Під грифом «цілком таємно»

Повідати таємниці, що десятиліттями були закриті грифами секретності та які зберігаються сьогодні в архівах СБУ — таку мету мала публічна лекція на тему «Про що розповідають архіви КДБ?», що відбулася 24 травня у прес-клубі «Ділове слово». Провів її архівіст, експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху Ігор Кулик.

Цинічно й правдиво

За словами дослідника, найбільш дослідженим сьогодні є головний державний архів СБУ — 85 фондів, стоси справ у якому займають чверть будівлі. Загалом у Києві зосереджено близько 110 тисяч справ, решта — в областях.
Архівні циркуляри НКВС від 1938 року збережені майже повністю. Найцікавіший пласт — 13-й фонд КДБ, що у своєму розпорядженні мав «найкращі» напрацювання та плідні результати оперативних розробок плюс агентурні справи. У числі останніх є донесення на О. Довженка, що підлягало знищенню, але якимось дивом збереглося.

Закордонні та кримінальні справи

До категорії перших відносяться перехоплені листи і радіопрограми щодо діяльності рухів у «соцтаборі», доноси «на кухні». Більша ж частина — це кримінальні справи (колективні чи на особу) підозрюваних в антирадянській діяльності. Таких у Києві близько 35 тисяч (від 150 сторінок кожна). На прикладі справи Климентія Шептицького, що складалася з кількох стандартних блоків, архівіст розповів про її етапи: арешт, допит і обвинувачення. Характерно, що в якості понятих залучалися працівники міліції, НКВС, перевдягнені в цивільне, а також ті, кого режим «тримав на гачку». Доведеним фактом є й залучення в певні періоди до роботи бюджетників. Зганяли друкарок, робітників ЗАГСу і навіть пожежників, тож слідчий, котрий заводив десятки справ щодня, просто фізично не встигав заповнювати формуляри. Допит міг тривати до 5 днів, але на виході в протоколі заповнювались усього кілька сторінок, адже основною метою процесу було зламати людину і змусити говорити. На основі зібраної інформації слідчий формулював обвинувальний висновок, який під час «особого совещания» суду (відбувався заочно) грав вирішальну роль.

На жаль, у більшості випадків доступ до актів виконання покарання обмежений, оскільки в кращому випадку документи знаходяться в місцях каторги — Сибіру чи Казахстані. Ситуація є такою, що навіть, якщо пошуковець знає про присуджену вищу міру покарання — розстріл, знайти інформацію про хоч приблизне місце поховання майже неможливо.

Чимало документів поглинула зачистка, що проводилася чотири рази згідно з таємними наказами як запобіжний захід. Зокрема, в період десталінізації (1954 р.) та найбільша — напередодні розвалу СРСР (1990 рік), коли знищували справи шестидесятників.
На заході презентували також довідник «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» та нещодавно запущений Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №22 (1159)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.