- Біда сталася цього літа. Якраз на мамин день народження - 23 липня. Він почався з привітань, а закінчився слізьми, - згадує Анна Анапрієнко з Олександрівки, що на Корюківщині. Радості від привітань було багато: Віра Петрівна (тоді їй виповнилося 58) - завідувачка місцевого дитсадка "Малятко", її поважають і малеча, і дорослі. Але й суму було не менше.
- Уже ввечері заходять у двір хлопці. Несуть на руках нашого Дружка Кажуть: біля клубу збила машина.
Дружка в селі знають усі. Він від мами - ні кроку: і на роботу з нею, і на город. Завжди грайливий, лапу всім дає, а тут лежить не ворушиться, тільки скімлить жалібно й очі повні сліз. Вколола йому анальгіну з димедролом (Анна — сільська фельдшерка. — Дат.), щоб полегшити страждання.
Хлопці кажуть: водій, що збив Дружка, навіть не зупинився. Обіцяють знайти. Мама плаче.
Розказує: безпородний песик-дворняжка приблудився більш ніж 5 років тому. Тоді в них уже було два собаки — третього брати не планували. Проганяли, але він нікуди з двору не йшов. Вибрав собі місце на сіннику — стояла зима, обрав, де тепліше. Потім, видно, став дошкуляти голод — прийшов до порога. Першою, кого зустрів, була Віра Петрівна. Це й вирішило долю приблуди — родина взяла його до себе. Назвали Дружком.
Кращої клички годі було й шукати: доброзичливий песик швидко заприятелював не тільки з «рідними по крові» Югом і Бертою, а й з чотирма котами Анапрієнків. Згодом — із родичами та друзями господарів, з вихованцями «Малятка». Та найбільш відданим він залишався Вірі Петрівні. Супроводжував її всюди і чекав годинами — за будь-якої погоди.
— І мама його полюбила — мабуть, дужче, ніж ми всі, — каже Анна. — Після аварії повезла в Корюківку до ветеринара, накупила ліків, яких він виписав. Потім — у Чернігів у клініку «Акула», бо треба було зробити рентген. Дуже переживала. І ми всі разом із нею.
— У клініці нам пощастило з лікарем, — додає Віра Петрівна. — Олександр Олександрович (Кулаков. — Авт.) дуже уважно поставився до Дружка.
І хоч результати огляду та рентгенівські знімки не порадували — через перелом хребта в собаки була паралізована частина тіла, що не залишало жодних шансів на відновлення рухливості задніх лап, лікар підказав вихід: щоб полегшити тварині пересування, можна замовити інвалідний візок.
Тепер Аня не тільки виконувала призначення щодо лікування, а й разом із мамою шукала майстра, який би виготовив спеціально для Дружка протез на колесах. І завдяки соцмережам він знайшовся. Правда, аж на Харківщині.
— Наказав нам ретельно обміряти нашого бідолаху вздовж і впоперек. Ми все виконали. І десь за місяць отримали замовлення.
Увесь цей час Дружок пробував ходити на передніх лапах тягнучи нерухому частину тіла. Тому на візку освоївся досить швидко, тим більше що важить протез утричі менше, ніж сам інвалід. Тепер собака передніми лапами йде, а задні «їдуть».
— Це все, мабуть, недешево? — запитую Анну.
— Візок обійшовся у п’ять з половиною тисяч гривень, ліки — у понад дві з половиною тисячі, — відповідає. І просить подякувати через газету всім, хто допоміг поставити Дружка на ноги. Зокрема відомій у місті зоозахисниці — голові профспілкової організації працівників освіти Корюківщини Аллі Кириченко, яка підтримала і фінансово, і порадами.
Додає: за лікування заплатив водій — хлопці знайшли його, як і обіцяли.
— Він шкодує, що так сталося. Ми не тримаємо зла.
Коли по черзі, коли удвох Віра Петрівна та Анна вигулюють Дружка сільськими вулицями. На повідку і не на великі відстані. У холоди «неробочі» лапи ретельно закутують.
— До нас завжди приєднується, коли приїжджає з батьками з Корюківки, мій племінник Платон. Йому три роки, і з Дружком вони великі приятелі, — продовжує моя співрозмовниця.
— А ночує Дружок де? Може, ще й будку спеціально під нього збудували?
— У тій будці, яку батько зробив до аварії, йому незручно. У «спальні», що облаштували в сарайчику, він нудиться. Тож ми забрали його до себе у веранду.
...За великим рахунком, так і має бути. Але часто, на жаль, усе інакше. Приблизно, як у розповіді Віктора Брушка з Коропщини: «Днями забрав із лісу, що біля Лукнова, трьох собачат. Усі хлопчики, вік — приблизно півтора місяця. Хтось викинув у запечатаній картонній коробці».
На тлі таких повідомлень — про залишених напризволяще, приречених на голодну смерть чи замученим тварин — навіть не віриться, що в історії з Дружком хороше закінчення.
Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Дружок, песик, дворняжка, Олександрівка, Анапрієнко