Дружина Сергія Пономаренка, які всадив у неї три кулі, хоче аби його посадили до в'язниці

Увечері 22 травня у Макіївці Варвинської громади розігралася сімейна драма — під час сварки 49-річний Сергій Пономаренко тричі вистрелив із малокаліберної рушниці у свою 43-річну дружину Аллу. Правоохоронцям затриманий пояснив, що жінка допекла його своїми напдаками і терпіти він більше не міг. На щастя потерпіла вижила. Тож судитимуть Пономаренка не за вбивство, а за замах. Тим не менше строк йому світить солідний від 7 до 15 років тюрми. Зараз чоловік під вартою.



Фото - ілюстративне

Сергій родом із Прилук. У Ма­кіївку приїхав років 20 тому — по­гостювати. І зостався тут жи­ти. Познайомився з Аллою (вона місцева). Через два роки по­бралися. Мають двох синів: Ва­ні 16 років, Саші 14. Старший з дитинства має інвалідність І гру­пи (у нього проблеми мовленнє­вого та психічного розвитку), за­кінчив прилуцьку спецшколу. Мо­лодший їздить у школу в сусідню Журавку. Односельці запевняють, що за дітьми батьки доглядають як слід. Їхню родину заможною не назвеш, тому вона навіть перебу­ває на обліку як така, що опини­лася в складних життєвих обста­винах. Зокрема через те, що офіційно подружжя безробітне. Та без діла обоє не сидять. Сергій раніше підробляв по людях, а зараз — на місцевій фермі. Алла ж хазяйнує вдома — Пономаренки мають го­род і невелике господарство (ку­рей, качок).

Спиртним, за словами людей, подружжя не зловживає. При­наймні п’яними їх по селу не бачили. А ось скандали в родині траплялися. Голос міг підвищити як Сергій, так і Ал­ла. Кажуть, вона — жінка з характером. Та сварки сварками, а до побоїв у сім’ї ніколи не доходило. Тож коли ввечері 22 травня з двору Пономаренків стала доноситися лайка, люди не звернули на це особливої уваги. Подумали: по­сваряться й перестануть. Та цього ра­зу все мало не закінчилося трагедією.

— Сергій того дня трохи випив на роботі, бо було свято Миколая. А ко­ли прийшов додому, жінка почала йо­му дорікати, — розказують односель­ці. — Слово по слову — і зав’язався конфлікт. Сергій не стерпів і схопив рушницю...

Стрілянина сталася у дворі, на очах у дітей. І коли батько поранив ма­тір, Саша кинувся дзвонити у «швид­ку». А вже медики викликали поліцей­ських. По приїзду правоохоронці віді­брали в Сергія рушницю, скрутили йо­го і повезли у відділок. Аллу ж допра­вили в прилуцьку лікарню, де проо­перували. А синів того ж вечора забра­ла до себе в Линовицю сестра Алли — Ольга. У неї хлопці пробули всього два дні й повернулися додому. Бо вже 24 травня Аллу виписали з лікарні. Во­на погодилася розповісти нам, як усе було.

— За дрібне зауваження і такого наробив! Хай тепер відповідає по пов­ній. Він три кулі в мене всадив! Ту, що пробила легені, прилуцькі хірур­ги витяти, а ще дві увійшли глибоко, тож їх поки що не діставали. Одна за­стрягла в стопі біля кістки, а друга — в ребрі. Я сама відпросилася з лікар­ні додому. Хоча ходити мені ще боляче, але нічого, справляюся. Малий онде перев’язки мені робить... Скандали в нас із чоловіком і раніше були, кастру­лі літали. Але ж до такого не доходило.

— Що ж так розлютило Сергія?
— Він того вечора вчергове при­йшов напідпитку, а я йому сказала: що це не діло — напиватися до чор­тиків. То хіба за це стріляти треба? Спершу він відреагував на зауважен­ня криком. Став обурюватися, мовляв, чого до мене причепилася. А приче­пилась я тому, що в нього остеохон­дроз і проблеми із серцем. Він бага­то разів скаржився на тиск і болі в гру­дях. «Корвалмент» так узагалі постій­но п’є. І оце треба день удень прихо­дити п’яним з роботи? Я й так стільки часу мовчала. А це, бачте, йому заува­ження не сподобалося. Став «влашто­вувати шоу», заявив: «Ми тільки по дві чарки випили». Та хіба я не бачила, що в нього аж з очей тече? Так і відпо­віла йому. І пішла поливати огірки. Ду­мала, Сергій трохи охолоне. Хвилин за 10 вернулася в хату, а він давай знову претензії висувати: «Чого чіпляєшся? По дві чарки випили!» Тільки-но я ска­зала, що ніяких не дві чарки, як він під­хопився, надів штани і крикнув: «Ну зараз влаштую тобі солодке життя! Застрелю тебе!»

Схопив велосипед у гаражі й кудись поїхав. Я думала, при­грозив та й заспокоїться. А він, виявля­ється, помчав по рушницю...

- Куди?
— Я навіть не знаю, чи то його руш­ниця. Можливо, в когось зі знайомих узяв. А може, ще раніше купив і схо­вав десь на роботі. Хай там як, але він чітко знав, де її взяти. Бо повернувся хвилин за 15. Зразу побіг у хату і на­віть не помітив, що я у дворі годую ку­рей. Став кричати: «Що, заховалася?» Я зрозуміла, що він неадекватний, і за­бігла в сарай. А Сергій вийшов у двір.

І треба ж було мені здуру обізва­тися... Він з ходу став заряджати рушницю, а я кинулася зачиняти двері сараю. В цей момент Сер­гій і стрельнув у мене. Куля влучи­ла в груди, а я таки зачинила две­рі. Він ще двічі кудись вистрілив, і настала тиша. Було видно в щіли­ну, що Сергій стоїть у дворі, але в сарай він не ломився. Я трохи за­чекала, а тоді думаю: «Може, за­спокоївся?» Прочинила двері, а він іще раз як вистрілить у мене! Влучив у стопу. А коли знову ви­глянула, втретє вистрілив — зно­ву в груди.

Тож сиділа я в тому сараї, аж поки поліцейські не приїхали. А коли Сергія нарешті скрутили, він іще й грозився: «Вийду, то роз­стріляю тебе і пів села заод­но!» Хіба після такого цьому чоло­вікові може бути якась поблажка? Його брат дзвонив мені, просив, щоб забрала заяву з поліції. Та я переконана: Сергій має сісти!

— Будете розлучатися з ним?
— Ще не вирішила. Але вдома його однозначно ніхто не чекає. Ме­ні навіть діти сказали: «Мамо, наполя­гай, щоб його позбавили батьківських прав». До речі, Сергій уже був суди­мий. Відсидів 4 роки за пограбуван­ня. Ще до того, як ми стали зустріча­тися. Мене запевняв, що його підста­вили, та люди розказували, що він іще тоді за зброю хапався. Ось і наслідки...

Думки односельців розділилися. Хтось жаліє Сергія і підозрює, що Ал­ла «довела його». Та навіть ті, хто за­хищає чоловіка, наголошують, що він безумовно винен, бо схопився за рушницю, і заслуговує на покарання.

— Ось тільки Аллі від цього легше не стане, — переконані люди. - Адже Сергій приносив у дім якусь копійку. Та й дітей любив, часто проводив із ними вільний час, разом ходили рибалити. А тепер Алла зостанеться з хлопцями сама. Без роботи. Ще й один із синів має інвалідність. Біда...

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін. Фото ГУНП в Чернігівській області

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.