Жінка покинула дітей і вимагає нагороду

Жінка покинула дітей і вимагає нагороду

Кинутих матерів з дітьми у нас набагато більше, аніж батьків, що після розлучення залишились із дітьми. Важко й жінкам без чоловічої підтримки, а ще важче чоловікам, діти яких не знають материнського догляду і ласки. Але вони тримаються, дають толк синам і дочкам. Про одного з них — Михайла Шостака із села Матіївки Бахмацького району і розповідають журналісти.

1. «Спитайте Людмилу Іванівну»

Так порадили нам, коли минулого четверга ми приїхали до Матіївки, а Михайла Шостака не знайшли.
— Миша, мабуть, сьогодні пасе скот, — сказали нам. — Він у товаристві «Батуринське» за пастуха. Робота через день. Пасовище на Киянці. От знайдете Людмилу Іванівну, вона вас туди й проведе. І про Мишу все розкаже. Вона йому помагає добрим словом, порадою. Отака людина. Колись у нас бригадиром була, усі закони знає.
Мабуть, через страшенну спеку вулиці села були порожніми.
—  Спека спекою, а всі на сіні, — пояснив чоловік, що вийшов з двору, побачивши незнайомців. — А Людмили Іванівни хату ви вже проїхали. Ото вона, праворуч, за дубом.

Після смерті чоловіка Людмила Іванівна Попок живе сама. Дочка Надія — в Києві. Син Валентин помер три роки тому. Саме зараз до бабусі приїхали погостювати його дочка Юля з синами Іваном та Ярославом і Надя з чоловіком, сином і його донечками-близнючками. Двома машинами поїхали на риболовлю й шашлики. Кликали з собою й Людмилу Іванівну, але вона відмахнулася:
— У 82 роки тільки на шашлики їздити!
— Тоді чекай, привеземо покуштувати, — пообіцяла дочка.

2. «Миша золота людина, чесна й роботяща»

— Миша золота людина, чесна й роботяща, — охарактеризувала вона Шостака. — Він і парник здатен зробити, і виноград посадить так, що той обов'язково прийметься. І в лісі з сокирою, і на заготовках, і по людях. Гарний чоловік. А виріс у великій бідності. Мати його все життя в полі, було, що й ланкувала. Мишу народила без чоловіка. Бідненько жили. Хлопець закінчив десять класів і зразу пішов у колгосп причіплювачем. А тоді армія. Служив у саперних військах у Чугуєві. Повернувся додому, робив у колгоспі.
Ольга з Батурина, молодша за нього на вісім літ. Заміж перший раз пішла за солдата. Коваленко його прізвище. Там ото військові табори були, звідти. Пожили недовго. Наступним її чоловіком був Нечай. Від нього народила сина Сергія. Тепер він у тюрмі сидить. За убивство. З Нечаєм в Ольги теж не склалося. Він її покинув, оженився десь у Різдвенному. А Ольга знайшла собі обмачівця. А той утопився. І Ольга вагітною прийшла до нас у Матіївку.

У Миші на той час померла мати. Залишився він сам. Вони зійшлися. Вскорості народився Саша. Дуже розумний хлопець. Такий математик, що в Конотопі, де вчився, йому президентську стипендію платили.
Від Михайла Ольга народила Мишу у 1988 році, а тоді Ярослава, Наташу і Світлану. Миша теж вчиться в Конотопі, там, де й Сашко. Ярослав цей рік школу закінчив. Теж здібний хлопець. Там коло хати таких квіток насадив, доріжки камінням виклав — усе село ходить дивиться. А куди піде вчитися далі, не знаю. Бахмацькі власті обіцяли кудись устроїть, то він відмовився, каже: «Я сам поступлю». Отакий гордий.
Ну, а дівчата ще школярки. Наташа перейшла в одинадцятий клас, а Світлана у восьмий.
У Мишиної матері хата була слабенька, а сім'я ж розрослась, треба було щось думать. Мати Ольги Ельвіра Миколаївна пішла в Мости доглядать самотнього чоловіка. Коли він помер, їй залишилася його хата, в яку й перейшла Ольга з сім'єю. А тоді землю в Мостах і кілька хат, в тому числі і їхню, купила, а може, взяла в оренду настоятелька Крупицько-Батуринського Миколаївського монастиря, що тут в Осічі, матушка Дорофія. А їм купила хату в Матіївці. Оце вони в ній і живуть.

