Стали відомі подробиці вбивства 27-річного Вади­ма Деркача

14 липня в Оленівці Борзнянської гро­мади попрощалися з 27-річним Вади­мом Деркачем. Напередодні вранці його знайшли мертвим у себе вдома. На тілі покійного виявили проникаюче поранення грудної клітки. Експерти­за показала, що внаслідок удару но­жем було ушкоджено серце. Це й ста­ло причиною смерті. Того ж дня (13 липня) за підозрою в убивстві полі­цейські затримали місцеву мешканку — 45-річну Марину Сидоренко, котра час від часу проживала з Вадимом.



На фото затримана Марина Сидоренко

Місцеві розказують, що Деркач родом із сусіднього села. В Оленівку переїхав ро­ків десять тому разом із батьками. Тут сім'я купила собі хату, обжилася. Родина, кажуть односельці, порядна: вітчим працює охо­ронцем на місцевому сільгосппідприємстві, а мати — домогосподарка. Окрім Вадима, в них є ще дочка Яна. Вона замужем, меш­кає тут же — в Оленівці. Працює завскла­ду на сільгосппідприємстві.

А ось про само­го Вадима люди відгукуються неоднозначно. Кажуть, що після строкової служби в ар­мії він ніде офіційно не працював. Жив пере­важно з того, що дадуть батьки. Спілкував­ся з невеликим колом людей. А з початком повномасштабної війни ще більше обмежив свої контакти зі світом: на вулиці показував­ся рідко, переховувався від ТЦК (кілька разів до нього приїжджали співробітники військко­мату, але вручити повістку так і не змогли). До слова, останніх кілька років Вадим меш­кав окремо від батьків — у хаті, яку вони йо­му купили. Зійшовся з Мариною Сидорен­ко. Вона старша на 18 років. З дитинства має другу групу інвалідності. Розлучена. Кілька років тому поховала свого єдиного сина Ми­колу. Хлопцю було 22. Поговорюють, що він помер «від горілки».

За словами односельців, Марина з Ва­димом мали досить специфічні стосунки. Ха­зяйства не тримали. Мешкали то в нього, то в неї. Не раз розбігалися, а потім знову сходи­лися. На тверезу голову у них нібито все бу­ло в порядку, та варто було їм випити — час­то сварилися. Доходило й до бійок. На Вади­ма навіть складали адмінпротоколи за до­машнє насильство. Та зрештою закінчува­лося все полюбовно. Ходить байка, що якось після чергового виклику поліцейські навіть не встигли повернутися у відділок, а Вадим із Мариною, замирившись, уже йшли в ма­газин по випивку. Хай і невеликі, але гроші у них водилися, бо ж Марина отримувала пенсію з інвалідності.

Що стосується самого вбивства, то се­ляни розказують таке. У п’ятницю, 12 лип­ня, Марині прийшла пенсія, тож вони з Ва­димом пішли в магазин. Там скупилися. Взя­ли й спиртного. Сусіди бачили, що дорогою додому в пари порвався пакет із продукта­ми. Вадим із Мариною стали звинувачувати одне одного, розсварилися. Того дня одно­сельці більше їх не бачили. А наступного ран­ку мати Вадима знайшла сина вбитим. Во­на прийшла до нього і побачила, що він ле­жить на підлозі обличчям донизу. Спершу подумала, що той спить п'яний. Стала бу­дити — марно. А тоді перевернула тіло й по­бачила кров і рану в грудях. Викликала по­ліцію. Марина зразу ж потрапила під підо­зру. Її затримали за кілька годин — у мате­рі. Марина встигла лише поставити велоси­пед і зайти у двір, як її скрутили (до того була в подруги). Кажуть, що Сидоренко зізнала­ся в скоєному. Проте заявила, що буцімто не пам’ятає, як усе було. За інформацією криміналістів, смерть Вадима настала в ніч на 13 липня — близько 3-ї.

Мати підозрюваної — 69-річна Ганна Бержатня — вважає, що її дочка до вбив­ства не причетна:

— Я не знаю, як мені далі жити. Двадцять років тому чоловіка поховала. У 2021-му — онука. Його вдарили між лопаток так, що ар­терія луснула. Залився кров'ю... Та ми не змогли довести, що це було вбивство. Одна тільки радість у мене залишалася — дочка. і ту забрали. А за що? Вона нікого не вбива­ла, а на неї, бідолашну, взяли й усе повіси­ли. Марина — інвалід з дитинства. У 13 ро­ків їй вирізали щитовидку, після чого роз­винувся важкий післяопераційний гіпоти­реоз (стійке зниження функції щитовидної залози. — Авт.). З тих пір дочка на «групі». Постійно приймає пігулки. Без них їй про­сто не вижити: або в кому впаде, або параліч розіб'є. Коли Марину забирали поліцейські, то я дала їй із собою упаковку пігулок. Усе, що було. А як їй далі бути? Я приїхати до неї не зможу. У мене в самої інвалідність II гру­пи, насилу ходжу. Боюсь, що вона навіть до суду не дотягне...

— Як давно Марина зійшлася з Вади­мом?
— Років три тому. Тоді батьки якраз ви­гнали Вадима з дому. Марина його пожалі­ла, до себе прийняла. А він став знущатися з неї, бив, відбирав пенсію. Коли я зверта­лася в поліцію, він просив дочку, щоб забра­ла заяву. І мати його приходила, теж блага­ла. Я не раз казала Марині, аби покинула йо­го. Та Вадим їй проходу не давав, постійно забирав до себе.

— Чому Ви так впевнені, що Марина не могла зарізати Вадима?
— Бо він був кремезний, дужий, а вона тендітна. Вона ніколи б його не подужала.

Я думаю, що тієї ночі був хтось третій. Він і зарізав Деркача. А Марину змусили підпи­сати зізнання. Може погрожували. Справа в тім, що покійному не просто загнали ніж у груди, а ще й провернули його. Мари­на якби й хотіла, то не змогла б цього зроби­ти. Бо колись давно поранила сокирою сухо­жилля на правій руці і з тих пір у неї не зги­нається рука. Вона навіть картоплі не може почистити. І слідчий бачив, що в дочки про­блеми з рукою, сказав мені: «Не переживай­те, вона, видно, не винувата, скоро випусти­мо її». Може, збрехав мені, щоб я відчепила­ся від нього. Я вже не знаю, у кого мені прав­ди шукати. Заступитися за нас із Мариною нікому.
Зараз підозрювана в Чернігівському СІЗО. За вбивство їй світить від 7 до 15 ро­ків тюрми. Слідство триває. Зокрема підтвердити чи спростувати причетність Ма­рини до злочину можуть відбитки пальців. Їх уже відправили на експертизу.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін. Фото ГУНП в Чернігівській області

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.