Архієпископ Євстратій: «Подія Хрещення Русі здатна об’єднати суспільство»

Цей рік у житті українського суспільства минає під знаком 1025-ліття Хрещення Київської Русі. Основні урочисті заходи – як на загальноукраїнському, так і на місцевому рівнях – відбудуться наприкінці липня. Зокрема, Чернігівська єпархія Української Православної церкви Київського Патріархату планує відзначити річницю Хрещення 24 липня – в день пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги. Детальніше про те, що саме відбуватиметься в Чернігові, а також про те, чому річниця Хрещення Русі проводиться на державному рівні, розмовляємо з архієпископом Чернігівським і Ніжинським УПЦ КП Євстратієм.
 
«Свято нагадує про наше духовне коріння»

-    Найперше, про що варто сказати, – значення цієї події з точки зору духовної: таким чином ми нагадуємо самі собі, нагадуємо своєму народу про власне духовне коріння. Особливо це важливо в наш час – час роздоріжжя, ідейної розгубленості. Нам дуже важливо пам’ятати про своє коріння, а воно – християнське. Наступний мотив святкування: згадати, що зовнішнє оновлення держави, суспільства, не можливе без внутрішнього оновлення!
Зараз ведеться багато розмов і дискусій про те, як нам краще облаштувати наше спільне життя, що треба виправити в економіці, змінити в політиці, законодавстві, владних органах тощо. Ці питання вічні, вони постають перед кожним поколінням. Наша думка як віруючих людей, думка Церкви: зовнішнє оновлення повинно ґрунтуватися на внутрішньому оновленні. І саме тому ми згадуємо про подію Хрещення нашої держави, адже через духовне оновлення наступило і державне оновлення. З’явилися більш гуманні закони, з’явилося більш гуманне ставлення до людей.

Ми знаємо з літопису, що князь Володимир не лише на своєму дворі влаштовував обіди для бідних, хворих, а коли довідався, що дехто не може приходити через свою неміч, наказав возити їжу Києвом на возах. Змінилося бачення й статус родини. Ми знаємо, що в язичницький час існувало багатоженство, сімейні відносини перебували на іншому рівні. З прийняттям християнства головною умовою шлюбу стало не просто спільне ведення господарства чи підкорення жінки чоловікові, дітей - батькам, а любов, яку заповідає Господь через Священне Писання, через вчення Церкви. Це є союз у любові рівних перед Богом осіб.
Змінилися політичні обставини, в першу чергу, зовнішні. З Київською Руссю як державою інші європейські країни не хотіли мати такі дипломатичні стосунки, які мали між собою християнські держави, бо тут жили язичники. А коли Русь стала християнською державою, до того ж, однією з найбільших, то монархи Європи вважали за честь поріднитися з київським княжим родом. Ярослава Мудрого називали «тестем Європи», тому що його доньки були королевами кількох європейських країні, найбільш відома з них – королева Франції Анна Ярославівна.

І коли зараз ми дискутуємо, в якому напрямку повинні йти, то ці дискусії дуже подібні до того, що каже літопис про вибір віри князем Володимиром. Коли він хотів змінити віру, приходили до нього посли і від одних, і від других, і кожен пропонував своє. Але князь спирався не лише на власний розсуд, він обрав те, що вже обрали його предки – зокрема, княгиня Ольга та й інші християни, адже їх було вже досить багато. Тому зараз, коли ми розмірковуємо над схожими питаннями, що обрати, умовно кажучи - схід чи захід, чи якийсь третій шлях, ми також маємо спиратися на те, що було зроблено нашими попередниками понад тисячу років тому.
І тому ми говоримо, що в цей рік, коли, по суті, визначатиметься майбутнє України на наступні десятиліття, адже має бути вирішено питання, чи буде підписана угода про асоціацію з Європейським союзом, особливо важливо наголосити на тому, що ми не просто хочемо бути в Європі, – ми вже є Європа. Так, певною мірою було втрачено деякі зв’язки, але це не означає, що ми втратили свою, як зараз кажуть, європейську ідентичність. Ми повинні говорити про те, що прагнемо бути в єдності з християнською Європою. Так, Європа має християнське коріння, хоча багато інших релігійних традицій представлені тут нині, формують певні історичні сторінки і сучасне обличчя Європи, але в цілому Європа є християнською. І ми прагнемо, щоб вона не втрачала цього обличчя.

