Осколки від знайденого снаряду застрягли у грудях

Завідуючий травматологічним відділенням ніжинської ЦРЛ Дмитро Паляниця видаляє осколок

21 -річний Сергій Савко із села Липів Ріг Ніжинського району на власній       «Волзі» віз до лікарні поранених батька, брата та сусіда. Їх розірвало снарядом. 48-річний Юрій Савко помер у лікарні. Олександр Шевченко залишився без лівої кисті, брат чекає операції. Осколки застрягли у нього в грудях.

«Зорве чи не зорве»? — устиг промовити Сашко. За мить пролунав вибух на все село

Юрій Савко зі своїм молодшим сином Юрком вийшли у город до сусідки Марії. Вона давно вже там не живе. Земля гуляє. Тож вирішили покосити. Почали самі, косами. А тоді нагукали Сашка Шевченка. У Шевченків техніки повно: і трактори, і комбайн є. Тільки розпочали, як косарка зламалася. Треба було вибити палець (деталь кріплення). Серед інструментів знайшов підходящий, з гострим кінцем. То був 3-міліметровий авіаційний снаряд. Без гільзи, «гола» куля з тротилом.
—Він ішов і казав: зорве чи не зорве? — розповідає старший син покійного Сергій. — Батько тільки і встиг застерегти його, як за мить вибухнуло.
Марія Загній, на городі якої косили, теж багато років тому залишилась без ноги. Кажуть, вона побачила якусь залізяку, пхнула ногою... і підірвалася.
На звук прибігла сусідка через город Лідія Пашко.
— Я якраз закінчувала полоти гарбузи, — згадує Лідія Іванівна. — Кажу, хай Бог помагає, хай ростуть. Аж чую, щось бахнуло. Та так сильно! Кажуть, що і на другому кінці села чули. Зразу подумала, що то балон газовий. Та побігла з переляку за олією. Бачу, хлопець на одній нозі крутиться. Вся рука у нього в крові. Я кричати стала. Людочки, допоможіть. Юрка не одразу і побачила. Його одкинуло в сторону. Десь метри за три.
Прибігла дружина Валя, сини. Бачу, у Юрія язик западає. Ледь розтулили йому рота, дістали язика. Сашко якось сам собі джута наложити зміг. Перетягнув руку шлангом. І показує на кишеню, що там у нього телефон. У «швидку» дзвонити треба.

Молодший син Савка Юрко спромігся добігти додому.
— Забіг і кричить: там щось із батьком, — говорить Сергій. — Ми давай «скору» визивать. Кажуть, це ви на город попали, вам в районну треба. Зрозумів — треба самому везти. І побіг за машиною.
Сашка посадили наперед. Юрія поклали на заднє сидіння. Біля нього посадили сина.
— Як ти їхав? Що відчував? — запитую у хлопця.
— По селу гнав під 100, на трасі — 140. Включив «аварійку». Машини обганяв і справа, і зліва, як приходилось. В голові одна думка — врятувати. Дорогою батько прийшов до тями. Коли привезли до лікарні, він дихав.

На підлозі у машині було літрів два крові

— Я вже збирався після зміни додому, — говорить завідуючий хірургічним відділенням Ніжинської центральної районної лікарні Ігор Садовський. — Тут попередили, що будуть хворі. Зачекав. До приймальні забіг хлопець. За ним ще два. Один з них зі скривавленою рукою кричав. Його рука була замотана пелюшкою чи простирадлом. Другий теж був поранений.
Сашка одразу забрали у травматологічне відділення, Юрія — в реанімацію. Думали, що їх тільки двоє. Тоді син сказав, що у машині батько.
У чоловіка не було ні серцебиття, ні дихання. Фактично, настала клінічна смерть. Усі штани були у крові. І на килимку на підлозі ще літрів зо два. Доки Юрія витягали з машини, у нього з'явилося так зване риб'яче дихання. Своєрідна віддишка. Ми одразу підключили   апарат штучного дихання, штучного дихання, зробили внутрішньо-серцеву пункцію, непрямий масаж серця. Поставили крапельницю. Нічого не допомогло. За півгодини констатували смерть.

