Стали відомі подробиці розстрілу машини російською ДРГ в Семенівській громаді

10 січня на автодорозі між селами Грем’ячка і Леонівка Семенівської громади (Новгород-Сіверський район), звідки до кордону з росією пів кілометра, російські диверсанти з автоматів розстрі­ляли легковий автомобіль, яким мешканець Костобоброва — 62-річний Віктор Тупиця — повертався додому із Семенівки.



Фото "Суспільне Чернігів"

Люди розказують, що Віктор народився і все жит­тя прожив у Костобоброві. Трудився водієм у колгоспі, а 2005-го влаштувався водієм шкільного автобуса в місцевій ЗОШ. Його дружина Василина Сергіївна працює там учителем географії. У подружжя троє си­нів. Двоє зараз служать. Один із них перед трагедією якраз приїжджав додому у відпустку. 10 січня мав по­вертатися назад, тож близько 5-ї ранку батько повіз сина на маршрутку в Семенівку. А коли їхав додо­му, наткнувся на ДРГ.

Траса через Грем'ячку та Леонівку — основна. У колишній райцентр ведуть іще другорядні шляхи. Во­ни трохи далі від кордону, тож добиратися ними до­вше, та й у гіршому стані, і всі їздять трасою. Нею по­їхав і Віктор. І хоча рашисти розстріляли автомобіль іще вранці, про трагедію селяни дізналися лише вве­чері, бо з 5.30 і аж дотемна рашисти обстрілювали
прикордонні села: Грем’ячку, Леонівку, Архипівку — з мінометів, «Градів», ствольної артилерії. Канона­ду було сильно чути і в Костобоброві. Тому стривоже­на дружина заходилася дзвонити чоловікові. Та він не відповідав.

На розстріляну автівку натрапив водій молоко­воза.

— Віктор був хорошою людиною, — говорить ді­ловод Костобобрівського старостату Світлана Пильцова. Завжди спокійний, неконфліктний, това­риський. Дуже шкода його.

— А ще Віктор ніколи нікому не відмовляв. По­просиш — обов'зково допоможе, — додає завгосп костобобрівської школи Микола Пунтус - Востан­нє ми з ним бачилися на роботі за день до траге­дії. Хоч Віктор із вересня минулого року і був на про­стої (бо діти зараз навчаються дистанційно), але все одно Приходив у школу: прогрівав автобус, підзаряджав акумулятор. Ми з ним, як завжди, поговорили. Ніщо не віщувало біди. Останнім часом Віктор скар­жився на болі в ногах. Говорив:«Допрацюю цей рік і буду вже відпочивати...»

Попрощалися із загиблим у п’ятницю, 12 січня.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.