«Партизан» Олександр Ходас повернувся додому – у нього повністю згоріла хата. Чи він дезертир?

33-річний Олександр Ходас із Шульгівки (Ковпитська сільрада) Чернігівського району мобілізованим військовим пробув усього три дні. Не встиг ні зброю в руках потримати, ні на полігоні побувати. Він і його батько з матір'ю залишилися без даху над головою. Квартирують у добрих людей, потроху відбудовують хату.

«Повістки не було. Тільки бумага на сільраду»

Олександр Ходас живе у Шульгівці, працює на АТС (автоматична телефонна станція) у Ковпиті.
— Строкову службу я проходив у 1999-2001-ому, — розповідає Олександр. — Тоді ще півтора року служили. Був у Гончарівському, але не танкіст. Служив у БТО (батальйон тилового забезпечення). На складах, коротше.

18 березня на сільраду прийшли списки хлопців, які підлягають мобілізації. Моє прізвище-ім'я у них також було.
Дома до того, що мене призвуть, були не готові. Про необхідність поїхати в Гончарівське мені повідомили ввечері. Зібрав нашвидкуруч манатки і на автобус. Мама плакала.

Із Ковпити їхало близько 50 мужчин. До Чернігова добиралися своїм ходом. Треба було явитися в колишнє льотне училище (Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. — Авт.).
У льотці пробули близько дня. Нас записали у якісь папери і сказали чекати транспорту. Тоді посаджали в автобуси і відправили на Гончарівське. Я сів у п'ятий автобус. До льотки з'їхалося 300-400 чоловік за день.

У Гончарівському того дня, як приїхали, не робили нічого. Пообідали-повечеряли, спали. На полігоні не був жодного разу. Хлопців деяких водили, я туди не попав. Мене призвали, але ще не визначили, що саме мені в армії робити. Та й скільки я там побув.
На скільки призивали — точно не знаю, бо повістки не було, тільки бумага на сільраду. Прогнози були різні: на тиждень, на два, на 45 днів, на сто. Через це, хлопці розказували, і бунт був (див. «Вісник Ч» за З квітня). Та я вже був дома.

Мобілізованих називають партизанами. Годували добре. Поки там був, голодним не ходив. Давали салати, гриби, варення.
Керівництво боїться, що, як тепло піде, банки постріляють. Та поки погода балує.
Спочатку, як спали, навіть матраци не у всіх були. Лягали просто на пружини. Не| вистачало постільної білизни.
А це зідзвонювався з хлопцями, які там залишилися, так казали, що видали опальники, підматрацники якісь тверді. Тепер уже нормально.

Ще й дезертир?

— Ранком 22 березня мені подзвонили батьки і повідомили, що згоріла наша хата. Повністю, тільки фундамент і піч залишилися. Я звернувся до командира, щоб відпустив додому. Він записав мене в якийсь журнал. Сказав щось типу: «Треба — так треба. їдь». Добирався своїм ходом.
Попередньо винним у пожежі називають бойлер. Ніби він не витримав навантаження. На бойлер гарантії не було. Він не китайський, називається «Раунд» (економічна пропозиція від французької компанії «Атлантик»). Проробив два роки. Проводка там нова. Ще винять розетку китайську.

Коли загорілося — батьки були у дворі, поралися по господарству. А це година-півтори точно. А тоді мама хотіла зайти, відкриває двері, а на неї вогонь. Батько кинувся за документами, так уже підбігли хлопці-сусіди і не пустили його в хату. Боялися, що на нього рухне.
Паспорта у мене з собою не було, тільки військовий квиток. Паспорт тепер треба відновлювати.
Хату доведеться строїти з нуля — не встигли загасити. У Ковпиті пожежна бригада є, але вона негодна. Я не бачив, та хлопці казали, як ковпитська приїхала, в неї протікали шланги. Загасили пожежники із Михайла-Коцюбинського.
Хата була дерев'яна, обкладена цеглою. Тільки під високою температурою цегла перегоріла і розсипалася. Труби від парового опалення поплавилися.

Поки живемо у чужому будинку. Його господарі бувають рідко, от і дозволили нам поселитися. Хатка маленька, на дві кімнатки. Нас троє: я, мати й батько.
Чув таке, що мене через військову прокуратуру шукають, як дезертира. А який я дезертир? Попросився — відпустили. Ще й у журнал записали.

* * *

Усіх «партизанів» з Гончарівського по закінченні терміну перепідготовки (скільки він нині точно — загадка) відпускають додому на три дні. Опісля вони знову служать (скільки точно, теж невідомо). Хто не повернувся сам, того повертає військова прокуратура. Можливо, і Олександра Ходаса відпустили на три дні, тільки він не зрозумів. А може, в Гончарівському щось наплутали.

— Покидати військову частину взагалі не можна, — коментує Олексій Литвиненко, зампрокурора військової прокуратури в області. — Тих, хто так зробив, близько 150 чоловік. Навіть якщо він і підійшов до керівництва, попередив, є порядок, лише згідно з яким можна покидати частину. Повинен бути наказ.
Якщо ми почнемо робити перевірку, і він покаже командира, який його відпустив, то командир може сказати, що він нікого не відпускав. Скоріше за все, його прізвище записали у список людей, які самовільно покинули військову частину.
Його місце вже зайняте іншим солдатом. Коли він покинув частину, командир подав заявку у військкомат.

Треба вивчити і перевірити ситуацію. Якщо чоловік пішов на якийсь час і збирався повернутися, то скоріше за все він буде притягнутий до кримінальної відповідальності по 407 етапі. Це карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років. Якщо він дезертир і переховується — йому загрожує від двох до п'яти років (ст. 408 Кримінального кодексу України).
Нехай повертається до військової частини в Гончарівське. Його заберуть. Відправлять у Десну. Тепер туди будуть відправляти всіх тих, хто повтікав, а потім повернувся. Там вони займатимуться навчанням і бойовою підготовкою.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №16 (1458)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.