3. Мати з Ольги вийшла ніяка

Перший акт обстеження багатодітної сім'ї Шостаків датується 1997 роком. Тоді ще районна служба у справах дітей констатувала в житлі антисанітарні умови, бруд, небілені стіни. І це — при живій матері. Ольга мало дбала, аби в домі був порядок, доглянуті й нагодовані діти. А після того, як Михайлу зробили урологічну операцію, оголосила його ні на що не здатним, розірвала шлюб і знайшла собі чоловіка в Бахмачі. Діти ж залишилися з батьком. Рідні й нерідні, яких він вважає теж своїми. Практично самотужки тягне їх на своїх не дуже широких плечах. Влітку пасе худобу, взимку порає корів і сторожує на фермі. — А діти виросли хороші, — каже Людмила Іванівна. — Про Сергія нічого не скажу. Якщо заслужив — нехай сидить. Хоч Михайло переконаний, що його підставили, що вбивство вчинили інші, а відбуває покарання Сергій.
А п'ятеро, що після нього, всі хороші. Ніхто в селі не скаже про них поганого слова. Работящі, чемні. Ярослав торік (це ж ще школярем був) завів навіть пасіку. Впіймав рій. А другого йому подарував пасічник Петро Оксінь. Вулики поставив за хатою. Кажуть, щось там не склалося, пропали бджоли, так він же ще дитя. Головне, прагне щось робити. Гарний хлопець.

У них там дві хати — велика і менша, літня кухня. То в малу пішли жити хлопці. Такий там порядок навели, все блищить. А в більшій батько з дочками. Кажуть, там те такий блиск.
А з Ольги суд присудив аліменти на менших дітей. Довго не йшли. То я втрутилася, почала дзвонити, куди треба. Там і грошей — кіт наплакав, трохи більше 300 гривень, але нехай платить. Не мати, а зозуля.
Ви ж тільки подумайте! Пішли чутки, що Ольга добивається якихось нагород, бо, мовляв, народила шестеро дітей. Я, як почула, зразу подзвонила в район. Які, кажу, нагороди? Народила й покинула, шукає собі чоловіків, а діти їй не потрібні. Ходить по Бахмачу розфарбована.
Мати з неї вийшла ніяка. Дітей одягають люди. Дуже допомагає Ольга Іванівна Допа з райдержадміністрації. Вона й паску їм на Великдень привозила, й одяг своєї дочки. А рідна мати хіба що гуманітарки підкине. Хоч діти її не цураються, провідують.

4. Хата у квітковому вінку

Ми об'їхали весь луг над Сеймом, а череди на 300 голів так і не побачили. Підключили до пошуків завідувача ферми Дмитра Каторженка. На лікарняному чоловік, але, спасибі, згодився допомогти. Знову кружляємо лугом. Краса навколо дивовижна. За Сеймом на горі верхівки батуринської фортеці. У теплих водах купаються люди. Тихо й гарно.
Нарешті Дмитро Васильович побачив корів. Та виявилось, що Михайло Шостак сьогодні не працює.
І ми поїхали до нього додому. І вже, слава Богу, застали господаря. Клопотався біля макету якоїсь дивовижної тварини Ярослав. Інших дітей не було. Хтось пішов на риболовлю, хтось підробляє на пилорамі, дівчата, мабуть, на річці.
Михайло схожий на велику дитину. Сором'язливий, неговіркий. Виглядає молодшим за свої 58 літ.
— Як Ольга до мене прийшла, Сергію було чотири роки, — каже.—Гарне дитя, слухняне. Не вірю, що міг когось убити. Його підставили. А дали п'ятнадцять років. Сидить у Перехрестівці, що в Роменському районі, в Сумській області.

Сашко і Миша закінчили спочатку профтехучилище в Ічні. Тоді Саша пішов в Конотопський індустріально-педагогічний технікум. Сильний математик. Цей рік закінчив, буде десь робить і заочно вчитися в Глухові в університеті. А Миша ще вчиться в Конотопі, там, де й Саша вчився.
— А що ж Ольга? Назад до вас не збирається? — запитуємо.
—  Приїжджає. Каже: «Чи приймеш? Чи любиш?» Мо, жартує, сміється наді мною. А я кажу: «Не прийму».

З хазяйства у Михайла тільки кури і собака. Молоко бере на фермі по 1,95 грн. за літр. Заробітки влітку, коли високі надої, хороші, а взимку, звичайно, менші. Зарплата сторожа.
—  Нам хватає, —   ніяковіє Михайло Миколайович.
—  Красиво тут у вас, — кажу я, милуючись дивовижними квітами на подвір'ї. — Справжня екзотика!
—  То все Ярослав. Сам садить, доглядає. А каміння це велосипедом навозив. Як трасу на Москву будували.
— Як же ці рослини називаються? — запитую Ярослава. — Усі південні?
— Різні, — каже він. — Північні теж є. Ось можжевельник, чи яловець. А це хоста, очіток, кохія, коніка, любелія... Тут багато всяких. Он кактуси, лілії, клематис, канни, дротлантус. Між каменями — молодило. А ото самшит.
— Який же ти молодець! — хвалю хлопця. — Може, агрономом мрієш стати?
— Ні, мені подобається робота з каменем. Щоб з каміння творити красу. А квіти — це просто дуже красиво. Я й у Батурині у саду біля палацу Розумовського саджу квіти. Працюю там.
— А вчиться де збираєшся?
— Мабуть, у Конотопі. Тут близько. Мені ж іще служити треба. В армії. Ой, вибачте, я поспішаю. До побачення!
Ні, у Михайла Шостака хороші діти.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №30 (1210)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.