Убив за 100 гривень - сяде на 10 років

Днями Прилуцький міськрайонний суд ви­ніс вирок 34-річному Сергієві Глинському, який у лютому цього року в Даньківці Линовицької громади забив до смерті свого товариша — 51-річного Андрія Ленделя, а тіло сховав у вигрібній ямі. Воно пролежа­ло там місяць, аж поки напіврозкладений труп не знайшли поліцейські. Дізнавшись про це, Глинський зіграв на випередження і сам здався органам. Надіявся, що так йо­му дадуть менший строк. Але не врахував одного: суддя в раптову щиросердність його каяття не повірив.



Покійний був родом із Заходу Україйи. Меш­кав у Даньківці, хоча був зареєстрований у сусід­ньому селі (там живуть його колишня дружина і падчерка). Своїх дітей не мав. Після розлучення мешкав сам. Займався дрібними підробітками, тримав хазяйство: курей, гусей, кіз. З цього й жив. Полюбляв випити. Може, тому й подружився із Сергієм. Глинський — із Прилук. Сім’ї ніколи не мав. Встиг відсидіти за розповсюдження нар­котиків. Із тюрми вийшов незадовго до повномасштабного вторгнення. Останнім часом жив у Даньківці, де його батьки купили хату. На життя заробляв продажем домашніх яєць.

Про загадкове зникнення Ленделя стало відо­мо 9 лютого. На сполох забила його сусідка. Во­на помітила, що він уже кілька днів не з’являється вдома. Та найбільше її насторожив той факт, що Андрій залишив без нагляду своє хазяйство. Раніше такого ніколи не траплялося. Навіть ко­ли він ішов у запій, живність годувати не забував. Саме тому занепокоєна жінка викликала поліцію. Проте знайти Ленделя правоохоронцям не вдало­ся. Упродовж місяця вони кілька разів приїжджа­ли в село. Опитали мало не всіх місцевих, загля­дали в покинуті хати — марно. Тоді почали огля­дати колодязі, погреби. І знову невдача.

Напевно, труп так і не знайшли б, якби не сусіди Глинських, які підказали поліцейським, що в їхньому дворі є покинутий колодязь, та він давно пересох, тому господарі зняли верхнє бетонне кільце і зробили з колодязя вигрібну яму, яку накрили листом ме­талу. Дізнавшись про це, оперативники отримали ордер на обшук і 6 березня нагрянули з ним до Глинських. Сергія вдома не було, але при обшу­ку був присутній його батько. Він бачив, як полі­цейські підняли лист металу і зазирнули всереди­ну вигрібної ями. Глибина там метрів шість, тож до пуття розгледіти, що в ній, вони не змогли. Викликали рятувальників. Вони й витягли з ями тіло Ленделя, яке вже почало розкладатися і вкрило­ся трупними плямами. Судмедексперти виявили множинні переломи черепа, ключиці, кількох ребер і кінцівок. І встановили, що вбитому було завдано щонайменше 36 (!) ударів кулаками, ногами, а також «тупим предметом продовгу­ватої форми з ребром».

Оголосити Сергія у розшук не встигли. Бо вже 8 березня він сам зателефонував до поліції і зі­знався у скоєному. Погодився показати, де ле­жить знаряддя убивства. Того ж дня Глинського затримали і повезли в Даньківку. У хаті вияви­ли півтораметровий металевий кутник, яким душогуб забив товариша, і засохлі краплі кро­ві на підлозі. Також під час обшуку помешкання вилучили футболку з плямами бурого кольору (вона була на Глинському в день убивства). Слід­чі інкримінували затриманому ч. 1 ст. 115 ККУ /умисне вбивство). За кілька днів провели слід­чий експеримент, під час якого Сергій на камеру відтворив події місячної давності. Те ж саме, що й слідчим, він розповів і на суді:

