Слідство тягнеться майже 1,5 року. Вдова загиблого Миколи Виливка підозрює, що міліціонери відкупилися

Фотографія 51-річного прилучанина Миколи Виливка вдома на видному місці.

— Скоро мине півтора року, як не стало чоловіка. Та його душогуби і досі не покарані, — втирає сльози 51-річна Любов Виливок. — Уже не знаю, куди кинутися, де шукати правди. Ми з Кольою тридцять років без чотирьох місяців прожили. Як і в кожній сім’ї, були і труднощі, і радощі. Та разом усе долали. У 2005 році купили цей будинок, квартиру старшій дочці лишили. Ще 40 квадратів прибудували, сарай 14x5,5 метра поставили, теплицю. Трактор купили. Як ми раділи, коли метр за метром приводили до ладу хату. Куди не гляну, і те він зробив, і те змайстрував. Навіть подумати не могла, що його вб’ють, тим паче ні за що, просто так. Та знаки мені були, хоча я їх не зрозуміла.


Любов і Микола з онуком

«Побачила домовину, я в ній потилиця»

— Я стрілець у військовій частині, була на чергуванні, якраз напередодні нового 2015 року (за два тижні до смерті чоловіка. — Авт.), — продовжує вдова. — Сиджу, не сплю і раптом картинка: бачу домовину, а в ній потилиця. А далі кадри, як у кіно, тільки дуже швидкі, людей багато зібралося. Розпереживалася, подумала, невже мама не виживе. Вона на той час у тяжкому стані в лікарні лежала. Ми з сестрами по черзі біля неї днями сиділи. Тільки з часом до мене дійшло — потилиця була чоловіча.

І Коля відчував недобре. Він за все життя тільки один раз у лікарні лежав, з ногою були проблеми. Дуже негативно ставився до лікування і таблеток. Кріпкий був. Та за кілька місяців до смерті сказав: «Як я заболію, куплю пістолет і застрелюся». Я не надала значення його словам. Вже після його смерті до мене дійшли чутки, що він за компанію побував у ворожки, яка жила на БАМІ (район Прилук). Що вона йому на картах кинула, не знаю. Та, певно, сказала про недовге життя. От він і думав, що захворіє. її вже не спитаєш, померла.

Чоловік працював електрозварником у Прилуцькому тепловодопостачі. Останні роки з друзями їздив на кілька днів у Черкаську область на водосховище відпочивати. Востаннє це було у серпні 2014 року. Як завжди, поїхали на кілька днів. Погода була дощова, холодно. Перед від’їздом звідти, як мені розповідали його друзі, він зайшов, впав у воду прямо у кухвайці, наче прощався, відчував, більше не приїде. Я емоційна, люблю все робити швидко. А він був спокійний, поміркований, неконфліктний. Нічого до душі близько не брав. Це іноді мене бісило. Я казала: «Коль, ти сто год проживеш». А він: «Ні, не проживу». Наче передчував. Колю, Колю, як всі тебе любили і любимо. Ми з його сестрами склалися, поставили Миколі пам’ятник за 30 тисяч гривень.

Щедрий вечір, страшна ніч

— 13 січня 2015 року йшла з роботи. Щедрий вечір. Зідзвонилися з чоловіком, свято ж, я наготовила. Кажу: «Колю, хай до нас Сашко Яковенко в гості зайде». Ой, краще б я цього не робила, — розповідає Любов Виливок. — Сашко колега чоловіка, він нам строїтися допомагав.

Прийшла додому, а тут і чоловік заходить. Кажу: «Давай котлетку підсмажу, стіл накрию». «Я вже з хлопцями перекусив, випили», — говорить. Я на кухні клопочуся. Вже було без 20 хвилин північ. Аж дзвонить Саша Яковенко. Я кажу чоловіку: «Саша прийде». А він: «Та не прийде, на 14 січня взяв відгул, у нього мати захворіла». Аж він являється. Я накрила стіл. Сіли, налила їм по чарці, двічі по 70 грамів. Розговорилися. Сашко мені: «Ну в тебе Микола і правильний, на інших жінок не заглядається». Чоловік встав, обняв мене і поцілував, чого при людях ніколи не було. І каже: «Я тебе все життя одну любив і люблю». Наче прощався. О 2.07 вони пішли засівати, до колишнього співробітника Сергія Черепа, він живе на сусідній вулиці. А я лягла спати. О 3.46 стукіт у вікно. Я глянула на годинник, підхопилася, думала, зять з онуком прийшли засівати, аж то чоловік. Блідий. Під носом подряпина, на голові запечена кров.

— Що сталося? — питаю.

— Мене побили.

— Хто, малолітки?

— Та так...

І назвав колишнього і діючих міліціонерів та їх двох приятелів (всього їх було п’ятеро). Все сталося біля двору Сергія Кисіля (це бізнесмен, займається меблями). У нього раніше часто бували гості усілякі, в тому числі і міліціонери. Це після смерті Колі вже не чути гучної музики і гулянок.

Чоловік сказав: «Як виживу, піду, Кисілю хату спалю. За що вони мене побили? Ще й стріляли з пістолета вверх і в землю». Кисіль вийшов і питає: «Що ви там їх б’єте, вони хоч там живі?»

— А Сашка били? — питаю.

— Били, тільки не так.

Я кричу: «Швидку» буду викликать». А він: «Любо, не переживай, не надо». Я Сашка набрала: «Як ти?» — «Нормально, а Колі «швидку» викликай». А тоді у чоловіка почалася блювота. Попросився: «Проведіть у туалет». Ми з зятем його підвели, посадили на унітаз, на ньому він і знепритомнів. Викликали «швидку». Забрали його в лікарню, прооперували, викачали 150 грамів крові (гематома в голові). Медики повідомили міліцію. У лікарню прибіг слідчий. Як я потім дізналася, міліціонери забрали Яковенка. Що вони вже там з ним робили, не знаю. Тільки після бесіди він виглядав дуже заляканим.

