Завдяки пильному сусіду вбивця отримав тюремний строк у 9 років

Такий вирок Менський районний суд виніс мешканцю Макошиного - 55-річному Юрієві Мартинюку, який минулої зи­ми зарізав свого односель­ця Олександра Ткачика (йо­му було 40). Тіло Мартинюк поклав на дерев'яні сани, на­крив простирадлом і разом зі співмешканкою повіз до річ­ки. Якби не пильний сусід, ко­трий запримітив пару з підо­зрілим «вантажем», поліцейські, мабуть, іще не скоро дізналися б про вбивство.



Мартинюк — син колишнього дільничного, із цивільною дружи­ною давно розійшовся. Зараз во­на мешкає в Києві. Ні з нею, ні з до­чкою Юрій стосунків не підтримує. Після розставання він довгий час жив сам, а потім прийняв до себе співмешканку — Олену. На життя вони заробляли підробітками. По­любляли випити. Як і покійний Тка­чик. Односельці розказують, що власної родини він не мав. Колись працював зв'язківцем (встановлював стаціонарні телефони), а остан­нім часом доглядав за старенькою матір'ю. Її не стало минулої зими — буквально за тиждень до смерті Олександра.

Його позбавили життя 16 січ­ня. Того дня по обіді Ткачик прий­шов до Мартинюка в гості. Юриної співмешканки вдома не було, тож чоловіки сіли випивати удвох. Над­вечір, коли обоє вже були добряче п'яні, Олександр попросив у Юрія дозволу зостатися на ночівлю, той не згодився. Та Ткачик сам пішов у спальню, влігся на ліжко й заснув.

А Мартинюк подумав, що гість пі­шов додому, і ліг спати у вітальні. Десь о пів на десяту додому при­йшла Олена. У спальні вона поба­чила Ткачика і сказала про це сво­єму співмешканцю. Розлютившись, що гість його не послухався, Мар­тинюк скочив на ноги і побіг у кім­нату до Олександра. Став бити йо­го руками і ногами, виштовхувати з хати. Гість пручався, тож у коридорі Мартинюк повалив Ткачика на підлогу і спробував скотчем зв'язати йому ноги. Проте не зміг. Тоді схо­пив ножа і всадив його Олександро­ві у спину — в ділянку лівої лопат­ки. Лезо зачепило легені і сер­це. За лічені секунди Ткачик по­мер. Усю ніч його тіло пролежало в хаті. А вранці Мартинюк поклав йо­го на сани, прикидав старим одя­гом, накрив простирадлом і повіз до Десни. Олена пішла за ним. До річки від їхньої хати всього кілька­сот метрів. Якби їм вдалося скинути труп під кригу, то покійного зна­йшли б нескоро. Та зробити цього Юрію з Оленою не вдалося. Доро­гою вони потрапили на очі своєму сусіду Віталію. Він запідозрив не­ладне, вийшов у двір і запитав, що це вони везуть. Налякана жінка зра­зу ж зізналася: «Там Ткачик. Йому хана. Юра його зарізав». Шокова­ний почутим, сусід став дзвонити в поліцію.

Того ж дня Мартинюка затрима­ли правоохоронці. Слідчі інкриміну­вали йому ч. 1 ст. 115 ККУ (умисне вбивство). Своєї вини Юрій не запе­речував. А на суді розповів таке:
— Коли ввечері прийшла Оле­на, то Ткачик почав бушувати: роз­кидав речі, був не при своєму розу­мі. Щоб хоч якось його заспокоїти, я став бити і виштовхувати Сашу з бу­динку, намагався зв'язати йому но­ги. Для цього взяв ножа і скотч. Но­ги зумів обмотати, але Ткачик розі­рвав скотч. Пам'ятаю, що в цей мо­мент він лежав на животі, а потім у мене немов стався провал. Коли я отямився, у Саші вже був ніж у спи­ні, а Олена крикнула мені: «Що ти наробив?» Після цього я сів на ди­ван і просидів там аж до ранку. По­тім витягнув ножа зі спини покійно­го, сходив по сани, поклав на них ті­ло, і ми з Оленою повезли труп. Су­сід помітив нас, вийшов з будинку, і Лєна зразу ж сказала йому, що це я вбив Ткачика. Поки сусід викликав поліцію, я пішов додому і там чекав на її приїзд. У скоєному щиро каюсь і прошу мене суворо не карати.

Той самий провал у пам’яті об­винуваченого «заповнила» його співмешканка Олена.

— Юра руками й ногами бив Тка­чика і виштовхував його з будинку. Бив його навіть тоді, коли той упав на підлогу. А коли я помітила в Олександра кров і збиралася її витерти, Юра відштовхнув мене і зі слова­ми «Як же ти мене дістав! Здо­хни!» ударив Ткачика ножем у спи­ну. Той двічі сіпнувся і притих. По­тім Юра зачинив двері, накрив тіло матрацом і сказав мені чекати до ранку. Уранці я пішла до вбираль­ні, а коли повернулася, труп уже ле­жав на санях, накритий простирад­лом, — розказала вона на засіданні.

У справі Олена проходила свід­ком. Як і Віталій. Він теж свідчив на суді. Загалом факт причетності Мартинюка до злочину в суду не ви­кликав жодного сумніву. Єдине, що залишалося, — обрати покарання, адже санкція статті передбачає від 7 до 15 років. Суддя врахував щи­росердне каяття Мартинюка і при­судив йому 9 років позбавлен­ня волі. Зараз засуджений у СІЗО. Там і залишатиметься щонайменше місяць (доки вирок не набере за­конної сили).

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін
Фото ГУНП в Чернігівській області

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.