Блискавка влучила в хату. Не згоріла, бо все життя грози боялася. А я молодості – хлопців

П’ятого серпня на Чернігівщині бушував буревій. Блискавка вдарила в хату 80-річної Євфросинії Гапій з села Володькова Дівиця Носівського району. Громовиця пройшла через величезний горіх, обпаливши гілки, і попала в кут даху. Зайнялася пожежа.

— Ой, так перелякалася, — розповідає Євфросинія Яківна. — Досі спати не можу. Оце лягаю, а мені привиджається, що блискає, — аж плаче бабуся. Поруч з нею племінниця і хрещениця Олександра Самойленко. Живе в Ніжині, приїжджає допомагати тітці.


Євфросинія Гапій

Будинок ще міцний. Драбиною на дах залазять чоловіки, ремонтують. Деренчить, бухкає. Внизу лежать приготовані нові балки. І купа обгорілих.

— Родичі ваші?

— Ні, хлопці прийшли допомогти, сусіди: Валик Сліпак, Олексій Соломаха, сват, Вітя Дідик, племінник чоловіка покійного. А своїх дітей у мене нема.



Єфросинія Яківна більше 16 років живе сама. Ходить допомагати жінці соціальний працівник.

— Це моя батьківська хата. Я її й строїла. Батько рано помер, мати сама. Тільки закінчили — вийшла заміж у Криницю. Там 24 годи прожила, а брат Петро тут.

Заміж пішла у 37 років, за вдівця, на троє дітей. До того така була переляка: хлопців боялася, тікала від них. А на трьох дітей не побоялася. Товаришки мої попочудувалися, не вірили, що то я йду. А я й сама не знаю, як воно вийшло.

Чоловік, Василь, на 8 років старший. Був бригадиром у міській бригаді. А я в Києві працювала санітаркою в психдиспансері. На пенсію в 50 років вийшла. Якби дівчата київські не підказали, що нам пенсія раніше положена, я б і не знала.

І в колгоспі в ланці 16 год: телят порала, і що тільки не робила. У відкормі то вже не телята, а бицяри такі були, що на ковбасу. Раз прийшла, а вони вп’ятьох одірвали оте, за що були прив’язані. І бігають по сараю, крушать все. Що робить? Навпроти доярня, там ветеринар і завферми були. Дак я попросила — прийшли, прив’язали.

— Коли я до чоловіка в дім прийшла, старшій доньці Василя Валі було 18 років. Рік зі мною пожила — пішла заміж. Купили їм хату гуртом, поряд. Хлопці менші були: Льонька в 4 клас ходив, Вася в училищі вчився. Своїх дітей з чоловіком не нажили, цих як рідних ростила. Хлопці повивчалися: Льоня на тракториста, Вася — на шофера.

А тоді... Вася ще зовсім молодим помер. Пірнав і ударився головою, зламав хребет. Місяць пролежав, не вижив. Жонатий вже був.

Льоні теж немає. Ще при СРСР завербували його родички в Комі на заробітки. Оженився там, на двоє дітей пішов. Бо як жив там, захворів, а вона коло нього сиділа, доглядала. Коли сюди приїжджав, вона письма Льоні писала. Він-то не сильно писати любив.

А та хотіла, щоб в прийми до неї пристав, він і пристав. А тоді запив — і вона його вигнала. Приїхав Льоня сюди. Зразу так ловко, не пив, на молоковозі трудився. А тоді в Чернігів поїхав, жив у гуртожитку в кімнаті з якимось чоловіком, і пили вдвох. Льоня раз п’яний лежав спав, а той другий добивався в кімнату, попасти не міг. Так він тоді вліз і Льоню — страшно казати — ножем... Обох наших хлопців нема.

Валя в Криниці живе. Як здоровіша була, їздила до них, а теперичка що ж... Вже й на кладбище не доїду.

— Чоловік Василь помер у 2002-ому. А брат тут один жив. Почав випивать. Каже, переходь до мене. «Дак ти ж п’єш». «Я не буду». Перейшла, жили удвох з братом. А в 2003-ому і Петро помер. Відтоді сама.

Інсульт був. Пішла пораться і впала під хлівом. Давай вставати, і на колінах і так, і сяк — а ніяк. І нирка так розболілася... Вимоглася, втомилася, заснула.

— Лежала в снігу довго, це було третього березня, — додає Щура. — Йшла сусідка, Проня Сліпак, вже пізно, дивиться: «Чого ж це в неї світло горить?» А мело так, і сніг біля хвіртки не розчищений. Сусіда взяла, прийшли глянути.