«Я назвала прізвища всіх, хто причетний до побиття чоловіка»

— Ми стільки дорогих медикаментів накупили. Нам казали: «В нього як каша в голові. Як проживе три доби, житиме». Зібрали консиліум. Міліціонер все біля реанімації крутився. Коля помер вранці 16 січня. Та мені ніхто не передзвонив. Я була на службі. Дізналася про смерть чоловіка від його колеги Сергія Сафона. Він подзвонив: «У місті балакають, Коля помер». А я йому: «Неправда, мені б першій сказали». А десь через дві години передзвонили з лікарні.

— Яковенка намагалися розпитати, що там було?

— Він сказав, що проходили повз двір Кисіля, навпроти нього стояла машина і гурт чоловіків. Причепилися до них: «Чого ви тут ходите?» Сашко відповів: «Засівати йдемо». А Коля: «А що таке?» їм це не сподобалось. Вони накинулися на них. Стріляли. Просто випустили пару. Побиття тривало кілька хвилин. Потім вони вскочили в машину і поїхали. Це тепер Яковенко каже, що нічого не пам’ятає. Що було темно, облич він не розгледів. А тоді ж на поминках інше казав. До речі, після побиття вони з Сашком ще пішли до Черепа, трохи посиділи. Коля вже не пив. Я намагалася випитати хоч щось у Черепа і його дружини, марно. Сказали, що їх пояснення є у справі. Чому ж мені, вдові, по-людськи не можна розповісти, що їм Коля казав про побиття? Бояться. Припускаю, їх «обробили» міліціонери.

— Любове Володимирівно, може б, Яковенка ще раз попитати?

— Він був сам не свій. На дев’ять днів понесла у церкву панахиду, аж тут дзвонить син Яковенка Саша і каже: «Поставте свічку за здоров’я батьку, бо він вішався». «Сашо, та ти що», — кажу. Як потім мені розказували, після бесіди у міліції, Яковенко приїхав на таксі до матері у село. Побалакав з нею, потім сказав брату: «Бережи матір» і пішов з хати. Брат невдовзі за ним, а він вже на драбині повісився. Відчепив, його привезли в реанімацію в Прилуки. Біля його палати охорону поставили. Відкачали таки, потім, мені казали, в Чернігові лікувався. З роботи звільнився. Я намагалася з ним поговорити, а він: «Колі вже немає і не буде».

Я добивалася розслідування. Тільки у лютому справу передали з Прилук на Чернігів у прокуратуру. Я назвала прізвища всіх, хто причетний до побиття мого чоловіка. Та експерти приїхали оглядати місце події аж у березні (!), через два місяці після того, як все сталося. Знайшли недопалок, невідомо чий, і все. До речі, Сашка Яковенка тоді з травматичного пістолета поранили в коліно. Та все шито-крито. Пишуть, сам вдарився коліном при падінні.

Один з тих, хто був тієї ночі у Кисіля, колишній міліціонер, та він свою причетність до побиття відкидає. Всі інші заявляють, що і близько їх там не було. Один нібито в цей час був у ресторані «Козирна карта», інший у другому місці і тому подібне. Свідків можна підкупити.

Чому міліція відразу не вилучила відеодоказів, був у ресторані чи ні? Кисіль стверджує, що був у хаті, нічого не бачив і не знає. Чому не взяли відео з камер спостереження у Кисіля? Думаю, в нього тоді камери, певно, працювали. Тепер усі віднікуються. А тоді через посередницю мені 25 тисяч гривень пропонували. Я відмовилася. Хіба життя мого чоловіка варте таких грошей? Я слідчому назвала цю жінку, та вона все заперечує.

Люди добрі, як жити? Де правду шукати, коли все схвачено і заплачено?

Олександра Яковенка возили на поліграф (детектор брехні) аж влітку, через кілька місяців після похорону. Ось я виписала з того, що було у справі. «При проведенні інтерв’ю з використанням поліграфа задавалось шість тестів в якості запитань по справі. Висновок: показання Яковенка про обставини конфлікту з невідомими, в результаті якого були спричинені тілесні ушкодження Виливку, можна вважати достовірними. Однак, враховуючи психоемоційний стан, Яковенко на момент проведення тестування дуже боявся. Психологічний портрет опитуваного можна визначити як тривожно-мнительний. Ввечері, напередодні тестування, він вживав спиртні напої. Результати поліграфа можна приймати з точністю близько 70 відсотків».

«Підозру нікому не оголошено»

— Півтора року я добиваюся розслідування. Ось ціла купа відписок з відділу внутрішньої безпеки поліції, з прокуратури. Остання за підписом заступника прокурора області Дмитра Сірика: «Встановлено, що слідчим відділом прокуратури області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть Виливка М. І. та хуліганства із застосуванням вогнепальної зброї, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України. У ході слідства проведено значний обсяг слідчих, негласних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, направлених на розкриття злочину». І т.д.

Нині вже і відповідей не шлють, — продовжує Любов Виливок. — Я зателефонувала в облпрокуратуру, з’ясувала: слідчий змінився. Я до наглядового прокурора, а він: «Як я можу знати, що ви його дружина?» Найняла адвоката, та поки що лише чималі гроші заплатила.

* * *

В облпрокуратурі повідомили: «Розслідування триває, підозру нікому не оголошено. Всі особи в статусі свідків».

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1572)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.