Чернігівський тролейбус зникати не збирається

У листопаді наступного року КП «Чернігівське тролейбусне управління» виповниться 50 років. Тоді, у листопаді 1964 року, поява тролейбусів у Чернігові була ознакою того, що місто стає цивілізованим промисловим центром. Адже в ті роки з’явилися «Хімволокно» і КСК, ТЕЦ, централізована каналізація й очисні споруди. А головне — місто будувалось, і стрімко зростала чисельність населення, для перевезення якого з’явився тролейбус.

Але вже у ХХІ столітті з’явилися побоювання, що чернігівський тролейбус загине, як трапилось у деяких містах України. Становище підприємства було вкрай важким, і з 2005 року воно отримувало суттєві збитки.
Важким становище є і зараз, але у 2012 році підприємство вперше спрацювало прибутково. Як це вдалося і які подальші перспективи, про це розмова з начальником КП «Чернігівське тролейбусне управління» Олегом Коржовим.

Не треба забувати про продуктивність праці

— Пане Олегу, у чому ви вбачаєте причину такої тривалої збитковості?
— Вона має кілька складових. По-перше, після Помаранчевої революції мінімальна та середня зарплата щорічно зростали шаленими темпами — 29—37%. Ми вимушені були по чотири рази на рік збільшувати зарплату, виконуючи тим самим закон. А з яких джерел? Адже тарифи не можна підвищувати такими темпами. По-друге, держава фінансувала субвенції на перевезення пільгових категорій в обсязі менше 50% від потреби. Взагалі, Чернігівщина фінансувалася на меншому рівні, ніж усі області. У нас коефіцієнт пільговиків був 1,1, а по Україні — 3,3. Та й був певний перекіс субвенцій більше між електро- та автотранспортом. По-третє, через підвищення зарплат виникали борги по їх виплаті, ми брали кредити, а за них треба платити відсотки. Так трапилось, що на початок кризи у нас був кредит 5 млн. грн., і лише за відсотки мали сплачувати 900 тис. за рік. У 2011 році нам серйозно допомогло місто, ми погасили заборгованості по кредиту. На сьогодні від кредиту залишилося 600 тис. Впевнений, що в цьому році ми розрахуємось. Але є ще один зовнішній чинник — у 2011—2012 роках значно збільшилися субвенції з державного бюджету за пільгові перевезення. У 2011 році вони склали 60% від потреби, у 2012-му — більше 70%.

— Це зовнішні чинники, а які внутрішні? Адже за один рік змінити 1 млн. 828 тис. збитків на 41 тис. прибутку — це вагомо.
— Звичайно, ми всі останні роки працювали над покращенням економічних показників. Є аксіома — темпи зростання зарплати не можуть бути вищими за темпи зростання продуктивності праці. У нашій країні про це забули, і тривалий час країна займалася проїданням. Ми це питання постійно аналізуємо, і з 2009 року збалансували ці показники. У 2012 році продуктивність праці зростала швидше на 7%. Економіка підприємства лишається у центрі нашої уваги, інакше розвитку не буде. А для цього треба нарощувати капіталізацію, поповнювати обігові кошти, модернізувати основні фонди. А значить треба працювати прибутково. Ми пішли на певні жертви. Заробітна плата адміністративного персоналу в нас чи не найменша серед комунальних підприємств — 1801,5 грн., а працівників робітничих професій — 2022 грн. При цьому вимоги тарифної угоди щодо мінімальної зарплати ми витримуємо, але щодо співвідношень тарифної сітки — не завжди. Треба пережити, поки не найкращі часи.

Поки надії на власні сили

— Навіть неозброєним оком можна побачити, що рухомий склад у вас має «похилий вік».
— Так, середній вік тролейбусів 18,1 року — при нормі експлуатації 10 років і нормативному пробігу — 720 тис. км. У нас 71 тролейбус має понад 20 років, найстаршому — 27, а деякі пробігли півтора мільйона кілометрів. Але, незважаючи на це, щоранку на лінію виходять 67 одиниць. Не 90—100, як колись, але непогано. Перевезення у 2012 році збільшилися майже на 6 млн. пасажирів і досягли 40,4 млн. На жаль, зростання за рахунок пільговиків. Але рухомий склад зменшується. За останні роки списали 29 одиниць, лишилося 105. Працюємо лише завдяки тому, що ми виконали у 2005—2009 роках величезні обсяги капітальних ремонтів, 42 машини повернули з того світу. Вони зроблені якісно і ще тримаються. А щодо поповнень, вони всім відомі. Хочу лише, щоб усі знали, що Закон України «Про електротранспорт» передбачає, що придбання рухомого складу фінансується за рахунок державного або місцевого бюджету. Діє і державна програма, і міська, але поки не виконуються, тому ми спираємося на власні сили, оптимізуємо розклад на маршрутах і могли б навіть збільшити кількість тролейбусів на лінії, якби були водії. Але при всіх проблемах ми маємо найнижчу собівартість машино-кілометра в Україні. І мали б ще кращі результати, якби не конкуренція з боку автотранспорту. У 2006 році працювало 92 тролейбуси, тепер — 67, а кількість автобусів зросла на 250 одиниць.

— У 2012 році обіцяли машини з міст, котрі приймали Євро. Щось нічого про це не чутно.
— Була домовленість із керівництвом київського «Пастрансу», що Чернігову дадуть машини, не старші 10 років, якщо Київ отримає обіцяну кількість. Але він замість 400 отримав 104 машини. А імпортні, старші за 25 років, нам не потрібні, бо чим їх ремонтувати? Будемо сподіватись, що запрацює програма активізації економіки, і будуть виготовляти якісні вітчизняні машини.

За кадри треба боротись

— Олегу Анатолійовичу, водіїв у ЧТУ не вистачало завжди, особливо в останні 10—15 років, бо в Києві та Москві платили більше. Як зараз?
— Зараз ми маємо 158 водіїв, а 10 років тому було під 300. Дефіцит з’явився у 2007 році. Але є ще одна проблема — серед водіїв багато пенсіонерів. У 2012 році підготували з міським центром зайнятості групу з 10 водіїв, і дев’ятеро залишилося працювати. Зараз готуємо ще групу з 9 людей, збираємося підготувати ще одну.
Навчання триває півроку: 3 місяці теорія, 3 — практика водіння, оплачує навчання служба зайнятості. З кондукторами трохи краще, випуск наявна кількість закриває.
Є ще одна проблема. У нас багато водіїв-пенсіонерів, які пішли на пенсію, відповідно до закону, в 55 років, і ми тепер маємо до 60 років платити їм пенсію за власний кошт. Не 50%, як було, а всі 100%. А це за рік складає понад 1 млн. грн. Та й відрахування єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду — 37,8%. Минулого року сплатили величезну суму — 5,6 млн. грн. Держава обіцяє цей податок зменшити, але поки рішення нема, а воно всім виробникам конче потрібне.

Аркадій Стежеринський, тижневик «Чернігівські відомості» №13 (1151)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.