Осколок влучив Юрію в ногу. Він помер від втрати крові. Була пошкоджена стегнова артерія. Шкода, що в перші миті поруч не виявилося медпрацівника. Можливо, все склалося б інакше...
— 20-річний Юрій поступив до нас у шоковому стані. Був блідий, з пониженим тиском. Усе вказувало на поранення у серце, — продовжує Ігор Григорович. — Хлопця одразу ж забрали до реанімації. У нього два осколочні поранення у ліву половину грудної клітку, саме у ділянку серця.
Оперувати будемо десь за два тижні.

Рука була схожою на швабру

Олександра Шевченка з приймального одразу забрали до травматологічного відділення.
— Шкіра на кисті була порвана на шмаття, сухожилля, м'язи, кістки — все почавлене, — говорить завідуючий травматологічним відділенням Дмитро Паляниця. — Я прийняв рішення відсікти нежиттєздатні тканини з дрібними уламками кісток. І сформував куксу на рівні кистьового суглоба та п'ясткових кісток з формуванням кукси першого та другого пальців. У хлопця буде вказівний палець та частина великого. Усе приживається добре. Шкіра не чорніє. Значить, правильно підібрав.
У перв'язочній Сашку міняли бинти. Він лежав на столі і стогнав. Це було схоже на кадри старого кіно про війну.
— Боляче, лікарю.
У цю мить і мені стало зле. Голова трохи запаморочилася.
Дмитро Васильович видаляв уламок, який застряг у лівій частині грудей.
— Осколок пройшов лише під шкірою, якраз навпроти серця. Пощастило хлопцю. Ось тримай, на пам'ять, — лікар поклав шматок снаряда у поліетиленовий пакетик, такий, знаєте, закривається зверху, і віддав Сашку.
Далі — перев'язка лівої понівеченої руки. Помалу знімають бинти, потім лангету. Шита-перешита рука.
— Не мотайте дуже, — просить чоловік.
— Усе. Тепер відпочивай, — Дмитро Васильович завершив перев'язку. — Зараз Сашко у пригніченому стані. Поводимося з ним обережно. Він переживає за себе. Відчуває вину перед односельцем.
Світлана Шевченко сидить біля чоловіка третю добу. Майже не спить.
— Він же сам нічого не може робити. Ночами кричить, — зітхає дружина.
— Ви знали, що у вас в руках? Сашко заперечно похитав головою.
— Вперше використали?
— Так, — відповів ледь чутно.
— Під час оранки багато залізяк із землі виорює. Та все у трактор. Що було під рукою, те і взяв. У нас же двоє хлопців дома, погодки, Владик і Андрій. Хату якраз достроювали, а тепер що? — Світлана прикрила обличчя рукою.

«Обоє ж путні»

У п'ятницю Юрія Савка поховали. Кремезний чоловік з сивиною лежав у труні. За ним діти майже несли під руки нещасну дружину Валентину. У сім'ї троє дітей — Сергій. Юрко та молодшенька Юля,
Савки років двадцять як приїхали із Західної України. В селі їх поважали. Юрко хазяїн завзятий. І коні у них, і корови, і городи. По людях ходив помагав, усе більше «по строітєльству». На Пасху у церкві хреста носив. Набожна сім'я. Здоровий, кажуть, віку б йому не було.
Сім'я Шевченків теж у пошані. Працьовиті. Не питущі. Техніка у них була. Після школи Саша пішов до армії. І строкову службу відбув, і понадурочну, а на тракторі підірвався.
Біля їх двору стоїть комбайн, трактор. З хвіртки виходять батьки Олександра.
— Я вже три ночі не сплю, вся в сльозах. Таке горе. У мене дитина калікою осталась, — мати витирає хусткою сльози.
— Савки вас не звинувачують?
— У них своє горе, у нас своє.
На місці косовиці так і залишились вила, капці. У воронці, де стався вибух, скло від трактора, за кілька метрів від неї — вим'ята трава у крові.

Другий випадок за два роки
— Нинішнього року це перший випадок, — говорить помічник начальника головного управління МНС в області Андрій Хожаїнов. — Минулого року теж був один. У Козелецькому районі чоловіки заробляли гроші тим, що збирали снаряди та здавали їх на металобрухт. Один з них помер.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №25 (1205)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.