«Європі також можна дечого навчитися в України»

-    Владико, а чи потрібні ми тій Європі з усіма нашими проблемами, економічними негараздами, корупцією, неповагою до людської гідності та людського життя?
-    Я вважаю, я переконаний навіть, що не тільки ми можемо запозичити з Європи кращі зразки законодавства, політичного устрою, соціальні стандарти, але можемо й самі щось дати.
Приміром, ми отримали щеплення державного атеїзму. Ми як народ пройшли цей шлях і побачили, що державний атеїзм призводить до дуже і дуже гірких наслідків. Духовна і моральна криза, до якої ми дійшли, - це значною мірою наслідок саме того, що попередні десятиліття у людей насильно витравлювали віру в Бога. І ми радіємо, що за останні 25 років, які пройшли від святкування 1000-річчя Хрещення Русі, відбулося релігійне оновлення.
Якщо в Європі храми закриваються, то у нас храми будуються. Якщо в Європі все більше людей називають себе атеїстами, то у нас – навпаки, кількість віруючих зростає, як у жодній країні Європи. Це є наші здобутки. Ми повинні шукати підстави для позитивного мислення про нашу державу, бо дуже часто ми бачимо тільки погане, бо воно більше привертає увагу. Треба розуміти, що у нас є, чим пишатися, починаючи з історії, культури, традицій, і закінчуючи тим, що за понад 20 років незалежного існування ми не допустили громадянської війни, появи будь-якої терористичної загрози. Ми не боїмося їздити в метро, ми не боїмося, що хтось підійде на вулиці й з фанатичних мотивів буде вбивати. А в багатьох країнах, на які ми нині рівняємося, це, на жаль, є.

Тому, коли нам кажуть, що мовляв, ви повинні тим чи іншим чином облаштовувати релігійні чи національні відносини, хочеться дати відповідь: «Спочатку наведіть лад у своєму домі і своїм прикладом, а не словами, покажіть, як треба». В нашому домі, дякувати Богу, все спокійно. Так, є певні складнощі у конфесійних питаннях, національних відносинах, але ми їх вирішуємо мирно, через порозуміння, через діалог. І це також ті уроки, які ми повинні винести з цього святкування.

Будемо святкувати чи відзначати?

-    Ви неодноразово заявляли, що Хрещення Київської Русі – одна з не багатьох історичних подій, яка здатна об’єднати майже все суспільство. Чому так вважаєте?
-    В нашій історії багато подій, які мають неоднозначну оцінку: хтось вважає, що це привід для святкування, інші – навпаки. Але постаті княгині Ольги, князів Володимира, Ярослава Мудрого – це ті постаті, які нас об’єднують, які визнаються як видатні діячі нашої історії усім суспільством. Недарма у проекті «Великі українці» перемогу здобув саме Ярослав Мудрий. Ще один аспект Хрещення: нам треба брати приклад з минулого – і правителям, і народу. Тому що ті настанови, які давали колись нащадкам і князь Володимир, і Ярослав Мудрий, і Володимир Мономах (котрий княжив у Чернігові 16 років) – досі актуальні.

Як і кожна історична подія, подія Хрещення Русі має різні оцінки, особливо зараз, коли з’явилася певна мода серед невеликої частини української інтелігенції на те, що вони вважають язичництвом. Насправді це не є те язичництво, яке колись було. Це певна реконструкція за мотивами давнього язичництва, створена в наш час, але дехто вважає, що це щось справжнє, українське, автентичне, і тому – краще. І такі люди вважають подію Хрещення Київської Русі мало не національною трагедією. Є й інша точка зору, яка культивувалася за радянських часів, аби не підкреслити позитивний вплив християнізації, який було неможливо заперечити, бо жоден серйозний історик не може сказати, що хрещення нічого не дало нашому народу.

Як можна заперечити появу монументальної архітектури, появу монументального живопису, іконопису, мозаїчного мистецтва, розвиток літератури, створення бібліотек, регулярних шкіл, прихід співу, тому що саме з Візантії прийшов до нас впорядкований хоровий церковний спів, підвищення наукового рівня, адже ми збагатилися тими знаннями, які європейські країни принесли з античності й здобули під час свого християнського розвитку? Заперечити це неможливо, але щоб «знайти плями на сонці», в радянській історіографії постійно підкреслювалося, що Хрещення відбувалося з примусу. Наводиться за приклад повстання в Новгороді, яке підняв якийсь волхв.

Якби люди не згрішили, і гріх не увійшов у нашу природу, тоді б внутрішній закон Божий допомагав нам завжди діяти правильно. Але всі ми є грішними, і тому не все те, чого ми бажаємо, є добрим і правильним. Навпаки, дуже часто те, чого ми бажаємо, є недобрим. Зокрема, людям дані закони зовнішні, механізми влади і держави, а хіба держава - це не примус? Людей примушують платити податки, виконувати певні правила, скажімо, правила дорожнього руху, продажу товарів, надання послуг. А, можливо, хтось би хотів щось робити по-своєму. Але для того, щоб поєднати велику кількість людей у співіснуванні як суспільство, неможливо обійтися без правил, і когось треба навіть примушувати їх виконувати.

