Батьки загиблого на війні 27-річного сина обладнали спортмайданчик школи, в якій він навчався

Вуличний спортивний трена­жер, мобільна баскетболь­на стійка, п’ять гімнастичних матів, чотири комплекти комп’ютерів, дві класні дошки, фліпчарт, два стенди, кулер для води, лінолеум у дві класні кімнати та будівельні мате­ріали для ремонту коридору школи — усю цю допомогу Великозагорівській ЗОШ І-ІІІ ступенів на Борзнянщині надали Наталія і Олексій Сол­дати. 5 серпня минулого року в До­нецькій області загинув їхній мо­лодший син Олег. Йому було всього 27 років. Частину отриманої грошо­вої компенсації від держави родина вирішила витратити на школу, в якій він навчався.

— Це було десь наприкінці 2022-2023 навчального року, — говорить директор Великозагорівської ЗОШ Анатолій Федорченко. — Наталія Іва­нівна і Олексій Григорович прийшли до нас у школу. Я спочатку подумав, що їм потрібна якась допомога, це ж батьки нашого випускника-героя, тож ми за­вжди їм раді і готові допомогти. Аж ви­явилося навпаки — це вони хотіли до­помогти школі... Якщо чесно, стало не по собі, а на очі навернулися сльози. Олег був дуже хорошим хлопцем — ве­селий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу. Навідувався до нас і після закінчення школи.
Ми намагалися переконати бать­ків залишити гроші в родині, бо добре знаємо, що вони їм самим потрібні: по-перше, в них є старший син Володи­мир, який живе з родиною в Києві, і його маленька донечка потребує по­стійної турботи та оздоровлення, а по-друге, і самим батькам Олега потріб­не лікування — втрата сина підкосила їх. Та Наталія Іванівна і Олексій Григо­рович стояли на своєму. Домовились поговорити про це пізніше. Я вже й за­був про їхню пропозицію, коли за тиж­день вони нагадали — запитали, чи не продумали ми, що саме найбільш по­трібне школі, і сказали, що готові витратити на її потреби близько 200 ти­сяч гривень. Для нашої школи ця сума не просто велика, а величезна!



На фото - Олег Солдат

У бать­ків же Олега була лише одна умова — серед придбаного обов’язково має бу­ти спортивне обладнання та інвентар, адже Олег захоплювався спортом. Із того часу ми й почали потроху замовляти все те, чим зараз користуються наші школярі.

У Великозагорівській ЗОШ навча­ється 58 учнів. Вони із задоволенням займаються на сучасному спортивно­му майданчику, користуються новими комп'ютерами і часто зупиняються біля меморіальних дощок, з яких на них дивляться загиблі герої школи, серед них і Олег Солдат.

— І досі не всі односельці розумі­ють наше рішення, та ми на це не зва­жаємо. Хочемо, щоб син залишився в пам'яті великозагорівців не лише фо­тографією на меморіальній дошці, — ледь стримує сльози Наталія Іванів­на.







— Володя теж підтримав нас, ска­зав, що ми — великі молодці. А голо­вне — цьому дуже зраділа наша внучка Олександра. Вона завжди була улю­бленицею Олега. Коли Сашуні виповнилося півтора року (зараз їй п’ять), ми на деякий час забрали її у Велику Загорівку — дітям у Києві треба було працювати. Тут же з нею завжди нянь­чився Олег. Любив її до нестями, душу був готовий віддати за неї, і Сашуня відповідала йому тим же. Тепер ми всі разом горюємо...

Олег Солдат закінчив школу у 2012 році, а вже 2013-го вступив до Зброй­них сил України — ніс службу у вій­ськовій частині смт Дружба на Ічнянщині. А коли в 2014-му на Сході почалася антитерористична операція, він потрапив на передову.

— Тоді Олег теж був на Донеччині, — розповідає Наталія Іванівна. — Що­правда, нам він мало що розказував. Зазвичай розмови були не дуже довги­ми — син казав, що в нього все добре, їсти є що, спати є де. Коли ж я намага­лася розпитати трохи більше, відказу­вав: «Не для тебе то, мамо».

У 2018 році він звільнився, але з роботою по­стійно не складалося, я добре бачила, що думками він не тут, що його все од­но тягне туди, до побратимів. На Схо­ді загинув його друг, і Олег часто казав, що ще повернеться туди й обов'язково відплатить росіянам за загибель това­риша. Ось і повернувся...

У лютому 2022-го Олег Солдат одразу ж став на захист Батьківщини.

— І знову потрапив на Донеччину, — зітхає Наталія Іванівна. — Як і тоді, у 2014-му, розповідав мало, а 4 серпня зателефонував спочатку мені, потім — Володимиру, щоб... попрощатися. Їхній підрозділ був в оточенні під Павлівкою Волноваського району, й Олег розумів, що вирватися звідти навряд чи зможе...

Більше його голосу рідні не чули. 9 серпня їм зателефонували побратими сина і сказали, що 5-го числа він заги­нув. 14 серпня Олега Солдата похова­ли в рідній Великій Загорівці.

— Важко осягнути розумом, а тим більше відпустити серцем навіть ту лю­дину, яку просто знав, з якою просто спілкувався, а що вже казати про рід­них! Яку стійкість і силу духу треба ма­ти, щоб після такої втрати думати ще й про потреби інших людей! — кажуть про родину Солдатів односельці.

А Олексій Григорович приніс у шко­лу особливий експонат — штангу, яку його Олег купив собі у 2014-му і з якою займався ще будучи учасником АТО.

— Це своєрідний символ стійкос­ті та мужності нашого земляка, пам'ять про якого має жити в наших серцях. На жаль, щодня ми втрачаємо цвіт україн­ської нації, частиною якого був і Олег Солдат, тож маємо невпинно дякува­ти тим, завдяки кому ми маємо мож­ливість навчатися і працювати, просто жити, — сказав Анатолій Федорченко.

Джерело: газета “Гарт”, Катерина Дроздова, фото Анатолія Федорченка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.