Валерій Кузмичов відправиться до тюрми на 12 років за те, що зарізав і закопав у сараї знайомого

Цьогорічного липня у дворі мешканки Ховдіївки Корюківського району (її звати Вален­тина) поліцейські відкопали скелетований труп чоловіка в напівзотлілому одязі. Заги­блим виявився 49-річний Володимир Омельченко, який останнім часом мешкав у сусід­ніх Костючках. Востаннє люди бачили його живим у жовтні 2022-го. Як з’ясувалося, са­ме тоді Володимира вбив співмешканець Валентини — 59-річиий Валерій Кузьмичов. А щоб приховати злочин, закопав труп у сараї. У скоєному він зізнався і потрапив під суд. Днями йому винесли вирок — 12 років позбавлення волі.



Фото - ілюстративне

Кузьмичов — уродженець Стромихиного Іванівської області (росія). До 80-х років мину­лого століття мешкав на батьківщині, аж поки не одружився з дівчиною з України — Валентиною Радченко, яка тоді працювала на одній з росій­ських швейних фабрик. Після весілля подружжя перебралося в Костючки Корюківського ра­йону — до батьків дівчини. Місцеві розказують, що спочатку в новоспеченої родини все було в порядку: Валя влаштувалася завідувачкою фер­ми, а Валерій працював на тій же фермі різноробочим. Ось тільки народити дітей у подружжя ні­як не виходило. І з часом обоє стали заглядати в чарку. Напевно, через це в Кузьмичова почали­ся часті сварки із тестем. Якось вони навіть по­билися. Та так, що тесть написав на зятя заяву в міліцію. Селом ходили чутки, що після цього Ва­лерія навіть збиралися видворити до росії. Втім, «ховаючись по погребах», він уникнув депортації.

І зрештою пережив не лише батьків Валі, а й саму дружину (її не стало років 10 тому). Валерій зостався сам. Жив із того, що здавав металобрухт, а ще... крав усе, що погано лежало.

Тричі Кузьмичова судили за крадіжки. Та щоразу давали умовне. Востаннє — у листопа­ді 2020-го (тоді йому присудили 4 роки тюрми а іспитовим терміном 3 роки). Приблизно в той же час (2-3 роки тому) Валерій перебрався з Костючків у Ховдіївку до місцевої мешканки Валентини.

Із нею Кузьмичова познайомив йо­го товариш Володимир Омельченко, родом із Вільшаного на Сосниччині. Однак там його не бачили вже років 15. Розказують, що весь цей час Володя «кочував по селах». Був у приймах то в однієї жінки, то в іншої. А останнім часом мешкав у Костючках, куди його впустила пожити в свою хату двоюрідна тітка, яка мешкає у Корюківці. Оскільки спілкувалися вони рідко, жінка довгий час і не здогадувалася, що племінник пропав безвісти. Тим паче, що під час їхньої останньої зустрічі (у жовтні 2022-го) Володя запевнив її, що знайшов собі роботу і скоро з’їде з її будинку. Та сталося так, що через кілька днів Омельченка вбив Кузьмичов.

Одного вечора Володимир заглянув у гості до Валерія і Валентини. Слідчим Кузьмичов роз­повів, що останнім часом у них із Володею були неприязні стосунки. Втім Омельченко сам прий­шов до них і просив впустити його в хату погрі­тися. А заодно запропонував «осушити» пляшку горілки, яку приніс із собою. Випити сіли на кух­ні. Утрьох. Коли спиртне скінчилося, Володимир сходив по добавку. «Бенкетували» до пізнього вечора. Атоді вирішили лягати спати. Проганяти гостя господарі не стали і дозволили йому зано­чувати в них. Драматичні події розігралися вже і наступного дня.

На суді Кузьмичов розповів:
— Уранці ми з Володею вирішили похмелитися. Випити сіли на кухні, а Валя була в іншій кімнаті. Через якийсь час мені набридло, що гість і досі в нас, тож я почав виганяти його. У відповідь Омельченко став сипати погрозами. Тоді ми з ним вийшли поговорити на веранду. Я на хвилину знову зайшов у хату, взяв зі столу ножа, а повернувшись, підійшов до Володимира ззаду і кілька разів полоснув його по горлу. Він упав. Ножа я заніс на кухню і поклав на стіл. А тіло пролежало на ве­ранді ще близько доби.
Валя його не ба­чила, бо через хворобу погано ходить і того дня взагалі не виходила з хати. Ну а наступного дня я відтягнув труп трохи подалі — до паркану. Там він пролежав ще кілька діб. Валентина за цей час ви­ходила у двір і навіть поцікавилася, чому з-під паркану виглядають Володині ноги. Та я запевнив, що він напився і відпочи­ває. Потім я помітив, що собаки почали гризти труп, і зрозумів, що з ним треба щось робити. Тож викопав яму в сараї і там закопав покійного. Ось і все. Зго­дом, правда, якось обмовився Валі, що «чикнув» Володю. Та про поховання в са­раї нічого їй не казав.

Про вбивство Володимира стало ві­домо лише в липні цього року, коли на сполох забила його вже згадувана дво­юрідна тітка. Вона затривожилась, що племінник уже дев’ять місяців не вихо­дить на зв’язок, і написала заяву в поліцію.
Правоохоронці менш ніж за до­бу з’ясували, що востаннє Омельченка бачили в Ховдіївці. Тож нагрянули ту­ди. Почали розпитувати Валентину. Та зізналася оперативникам, що вос­таннє бачила Володю в жовтні, коли во­ни випивали у них вдома. А ще сказала, що наступного ранку Валерій похмеляв­ся з гостем на кухні і потім розсварив­ся з ним (бо той зайшов до Валі в кім­нату і почав до неї чіплятися).
За слова­ми жінки, Кузьмичов ударив Омельченка в обличчя і став виганяти з дому. Потім обоє вийшли на веранду. А коли Валерій повернувся в хату, то його руки були у крові. Валентині він пояснив, що рубав дрова і поранився. Довірлива жінка йому повірила. Як і в те, що ноги виглядають з-під паркану, бо Володя напився і спить.

Та поліцейські, вислухавши її розповідь, зразу ж запідозрили неладне, і взялися за Кузьмичова. Той відпиратися не став і показав, де закопав труп.

Після цього Валерія взяли під варту й інкримінували йому ч. 1 ст. 115 ККУ (умисне вбивство), яка передбачає від 7 до 15 років за ґратами. Після завершення слідства провадження передали в Корюківський райсуд.

Валентина про­ходила у справі головним свідком. Вона розповіла судді все те ж саме, що й полі­цейським. І підтвердила, що співмешка­нець дійсно якось обмовився, що «чик­нув» Омельченка. Втім вона подумала, що той його просто побив.

Суд зарахував каяття обвинувачено­го і його сприяння розкриттю злочину до пом’якшувальних обставин. А до обтяжувальних — вчинення вбивства напідпитку і рецидив злочину. І виніс такий вирок: «Визнати Кузьмичова Валерія Ва­лентиновича винним у вчиненні злочи­ну, передбаченого ч. 1ст. 115 КК Украї­ни, і призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років. Також частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім виро­ком від 24.11.2020 р. та призначити об­винуваченому остаточне покарання у вигляді 12 років позбавлення волі».

Крім цього, Кузьмичов має сплати­ти державі майже 85 тисяч гривень, витрачених на проведення експертиз. За­раз засуджений у Чернігівському СІЗО. Його адвокат запевнив, що вони по­даватимуть апеляцію і добиватимуться пом’якшення вироку

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.