У день, коли впізнавали у морзі Сашу Бригинця, зламався прапор

Другого квітня в Острі Козелецького району прощалися з 22-річним Олександром Бригинцем з села Жуківщина. Він був бійцем 13-го батальйону. Мобілізували Сашу ще торік, 28 квітня. Він був серед наших героїчних земляків, котрі під цілодобовими обстрілами три дні без підмоги тримали оборону під Вуглегірськом. Ось як день того пекла описує суха мова документів: «29.01.2015 року противник після проведення артпідготовки із застосуванням важкої техніки та живої сили перейшов у наступ. Блокпост 1301, прийнявши бій з переважаючими силами противника (до 10 танків, 2 БМП, до 200 чоловік живої сили), після декількагодинного бою з залученням артилерії відступив на блокпост 1302. Після масованого танкового, ракетно-артилерійського удару противника блокпост 1302 був знищений».



Боєць Бригинець загинув на одному з цих блокпостів 29 січня. Зв'язок з ним . обірвався. Однак рідні сподівалися, що він живий. Та 31 січня сестра Аліна побачила в інтернеті відео, зняте сепаратистами. Сивий вусатий бойовик тримав військовий квиток Олександра, на якому були чітко видні і фотографія, і прізвище. «На переднем плане убитые оккупанты. Они пришли на нашу землю. Это этномутанты, рабовладельцы. Им пообещали нашу землю и нас в качестве рабов. Но что-то не получилось», — коментував один із сепаратистів.

Біля розгромленого бліндажа лежали Олександр і ще один боєць. На обличчі у Саші була рана. Хлопця упізнали і родичі, і знайомі. Хоча спочатку в офіційному списку загиблих чи зниклих безвісти він не значився. Рідні стукали у всі двері. Та отримати тіло і поховати не могли два місяці. Хоча мати і здала тест на ДНК. . — 28 лютого мені наснився брат у формі, усміхнений. «Привіт, сеструхо». Знайомі розтлумачили це як скору зустріч з братом. Так і сталося. Бойовики передали його тіло в морг Дніпропетровська, — згадує сестра Аліна. — Впізнала Сашу ІЗ березня і по фотографії, і по пальцях рук і ніг. Чомусь вони найбільше запам'яталися. Та мати однак відмовлялася вірити. І тому ми не забрали тіло. Тоді взяли ДНК брата для порівняння з маминим. На результат генетичної експертизи чекали два тижні. У той день, як ми були в морзі, вдома надвоє зламалося древко українського прапора, який біля хати встромив Саша, коли приходив на ротацію. Той прапор вистояв усю зиму на великих вітрах, заметілях, і нічого. Думаю, це якийсь знак від брата, — каже Аліна.

Від церкви, що в центрі Остра, де відспівували Олександра, до самого виїзду з міста в бік кладовища (за Ковбаснею) зо два кілометри цією дорогою стояли люди. Повиходили навіть старенькі з двома палицями. На хрест Сашкові пов'язали прапор.

* * *

Неофіційно кажуть, що під час боїв 29-30 січня під Вуглегірськом 13-ий батальйон втратив до 50 бійців.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №15 (1509)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.