Працівник КП «Чернігівводоканал» розповів, як загинула його родина

— Настя, донька, і Таня, моя дружина, загинули на місці, — каже 53-річний Сергій Остапенко, майстер КП «Чернігівводоканал». — Мені уламок влетів у коліно. Далі все пам’ятаю епізодами: як сів у свою автівку, поїхав до найближчого блокпосту. Викликали медиків. Мене нагодували ліками. Люду, сестру дружини, і тещу повезли в другу міську лікарню. О шостій ранку приїхали працівники водоканалу, керівництво. Потім поліцейські і машина, яка забрала моїх дівчат у морг.

Уже два роки Сергій живе сам. У нього є тільки кішка, 17-річна Ніса. Уся родина Остапенка загинула 14 березня 2022 року в приміщенні водонасосної станції №2 комунального підприємства «Чернігівводоканал». Того дня о п’ятій ранку російські винищувачі скинули на насосну ФАБи, потім обстрілювали артилерійськими снарядами.

«У них було пряме попадання»

16-річна Анастасія вчилася на другому курсі чернігівського юридичного коледжу. 48-річна Тетяна Остапенко їздила на заробітки в Польщу. 58-річна Людмила Кириленко, рідна сестра Тетяни Остапенко, працювала касиркою в «Полікомбанку». Теща, Катерина Никонівна, пенсіонерка. Сергій тоді працював слюсарем і бригадиром водоканалу.

— У перший день вторгнення вирішили чергувати на роботі доба через дві, щоб не зупиняти станцію. По два-три працівники. Запускали генератор, качали воду, щоб розвезти населенню, — згадує Остапенко. — 13 березня була моя зміна. Зі мною заступив 54-річний Анатолій Руденко, був електриком і моїм другом. І 54-річний Олег Скорина, він був охоронцем на прохідній.

Квартира Остапенків на Волковича (вулиця поблизу обласної лікарні). У Тетяни була паніка, боялася залишатися вдома сама з донькою Настею. Чернігів обстрілювали майже щодня, прилітало і на Волковича. Їздили із Сергієм, щоб триматися разом і було не так страшно.

— Два чергування сиділи зі мною на роботі. На третє загинули. Дружина тоді забрала матір і сестру, щоб помилися. Бо води в кранах у місті вже не було. Ми були на станції всю ніч, а на ранок почули гул винищувачів. Зазвичай літаки над нами шугали о 4.00-4.15.

Судячи по кількості вирв і вибухів, їх було два. Один стільки вибухівки не підніме. Першими скинули чотири бомби ФАБ-500 кілограмів. За ними чи шість, чи вісім ФАБ-250.

— Можливо, поряд стояли наші військові?

— На території водонасосної станції жодного військового чи техніки не було, — запевняє чоловік. — Тільки працівники водоканалу. Над нами постійно літав дрон.

У момент вибуху родина спала в моєму кабінеті. Я сидів у сусідньому. Толя був у черговій. Як гупнуло, усі почали бігти коридором. Коридор у нас довгий — доки я за ними дошкрябався… У них було пряме попадання. Коли їхали в морг, подзвонили з лікарні, що Люда померла від втрати крові. Наступного дня, 16 березня, її ховали.

Тещі, Катерині Никонівні, побило уламками ногу. У неї була онкологія, померла через чотири місяці. За цей час рани так і не загоїлися. Я в неї запитував: «Як усе сталося?» Казала: «Прокинулися від сильного вибуху. У паніці бігли».

Анатолій Руденко й Олег Скорина під час авіанальоту померли на місці.

Через кілька годин почався артобстріл насосної станції. Уже й так зруйнованої бомбами. Від неї, фактично, нічого не залишилось.

— Уже після того, як російські війська відступили, мене викликали до прокуратури, — продовжує Сергій. — Брали свідчення. Розповідав, що і як сталося. Прокурори пояснювали, що поки нікому не можуть пред’явити обвинувачення, встановлюють причетних.

У квартирі на Волковича так і не живу, законсервована. Раз на місяць забираю квитанцію за комунальні. З дружиною перед війною почали робити ремонт. Розібрали кухню, коридор. Клей, який закупили, засох. Руки не доходять викинути. Переїхав у тещин дім, на Нову Подусівку (мікрорайон Чернігова).

«Станція забезпечувала водою 30 відсотків населення міста»

— У першу чергу російські війська знищували об’єкти водоканалу і Чернігівську ТЕЦ, об’єкти критичної інфраструктури. Щоб у місті виникла паніка, — впевнений 49-річний Сергій Малявко, керівник комунального підприємства «Чернігівводоканал». — Щоб, можливо, мешканці міста тиснули на владу, військових, аби ті не чинили спротив. Частково паніка розпочалася.