— Так це ж на другий день вже було, Шуро, — поправляє бабуся.

— Якби на другий, ти б вже замерзла в снігу, — не згодна хрещениця. — І так добре, що плюс три тепла було. Втягни непритомну в хату.

— А оце тепер лихо сталося в ніч з 13-го на 14-те, проти Маковія. Так гриміло, що страх!

— Близько 2 години ночі, — уточнює Олександра Самойленко.

— Я, коли гроза, ніколи не сплю, бо дуже її боюся. Сиджу, поки блискати не перестане, навіть в ліжко не лягаю, — продовжує баба Проня. — 3 вечора сиділа одягнена отут на ліжку, як оце зараз — в спідницю, кофту.

Наче й перестало, і тут як бухне отам!

І засвітилося. Ну, думаю, це вже хата горить. На лічильнику зірочка пропала — значить, в дроти вдарило. Серце заболіло. Ну й сиджу.

— Не було світла ніде по вулиці, — каже Шура.

— І вже димом несе, і голова болить, наче вчаділа. Перейшла в коридор, голову прихилила. Блисне — перехрещуся й знов лягаю. Аж щось тут близько як трісне, один раз, другий. Добре затріщало. Я в хату, у вікно бачу: полетіла іскра згори. Виглянула: коробочка на даху горить, якраз над вікном. Чоботи вдіваю — куди бігти? З одного боку ніхто не живе, з іншого — хворіють люди, не допоможуть. Я до Наташі Бутенко, там син її, Толик, і невістка Таня. В пожарну подзвонили. Прибігли сюди всі. Коля Чорний, сусід, прийшов. Відрами воду з колодязя у дворі тягали, коробку заливали.

Коля тросом вручну тягав, бо «крутьолка» несправна, долоні пообдирав дуже.

Драбину ставили, Толик на кришу заліз, йому воду подавали. Ще сусіди позбігалися. Дві пожежні машини були, одна наша, з села, і ще з Носівки. ! живенько так приїхали обидві, — розказують жінки.

— Штори зразу позтягували, щоб не зайнялися. Так ловко люди помогали, дружньо так, — розплакалася Євфросинія Яківна. — Я сама й не здумала, що з хати виносити все треба. Молодці, по-хорошому зробили. Ті з кімнати меблі переносять, надворі вже пожарники заливають. Спасибі їм всім.

Оце кришу зроблять, дак хочу піти трохи в хаті пошурувати, бо пообсипалося все. Вода ж текла, як гасили. Воно й зараз ще зі стелі падає. Аби трохи сили було.

— Ми з сестрою Олею Басан як приїхали, лопатами, відрами глину з хати витягали. Тут страшне було.

— Щура з Олею — це другого брата Миколи дівчата. Народилися тут. Ще Діда є, у Вишгороді живе. Ночувати Оля забрала. Тепер вже вдома ночую, бо чого я буду там.

— Добре, що хрещена не спала, — каже Шура. — Це її врятувало, що так грози боїться.

— А хіба хто спить в грозу? — щиро дивується бабуся. — Я дак і не вечеряю.

— Люди назбирали дві тисячі гривень допомоги по селу. Спасибі їм. Ще хочемо паї в орендатора «АгрікорХолдинг» наперед за цей рік попросити. Як оддадуть, кришу накрити хватить. Учора закупили дошки, шифер — вже чотири тисячі. Таке все дороге. А ще ж стеля впала. Гіпсокартон, профілі купити треба. Проводку міняти, проводи порозривало. Тільки в тому році ремонт робили, і на тобі, — переймається хресниця.

Олексій Соломаха сидить на даху. Сусід Валентин Сліпак розпоряджається внизу.

До холодів повинні впоратися.

Попала сім разів

А всього за добу, 13-14 серпня, коли бушувала негода, виникло сім пожеж через блискавку в людських дворах на Чернігівщині.

У Городнянському районі в селі Володимирівка у дворі житлового будинку згорів сарай.

У селі Дроздовиця — дах нежилого будинку.

В Єньковій Рудні Сновського району блискавка влучила в житловий будинок. Згоріло 13 квадратних метрів даху. У самому Сновську вогнем пошкоджено дах житлового будинку, 30 квадратних метрів.

У Бобровицькому районі, село Бригинці, через блискавку згоріло покриття сараю, 40 метрів квадратних.

У селищі Ладан Прилуцького району згоріла будівля у дворі житлового будинку.

— Постраждалих людей чи тварин нема, — запевнив речник управління ДСНС України в Чернігівській області Роман Хропатий.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №34 (1736), 22 серпня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.