пройшов час, приїхав по мене цей хлопець. Щасливий. Каже: «Тьотя, я вже на велосипеді їжджу. Усі роки дивився, як це інші діти роблять, заздрив. А тепер сам сів і відразу поїхав». Я теж від радості за нього плакала.
— Історія з хлопчиком — істинна правда, — підтверджує сусідка баби Ганни Галина Кузьменко.

Дім, як лікарня

—  Ганно Іванівно, то ви не тільки опіки лікуєте?
—  Беруся і за лишай, чиряки, фурункули, нариви прямої кишки.
—  Ганна Іванівна на всі руки майстер, — знову приєднується сусідка. — До неї звозять тих, від кого больниця відказалась.
— Бува й таке, — підтвердила господиня. — Один випадок запам'ятався найбільше. Людей, було, як почнеш зранку приймати, до вечора і ріски в рот не буває. Сил вистачає хіба що до ліжка дійти. Кілька років тому була така історія. У мене шість тижнів пролежала Галя Колодка з Комарівки Борзнянського району. Вона фарбувала фундамент, розтоплювала на газовій плиті смолу з бензином і обпеклася. Вже й лікарі відмовилися від неї, виписали додому помирать. Я якраз приймала людей. А чоловік мій сказав покласти її на дивані, чекати своєї черги. Стемніло, як скінчила приймать. Прилягла. Чую, хтось стогне тихо. Я до дивана, а на ній живого місця немає. Я не витримала і кажу: "Якби я тебе зразу побачила, ніколи б не взялася, ти ж вся погнила”. А вона руки скрючені простягає до мене: «Я хочу жить, у мене троє дітей».
Скільки я на ній того гнилого тіла обібрала, мазала, лікувала. Через шість тижнів Галя встала на ноги.
Історій зі щасливим кінцем у баби Галі багато, та розповідати їх вже не було часу. Цілителька почала збиратися у Чернігів.
— Думаєте, легко людей лікувать? — спитала. І сама ж відповіла: — Важко, бо весь людський біль береш на себе.

Люди приводять її, і я пропускаю

Завідувач опікового відділення обласної лікарні Віктор Яременко: — Цю жінку часто приводять родичі хворих. Я не заперечую, пропускаю, для їхнього ж заспокоєння. Вона і сама нам пацієнтів направляє. Адже медичне втручання замінити нічим не можна.

Ікона, яку вишила Інна Матвієнко

Валентина Тимошко, тижневик "Вісник Ч" №34 (1214)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.