- Увечері напередодні трагедії (5 лютого) ми з Пенделем пили у мене вдома горілку. Наступного ранку продовжили. Але я мав з’їздити в спра­вах у місто, тож ми домовилися, що продовжимо, коли повернуся. У Прилуки я виїхав десь о деся­тій ранку. А близько 13-ї вже був дома. Зателефо­нував Андрію. Хвилин за 10 він прийшов до мене. Ми випили буквально по кілька чарок, і тут я зга­дав, що в мене у коридорі е сало. Підвівся й пі­шов по нього. Узяв шмат і, вже коли розвернув­ся йти назад, побачив, як Лендель щось підняв із підлоги і сів на стілець. Я запитав, що у ньо­го в руці. Андрій відповів: «Там нічого немає». Та мені стало зрозуміло, що він підняв 100 гривень, які випали в мене з кишені. Через це і почала­ся бійка. Ми били один одного кулаками. Якимось чином мені вдалося повалити Ленделя на під­логу. Я сказав йому, щоб не вставав, бо буде гір­ше. Та він не послухався. Спробував підвестися. Ще й сипав погрозами! Тож я вдарив його з но­ги в плече. Андрій упав. Поки він вставав, я мет­нувся в коридор, узяв металевий кутник і вер­нувся в кімнату. Збив Ленделя з ніг. Той гепнувся на спину і кричав, що прикінчить мене. А ще схо­пився рукою за батарею, щоб знову підвестися. Оскільки Андрій був значно кремезніший за мене, я розумів, що можу постраждати, якщо він встане. Зі страху почав бити його кутником. Майже зра­зу почув, як Лендель захрипів і перестав руха­тися. Злякавшись за Андрія, став поливати його водою, та це не допомагало. Я не знав, що роби­ти, тож випив іще кілька чарок горілки і ліг спати.

. Надіявся, що він відлежиться й оклигає. Та коли проснувся, зрозумів, що Лендель мертвий, і вирішив позбутися тіла. Труп витягнув із будинку і скинув у вигрібну яму. Місяць я тримав усе це в собі. Більше не міг, тож, повернувшись із Києва, зателефонував у поліцію і в усьому зізнався.

Хоча Глинський розкаявся і визнав вину, але заявив суду, що не погоджується з кваліфі­кацією провадження. Мовляв, наміру вбива­ти товариша він не мав, тому судити його мають за ч. 2 ст. 121 ККУ умисне тяжке тілесне ушко­дження, що призвело до смерті. На цьому ж наполягав і його адвокат. Утім суддя мав іншу думку. Він зазначив, що поведінка обвинуваче­ного підтверджує, що він діяв із чітким умислом позбавити товариша життя. Бо, по-перше, Глин­ський завдав бідоласі не 2-3 удари, а 361 При цьому бив по життєво важливих органах. Та ще й з усієї сили. По-друге, не викликав «швид­кої», коли Лендель перестав рухатися. Крім то­го, Глинський намагався приховати злочин: сховав труп; виправ футболку, в яку був одягне­ний; хай і не повністю, але затер бензином сліди крові на підлозі, а ганчір’я спалив.

За вбивство Глинському світило від 7 до 15 років позбавлення волі. Але він попросив суд­дю застосувати до нього відповідну норму Кримі­нального кодексу і призначити більш м’яке пока­рання. ніж передбачено законом. Аргументував це тим, що він сам прийшов у поліцію зі щиро­сердним зізнанням. Проте суддя визнав такий довід непереконливим:

«Обвинувачений протя­гом тривалого часу приховував факт убивства, а на 102 зателефонував лише після того, як у нього провели обшук і знайшли тіло загиблого. До такої поведінки суд ставиться як до намагання штучно­го викривлення фактів з метою уникнення відпо­відальності». Єдиною пом’якшувальною обстави­ною було визнано сприяння розкриттю злочину. Видно, тому суд і дав Глинському 10 років тюр­ми, а не 15. Зараз засуджений у СІЗО. У нього є місяць, щоб оскаржити вердикт у Чернігівсько­му апеляційному суді. Щоправда, шанси на те, що строк, зменшать, мізерні. Навпаки — можуть іще й «накинути» кілька років.

Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.