Розташування цих об’єктів добре відоме. Будувалися в радянські часи. Інформація, що найбільша водонасосна станція Чернігова на Старій Подусівці, була в загальному доступі.

Станція забезпечувала водою 30 відсотків населення міста. Після таких руйнувань не працює і зараз. Відновлення коштує близько двох мільярдів гривень. Також обстріли росіян пошкодили насосну станцію в районі гіпермаркету «Епіцентр». Забезпечувала Чернігів на 20 відсотків. Розбита будівля, резервуари. Потребує реконструкції. Коштуватиме це близько шести мільйонів гривень. Грошей немає. Надія на міжнародних донорів.

Були прильоти по каналізаційній станції в центрі міста. Раніше працювала в автоматичному режимі, зараз перевели на ручний. Реконструкція потребує близько 150-170 мільйонів гривень. Самостійно місто не відновить. Критична ситуація з очисними спорудами Чернігова. Це теж наслідки бомбардувань.



32-річний Кирило Пугачов, прокурор-начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури (відділ створений у вересні 2022 року) розповів, що Чернігівська обласна прокуратура здійснює процесуальне керівництво за розслідуванням, зокрема, фактів знищення та пошкодження об’єктів критичної інфраструктури. Кримінальні провадження відкриті за статтею 438 «Порушення законів та звичаїв війни».

Відносно руйнування насосної станції водоканалу — за частиною 2 цієї ж статті «Порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством». Слідчі дії, огляд приміщення проведено. Сукупність доказів підтверджує — це цивільний об’єкт критичної інфраструктури.

Слідство ще й досі встановлює підрозділи, причетні до знищення цих об’єктів. Найбільші авіаудари були нанесені з метою залякування цивільного населення.

— Чому складно пред’являти звинувачення?

— Через велику кількість підрозділів, що знаходилися навколо Чернігова. Це ускладнює процес ідентифікації. Чернігів більше місяця обстрілювали, бомбардували. Виїхати на місце обстрілів було складно, через можливі повторні прильоти.

Розслідуємо також окреме провадження за фактом ведення агресивних бойо­вих дій. Цей злочин вчинено вищими командирами відповідних бригад армії рф.

— Командири слідством встановлені?

— Вони нам відомі. Але поки що розголошувати їх імена та прізвища не можемо. Додатково встановлюємо командирів нижчого рівня: бригад, полків, батальйонно-тактичних груп, інших підрозділів. Командний склад майже всіх бригад знаємо. Але встановити, хто конкретно віддавав наказ, військового, який натискав на кнопку установки, з якої вівся обстріл, важко.

Але все можливо. На Чернігівщині росіяни залишили менше документів, інших доказів щодо прямої причетності до обстрілів, ніж, скажімо, на Харківщині.

Дотепер ми знаходимо документи в місцях, де базувалися військовослужбовці рф. Пакувальні листи, ящики з-під снарядів. Вивчаємо, аналізуємо. Ідемо по ланцюжку.

— Насосна станція була зруйнована не тільки снарядами, але і бомбардуванням з літаків. Пілотів вирахувати легше?

— Повітряний простір був повністю зайнятий росіянами. Наші військові тоді не могли повністю контролювати небо. Якщо ми мали інформацію, що це був конкретний підрозділ, відповідно до російської військової доктрини щодо використання авіації, є чітка процедура, хто кому віддає накази. Розуміємо, хто надає накази конкретній ескадрильї.

Чернігів бомбардували різні підрозділи. З різних аеродромів. І з території росії, і з білорусі до нас залітали літаки. Удари, як правило, наносили вночі. Тут теж є складності: який літак, якого підрозділу здійснював авіаналіт. Маємо інформацію від органів нашого військового управління, повітряного командування. Але який конкретно літак скинув бомбу на той чи інший об’єкт інфраструктури, з’ясовуємо. Звичайно, їх було набагато менше, ніж артилерійських підрозділів.

Зі злочинами, що були при контакті потерпілих чи свідків з росіянами, є більше можливостей встановити особу злочинця. Особливо, коли відбувається катування, незаконне утримання, факти навмисного вбивства цивільних осіб російським солдатом. У такому випадку є особа, яка могла запам’ятати військового, можна провести слідчі дії, впізнання та ідентифікацію конкретного росіянина.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.