Де знайти роботу глухим: нарис про швейну фабрику УТОГ у Чернігові

Понедельник, 10 Декабря 2012 18:56 | Просмотров: 6306

Близько місяця тому я вже писав на сторінках сайту про Чернігівську обласну організацію Українського Товариства глухих. Того разу відвідував їх обласний Будинок культури, розмовляв із адміністрацією обласної організації, і навіть був присутній на невеликому кулінарно-розважальному святі для пенсіонерів, яке влаштовувалося того дня у Товаристві.

Цікаво було дізнатися, що люди із обмеженим слухом зараз мають можливості знайти себе серед інших, отримати освіту, реалізуватися в суспільстві. Існують державні програми допомоги таким людям. Вони мають групу інвалідності і отримують пенсію. Та скільки там тієї пенсії. Багатьом людям виживати, покладаючись лише на неї, нелегко. А ті, хто хочуть працювати, а не сидіти, склавши руки, - мають можливість працевлаштуватися на учбово-виробничому підприємстві УТОГ, яке займається пошиттям широкого асортименту швацької продукції.

Підприємство знаходиться у Чернігові на вул. академіка Павлова, 1, і давно відоме у місті і області. Незважаючи на загальний занепад галузі і витіснення товарів місцевих виробників дешевим ширвжитком із Китаю та інших східних країн, на плаву тримається. На сьогодні на підприємстві працює 140 чоловік, із них 62% - інваліди по слуху. Тут не одного разу можна зустріти цілі сім’ї, трудові династії із захворюваннями, що передаються за спадком. Так і робота - від батьків дітям передається.

Людмила Петрівна Зубрицька працює на фабриці з першого дня свого трудового стажу, вже 34 роки. Навчалася тут, пройшла шлях від робітниці до директора. Цю посаду займає з 2003 року. Вона - симпатична жінка, що виглядає молодо на свій вік, в її величезний трудовий досвід аж не віриться. Зате зразу віриться у відданість своїй справі, своїй роботі, настільки її спокійна мова пронизана цими почуттями.

Директриса учбово-виробничого підприємства УТОГ Зубрицька Людмила Петрівна

Про Вашу фабрику я чув від знайомих не раз, що якісну продукцію випускаєте. Знають вас у місті?
Так, нас знають дуже добре. І з міською владою маємо гарні відносини, і з організаціями та підприємствами Чернігова і області, які замовляють у нас пошив. І це незважаючи на те, що швейна промисловість України стоїть на колінах. А ми ще живі, тримаємося.

Тобто, виробництво є рентабельним на сьогодні, вистачає клієнтури?
Раніше ми, як і практично всі подібні підприємства, працювали на давальницькій сировині. Так тривало років із шість. Працювали на закордон: Франція, інші країни. Освоїли складне виробництво, шили куртки для Америки. Щоб ви розуміли: пошив коштував долар-долар двадцять п’ять. Це двостороння куртка з блискавкою і кишенями. Можете собі уявити, що вартує її пошити. Але потім цей асортимент із ринку України пішов, тому що у нас почала рости мінімальна заробітна плата, в цю суму ми вкладатися вже не змогли. Замовники пішли на Грузію і далі на схід.
Вибиратися було важко, але це нам вдалося. Більше того - жодного разу у нас не було затримки заробітної плати. Що б не сталося - людям гроші знаходили будь-якими способами заплатити.
Взагалі, у нас робота сезонна. На початку року проблеми із замовниками. А в кінці, коли є замовлення - із кадрами.

А хто приходить до вас на роботу? Що треба для того, щоб ви прийняли людину працювати?
У Чернігівській області є дві школи для тих дітей, що мають проблеми зі слухом. Ті, хто не продовжує далі свою освіту, після закінчення школи можуть прийти до нас працювати. За потреби - проходять виробничу практику, навчаються майбутній професії. Бич нинішнього часу - молодь не хоче йти працювати робітниками. Так і у нас - старих людей дуже багато. Ви самі по обличчям в цехах все зрозумієте. Система оплати праці у нас - відрядна. Середня заробітна плата робітників невисока, десь 1200 грн. Молоді хочеться більше. А взагалі, якщо людина - інвалід, і приходить до нас, ми дивимося на його навики, навчаємо за потреби прямо на місці, і оформляємо на роботу. На сьогодні всіх, хто має здібності працювати швачкою, ми беремо. Немісцевим навіть можемо надавати гуртожиток.

