Тарас Байдала: «Вціліли лише я і мобільний телефон...»

Тарас Байдала

Майже дві години безперестан­ку гатили росіяни по прикордон­ній Семенівці 7 січня. Це був най­триваліший обстріл міста з по­чатку повномасштабного втор­гнення.

Про нього Департамент з питань цивільного захисту та оборонної ро­боти Чернігівської ОДА повідомляє таке: «12 вибухів зі ствольної артиле­рії 152 мм по н. п. Семенівка Новгород-Сіверського району. Відбулося пряме влучання в будівлю агролісгоспу та за­правку (осколкові пошкодження двох будівель). Зазнали осколкових пора­нень 3 цивільні особи.
13 вибухів зі ствольної артилерії 152 мм по н. п. Семенівка Новгород-Сіверського району. Внаслідок обстрілу виникла пожежа, в ході якої було зни­щено: житловий будинок, господарча споруда, автомобіль та будівля СТО, пошкоджено б приватних будинків».

Знищене — це все, що власним трудом роками наживав 32-річний се­менівець Тарас Байдала.

— Я 10 років займався ремонтом автомобілів. Були свої гараж і шиномон­таж. Працював і паралельно поряд зво­див будинок. Ми з дружиною Олею і си­ном Тимофієм (зараз йому 10) жили в ньому років п’ять, там було все нове...

8 місяців тому я пішов служити прикордонником. 7-го в мене був ви­хідний. Зранку почався обстріл. Спо­чатку прилітало метрів за 300-400 від дому. Як це не дивно, я вже до тако­го звик. Але тут почув вибух зовсім по­ряд. Швидко вдягнувся, надів броне­жилет, каску і вийшов на вулицю. Див­люся: прихід біля будинку через один двір від мого. У мене посікло паркан і дах на гаражі. Раптом я почув виходи (ми від кордону дуже близько). Побіг у двір, вскочив у гараж, спустився в яму, над якою стояв мій «ДеуЛанос», там ліг — і зразу пряме попадання в гараж пря­мо наді мною... Виходить, мене мій ававтомобіль урятував: його побило оскол­ками, на нього впав дах, усі балки, та він усе витримав. Зразу навколо поча­ло горіти. Я виліз із ями, побачив, що завалило вихід. Відкидав голими рука­ми, вибрався з гаража на вулицю і зно­ву почув два виходи. Побіг через доро­гу, упав під чужий паркан, і тут — ще два приходи поряд людям у городи.



Тут примчав машиною мій друг, Влад Басистий, тільки-но підскочив до мене — аж іще два прильоти. Він теж упав, і ми вже разом лежали, поки ви­бухало неподалік. У момент затишшя повставали, застрибнули в машину і помчали подалі звідти.

Обстріл тривав. Лише коли стало тихо, ми з Владом повернулися до мо­го двору, але там уже нічого не було...

— Не вціліло геть нічого? Ні з до­му, ні з обладнання в гаражі й СТО?
— Лише я і мобільний телефон, який був у мене в руках... Ще під час влучан­ня в гараж вибуховою хвилею в будин­ку вирвало двері, розірвало ганок, за­йнявся дах, і зразу все загорілося. Бу­динок дерев’яний, обкладений цеглою.
Вогонь поширювався дуже швидко. А пожежники, поки йде обстріл, не при­їжджають.

Це ж добре, що я дружину із сином відправив у Чернігів за два дні до того — після КАБів. 5 січня я був на служ­бі, тож попросив Влада вивезти моїх у Чернігів. Після цього обстрілу в мене була контузія, нудило. Коли трохи відій­шов, подзвонив їм, що я живий.

Тепер нічого не залишилося ні в ме­не, ні у дружини, ні в дитини. Добре, що Оля забрала із собою хоча б найважли­віші документи, у тому числі й моє по­свідчення учасника бойових дій. А вся моя військова екіпіровка згоріла. Зра­зу ж мої і дружинині колеги допомогли грошима, то форму й інше найнеобхідніше я купив, адже мав повертатися на службу.

Заспокоює Тараса одне: поки він захищає кордон, у його найрідніших є прихисток, принаймні на перший час.



На відео репортаж з цих подій від "Суспільне Чернігів"

— Моя двоюрідна сестра живе в Чернігові, і в її будинку ми ще раніше винайняли квартиру. Часто туди виїж­джали, коли Семенівку дуже обстрілю­вали і коли синові робили операції на очах. Ось і тепер Оля з Тимофієм поки що будуть там.

Коли після обстрілу я теж від'їжджав із Семенівки в Чернігів на кілька днів, щоб трохи відійти, забрав звідти й ма­му — знайшли їй будиночок у селі під Черніговом. Чи повертатиметься вона додому — поки що не відомо, адже об­стріли Семенівки повторюються...

Шановні читачі, підтримаймо на­шого захисника, який втратив домівку і справу всього життя! Кошти для нього з родиною можна переказати за номе­рами карток:

5168 7574 2138 4001 ПриватБанк, Байдала Ольга

4441 1111 5816 5310 Монобанк, Байдала Тарас


Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.