Виховання дітей – це теж примус, адже батьки дають дитині настанови, що треба робити, а що – ні. Дитина хоче їсти цукерки, а її змушують їсти кашу. Вона хоче гратися, бігати з м’ячем, а її примушують вчити уроки й садять за підручники. І вона також може подумати: мої права порушуються! Але батьки знають, що для дитини є кращим.
Тому так, не для всіх християнство на той час було абсолютно усвідомленим вибором. Але князь Володимир як правитель держави, його найближче оточення зрозуміли та визнали, що для держави та народу цей вибір є найкращим. Історія це підтвердила, християнство вже дуже скоро принесло багато плодів, об’єднавши державу, бо до Володимира це була дуже розрізнена та розпорошена спільнота – і національно, і релігійно. Єдність віри, єдність культури привела й до єдності держави.

Тому негативні оцінки також мають право на існування. Ми не можемо заборонити їх висловлювати. Разом з тим, те, що переважна більшість істориків, переважна більшість наших громадян оцінюють позитивно подію Хрещення Русі, ще раз підтверджує, що нам дійсно потрібне таке святкування, нам потрібно про це згадувати й пишатися тим, що саме з Києва віра православна пішла по Русі, що Київ є колискою наших духовних традицій та державності.
В Чернігові побувають святині та відбудеться хресний хід

-    Чому увагу цій події маємо приділити також і в Чернігові? Що відбуватиметься в ці дні?
-    По-перше, Чернігів одним з перших прийняв Хрещення. Чернігівські святині мають вік, подібний до віку найстарших київських святинь. Багато з святих, прославлених церквою, пов’язані саме з Черніговом. Одним з перших можемо згадати уродженця Любеча преподобного Антонія, який не тільки тут народився, але й певний час здійснював свій чернечий подвиг, заснував печерний монастир. Можемо згадати князя Ігоря Ольговича, котрий трагічно загинув, був вбитий киянами під час бунту, але разом з тим отримав вінець нетлінний й приєднався до перших князів-мучеників Бориса і Гліба – синів Володимира.

Та не тільки в давній час Чернігів відігравав особливу роль у житті Православної Церкви, а й у XVII-XVIII ст.ст. Пам’ятками цього періоду є чудові барокові храми і монастирі, це і Троїцький собор, і Єлецький монастир, і Катерининський собор. Не випадково саме тут був збудований колегіум – поза межами Києва, якщо не брати західні терени, - перший навчальний заклад такого високого рівня. На Чернігівщині довгий час ніс своє служіння автор Житій святий Димитрій Ростовський, котрий був ігуменом кількох монастирів, тут ніс свій подвиг і був прославлений Феодосій Чернігівський, який багато років був ігуменом Видубецького монастиря в
Києві.

Це привід також згадати нашу недавню історію. В ХХ ст. наша Церква і народ пережили дуже і дуже трагічні сторінки. Це нагадування нам про те, що треба виносити уроки. І разом з тим, це привід для того, щоб звертатися в молитві до наших святих. Якщо ми згадуємо якісь історичні світські постаті, то віддаємо їм данину пам’яті, вшановуємо, – і все. Але святим людям дана благодать молитися за нас, бути нашими заступниками перед Богом, тож цей час – час святкування – особливий, можемо знову звернутися до наших святих, наших покровителів.

Наша єпархія вирішила пов’язати святкування саме з днем вшанування княгині Ольги 24 липня, тому що вона є «подібною до вранішньої зірки», як співається у церковних піснеспівах. Будучи правителькою держави, вона стала також і проповідницею христової віри. Саме в цей день ми будемо звершувати хресний хід, будемо вшановувати святині, які прибудуть до нас для поклоніння. Це хрест з часточкою Животворчого Древа Хреста Господнього, який постійно зберігається у Георгіївському монастирі на Козацьких могилах (Рівненська область), та ковчег з часточкою мощів святої великомучениці Варвари. Ці святині буде пронесено вулицями Чернігова під час хресного ходу, який розпочнеться о 10.00 від храму святих мучеників Михаїла і Федора Чернігівських, попрямує вулицею гетьмана Полуботка повз сквер Б.Хмельницького до храму святої великомучениці Параскеви-П’ятниці, де відбудеться молебень. Після цього хресний хід вирушить до кафедрального собору святої великомучениці Катерини. Принесені святині будуть встановлені у храмі для поклоніння, яке можна буде звершити протягом всього часу богослужіння.

Ми будемо молитовно просити, щоб Господь дав жителям Чернігова, Сіверського краю, всій Україні і нашому народу мир, спокій, благоденство. Щоб на тих духовних засадах, що були закладені нашими святими князями-попередниками, ми дійсно оновили наше суспільне життя, державне життя, щоб було між нами більше правди, більше любові, більше миру, більше добра, а з цим буде і більше добробуту. Суспільство буде більш заможним, і кожна людина відчуватиме, що їй добре жити на цій благословенній землі.

Вероніка Приходько

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.