Тобто, всіх, хто має хоч якісь здібності, ви берете. А якщо їх немає?
Так, це проблема для нас (Людмила Петрівна тяжко зітхає). Є такі люди, дуже слабкі. Їм я вимушена була відмовити. Вакансії двірників і прибиральниць у нас уже давно зайняті

Ви сказали, що на закордон працювати перестали. Хто ж на сьогодні є вашими основними клієнтами?
Дуже багато замовників із бюджетної сфери. Це лікарні, геріатричні пансіонати, школи, дитячі садки і т.д. На фінансування, яке видається із бюджету на спецодяг, м’який інвентар і тому подібну продукцію, всі ці установи закуповуються у нас. Шкільну форму шиємо. А на осінь у нас іде сезон теплого одягу, як власного асортименту, так і по спецзамовленням. Тут уже ми можемо розвернутися, і тринадцяту зарплату людям виплатити, і на оздоровлення виділити якісь суми інвалідам.
Приватні фірми, бізнесмени у нас замовляють спецодяг теж. Ми можемо робити вишивку складну, логотипи компанії, будь-які потреби замовників задовольняємо. Але для того, щоб фірми замовляли у нас продукцію, треба ж, щоб вони працювали. А хто зараз працює? Тому кількість таких оптових клієнтів у нас, на жаль, зменшується. На сьогодні більша частина виручки отримується через магазини, вроздріб.
Але ми на повній самоокупності, і дотацій від держави у нас ніяких немає. Єдина допомога - це пільги по ПДВ і податку на прибуток. Також ми не платимо земельного податку.

Швацький цех підприємства - це шум і дія. Жінки, що схилилися за машинками, доведеними до автоматизму рухами прострочують шви, наповнюючи столи продукцією різного ступеню готовності. Більшість робітниць, як і говорила директриса фабрики - старшого і передпенсійного віку. Але побачив і кілька молодих облич. При вигляді камери сміються і відвертаються.

Ользі Олександрівні - 62 роки. Вона - майстер в цеху вже 35 років. Забезпечує робітниць своєї ділянки роботою, слідкує за її виконанням, відповідає за техніку безпеки.

Галина Олександрівна, швачка: "Я пропрацювала тут все своє життя, і люблю свою роботу" .

Майже та ж картина внизу, в цеху закрою. Правда, тут вдалося побачити пару чоловіків.

Мабуть, це пов’язано з тим, що дана робота вимагає певних фізичних навантажень. От і чоловіча сила застосування знаходить.

Незважаючи на те, що на перший погляд персонал підприємства видається на 99% жіночим, насправді це не зовсім так, - повідомляє Людмила Петрівна. Просто чоловіки не дуже помітні. Вони працюють в основному не на виробництві, а у допоміжних видах діяльності: охорона, транспорт, господарські служби і т.д.

Внизу, на першому поверсі - маленьке торгове приміщення. Зрозуміти, що тут іде торгівля, можна лише із реклами на вікнах, яка не дуже помітна. Гарна велика вивіска десь на фасаді будинку тут би не завадила. Глянь - і клієнтів би побільшало. Всередині магазину - спецодяг, симпатичні, лікарняні халати, спортивні костюми. Продавщиця рекомендує мені постільну білизну красивих сучасних кольорів, яка, з її слів, значно якісніша базарної, та ще і коштує не дорожче.

Насамкінець питаю, чи модернізують на фабриці обладнання, і як часто це роблять. Адже швацькі машинки - це вже вчорашній день. Однин сучасний автомат може замінити 8 чоловік, - каже директриса. Але грошей на таке обладнання фабрика не має, тому і працюють по-старому.
Вісім чоловік інвалідів, що отримують невелику пенсію, і які мають собі тут роботу і можливість прогодувати себе і сім’ю. Може, без тих автоматів і краще...

Довідка. Швацька фабрика товариства УТОГ була створена у Чернігові в 1946-у році як трудова артіль для людей із вадами слуху. В цьому будинку знаходиться з кінця 50-х, і є єдиним у області підприємством, що призначене саме для працевлаштування глухих. Почавши із пошиття робочих костюмів і рукавиць, зараз фабрика випускає більш ніж 250 найменувань продукції, робить оборот 500-600 тис. грн. на місяць. Має дві роздрібних торгових точки у Чернігові: безпосередньо на території підприємства і у Будинку культури УТОГ по вул. Шевченка, 24. Підприємство не тільки шиє моделі по замовленню клієнта, а і проектує та виводить на ринок власні розробки.


Богдан Гуляй