Жителі Деснянки тепер їздять по трасі

Тетяна Чала з онуком Максимом на тому самому переїзді

Був час, коли біля Деснянки Чернігівського району залізниця думала зробити зупинку потяга... А ось тепер і переїзд тут ліквідували. Сталося це в кінці червня, несподівно, водночасся. Пастухи, котрі вигнали на поле худобу, побачили, що будівельники виймають плити забирають ліхтарі. Народ почав питати: в чому річ?

Деснянка розташована між гомельською та київською об'їзною трасами. Є новий офіційний виїзд на центральну асфальтівку, за автомостом, під яким проходить залізниця, існувала й стара дорога, ґрунтова, теж легальна, через залізничний переїзд, котра веде до зупинки «Психіатрична лікарня».

Більшість деснянців шукає роботу деінде. В тому ж Чернігові. Чималенько (до півсотні) людей працюють у психіатричній лікарні (три зупинки за містом). Добиратися зручно. Вийшов з дому, сів на велосипед, 15 хвилин грунтівкою через переїзд — і на роботі. Або пішки. Чи на скутері. З того ж Чернігова зручно доїхати по трасі автобусами № 2 чи № 22, а там через дорогу — і гайда додому. Ходять таким чином і дачники, і народ з базару, і школярі, котрі вчаться в обласному центрі і після уроків не встигають на свій автобус. Через переїзд народ переганяв худобу на пасовище. їздили на автівках, на підводах, заготовляючи сіно, возячи на дрова акацію, котра росте саме тут. Одне слово, дорога «не дрімала».

Тепер переїзд закрили. Коли роботи були в розпалі, деснянці зібралися, прийшли до переїзду, перекрили «кисень» будівельникам, достукалися до начальства, яке таки приїхало. І завдяки цьому рів залізничники не викопали, а забили залізобетонні палі. Тепер через залізницю авто не проїде, а пішки чи на велосипеді можна перебратись, лише шкандибаючи через колії. Але народ їздить так само (хоч і не зручно), економлячи й час, і гроші.

Сергій Яковчук, начальник Чернігівської дистанції колії щодо переїзду має свою думку:
— Ми все зробили правильно й по закону. Переїзд такий обслуговувати дорого. Коштує це сьогодні 16 тисяч на рік. З села є інший виїзд, на міжнародну трасу, і він навіть не в 5 кілометрах (у законі про залізницю при ліквідації переїздів називається саме ця відстань), а ще й ближче. Сполучення з Деснянкою також є — сюди ходить автобус.
— А як люди ходитимуть на роботу? Зараз перебираються через колії. А взимку, коли замете? Раніше тут чистили сніг, коли машини їздили. А тепер?
— А я інше скажу: лише останнім часом на таких переїздах загинула 21 людина. Невже ще мало? Переїзд у вас був нерегульований, без шлагбаума. А хіба мало народу вилітало на колії перед самим потягом? Нащо нам зайвий головний біль? Ми за кілька років закрили 15 таких переїздів. А гроші, ті, що на їх обслуговування потрібні, нам також не зайві. Люди он зарплати чекають.
— Ви ще обіцяли зробити пішохідний перехід через колії.
— На це потрібен окремий проект. Самі від себе вирішувати ми не можемо.

Сільський голова Михайло Кондренко (Деснянка підпорядкована Новому Білоусу) сказав, що грошей на обслуговування переїзду у сільраді немає. Бо народ навіть самооподаткування платить через одного. Але щось буде думати... А Деснянка, як завжди, чекати. І ходити через колії, плюючись і чортихаючись.

Тетяна Чала, яку ми сфотографували на переїзді, з онуком Максимом зібралася до родичів у Халявин. Так ближче.
— Я й працюю у психлікарні, ходжу або їжджу на велосипеді постійно. Невже я по трасі поїду чи піду? Тут пішки 30 хвилин повільним кроком. І безкоштовно. А так 2 гривні до міста. Коли на лікарняний автобус, що співробітників возить, не встигнеш, плюсуй ще майже 3. А часу скільки потратиш? Та й взагалі — ходять цією дорогою люди прості. «Мерседесів» у нас немає. Самі велосипеди. Конем по траву їздимо. Чи тачкою щось тягнемо. Це не я одна так думаю, а все село.

Володимира Свириденка зустріла в полі. Він велосипедом їхав на дачу.
— Зручно мені так і ближче. А в об'їзд — це кілометрів три зайвих. Та й на міст важко педалі крутити.
Така історія. Ніби всі мають рацію. Проте чомусь хочеться пошукати й «кулемет». Скажімо, як виглядатиме кінь на міжнародній трасі? А велосипедист — головний біль і жах автомобілістів? Особливо вночі чи присмерком... Та й велосипедні доріжки, де вони? Головне ж — аварійна ситуація як була на коліях, так і залишилася. Корови їх перестрибуватимуть, а люди спотикатимуться. І моторолери та велики тягтимуть за собою. Найкраще було б, мабуть, району знайти ті гроші та узгодити ситуацію з залізницею. Але криза ж... Вона у кожного, бачте, своя...

Людмила Пархоменко, тижневик «Вісник Ч» №29 (1209)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.