SOS: Лебедю, якого прихистила пенсіонерка з Канівщини потрібна допомога

Про жительку Канівщини Ганну Стригун журналісти вже писали. Жінка, нага­даємо, дуже любить квіти і всіляку живність, знає ба­гато молитов і відповідає за озеленення тамтешньої церкви. А її хату у Галаганівщині (колись то було окреме село, а зараз - ча­стина Канівщини) з іншими не сплутаєш. Крім моря квітів у дворі, на стовпі видніється лелече гніздо.

А днями у «господарстві» Ганни Михайлівни ще при­було.

«У суботу рано-вранці поверталась я з городу, - розповідає пенсіонерка. - Я ж рано прокидаюсь. О пів на п’яту вже не сплю. По­ралась на городі з собачам Міланом. Коли повертались, він вперед побіг і загавкав. Дивлюсь, а коло колодязя лебідь стоїть!»

У цей час бачимо і героя нашої розповіді. Граційний великий птах стоїть біля ями з водою. Окрас у нього ще сіро-коричневий, біле пір’я лише починає з’являтись на крилах. Видно, що підліток, і що до того, щоб йому на ті крила стати, залишилось небагато.

«Я до нього кажу: «Гусенько, ти мій хорошенький!» - продовжує розповідь Ганна Михайлівна. - А він сичить.
Собака гавкає, а він сичить.

А тоді до мене приїхав ба­тюшка по книжки. Бо ми якраз в українську церкву переходим, то я книжки замовила, хоча сама давно молитви українською читаю - так мені зрозуміліше...

Кажу йому: «Отець Михаїл, обійдіть кругом, а то у мене у дворі, дивіться, який гість стоїть. Не будем турбувати». А вже коли з батюшкою з хати виходили, лебідь вже по двору ходив кругом, як господар».

Жінка розповідає, що відразу насипала птаху кукурудзи у годівницю та поставила відра з водою. Але він, як гуси, пити її не став. Мабуть, не розумів, що з відра можна пити. Тоді пенсіонерка налила води у яму (туди якраз шість відер поміщається), то вже тоді «гусенька» заліз туди і радісно почав шиєю водити. «А злетіти не може, - зітхає Ганна Михайлівна. - З того місця, де сидить, розженеться, і низько полетить. Високо ще не виходить». Каже, що прийшов він, скоріш за все, з ставка, що недалеко від її хати. Там жили двоє дорослих і п’ятеро молодих лебедів. «Ставок висох, - розповідає. - Видно, що ті, хто зміг літати, полетіли, а це, бідненьке, залишилось. А як воно у двір потрапило, і не знаю. Кажу йому: «Мабуть, відчуваєш, що я - добра людина, нікого не ображу».

Лелеки, що жили над її хатою, вже, каже, полетіли. Троє маленьких було. З живності, крім курей (і тепер - лебедя), залишився кумедний рудий песик Мілан. Його недавно при­везли пенсіонерці з Рудівки. «Та таке розумецьке собача,
- розповідає бабуся. - Їсть і полуницю, і малину, і абрикоси, і яблука, і огірки, і помідори, і качани кукурудзяні, і кавун».

Покришений кавун, каже, і її «гусенька» потрохи їсть. І каба­чок також. Найбільше лебедю і собаці радіє, за її словами, зять, що приїздить з Прилук. З Міланом грається, а з птахом фотографується скрізь на подвір’ї.



А ще всі, хто приходить до пенсіонерки у гості, фотографу­ють її квіти. Зараз найкрасивіше серед усіх цвіте «Півнячий гребінь». «Целозія гребінчата», якщо по-науковому. «Знайо­ма подарувала букет, - розповідає Ганна Михайлівна. - Поставила його у вазу. Думала, стоятиме і не буде сохнуть. А він з темно-червоного став коричневим. Висох. Прибирала в один з весняних днів у кімнаті, зачепила букет, зернята звідти і посипались. Висіяла їх і у дворі, і на городі».

Розповідь про маму у «Прилуччині» першою побачила донька, що працює у Прилуцькому гуманітарно-педагогічно­му фаховому коледжі. «Телефонує, - згадує Ганна Стригун.

- Каже: «Мамо, а чого ти нам нічого не казала?» Вони ж мені і газету привезли. Возила її вже і у Нову Тарнавщину, бабусям знайомим показувала. Так вони мені: «Все вірно, ти така і є, як там написано».

Пораділа за Ганну Михайлівну і сусідка Лідія Багрій. «Дай, Бог, їй здоров’я, - каже пенсіонерка. - Я три тижні з дивану не вставала, бо нога була відмовила, так Ліда і уколи при­ходила робити, і курей моїх порала».

І з лебедем жінка просить через нашу газету допомогти. Каже, що не знає, як за ним доглядати, чим годувати. Кукурудзу він потрохи їсть, жабу, яку Мілан задавив, також проко­втнув. «Може, якийсь корм спеціальний треба? Може, рибу? Я того не знаю, - зітхає. - Вже і старості Тамарі Миколаївні Сергієнко про свою проблему розповіла, і дівчатам з пошти, тепер ось і вам. Може, знайдуться люди, які знають, як птаху допомогти».

Тож, звертаємось, до зооволонтерів, зоологів, ор­нітологів, натуралістів тощо. Якщо можете допомогти лебедю і пенсіонерці, зробіть це, будь ласка. Знайти Ганну Михайлівну у Канівщині просто. У церкві спитаєте. Вона якраз у центрі села стоїть. Чи в старостаті. Там теж переживають за долю лебедя.

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка” від 19.09.2024, Андрій Бейник

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.