У Деснянці росіяни стратили двох чоловіків (відео)

У сусідок з Чернігівського села Деснянка окупанти стратили синів. Їх звали Микола Карпенко та Олександр Захарченко, чоловіків запідозрили у допомозі ЗСУ.



— Оці буряти, рашисти, прийшли до нас в село Деснянка, — розповідає Марія Захарченко. — А син мій — колишній поліціянт. Він на пенсії. Йому було 47 років. Він в Деснянці у нас працював.

24 лютого Олександр Захарченко вирішив піти у Чернігів, але через сильні обстріли дійти до міста не зміг. Чоловік повернувся до Деснянки.

— Приблизно 7-го чи 8-го березня їхні танки стояли у нас в ангарах — це на фермі, — пригадує мати. — Вони були в укритті, їх не було видно. Їх розбомбили. І тоді ці буряти побігли селом, хто ж винуватий, хто їх здав? І звісно, хтось сказав, що мій син поліціянт. Вони прийшли прямо у двір. Забрали спочатку мобільний сина. А потім забрали і його. 8-го березня його забрали, а ще Карпенків двох синів. Карпенка Андрія і Карпенка Колю. І повели невідомо нам куди. Потім казали нам, що в кінці села приїхали автівки, їх посадили та кудись відвезли. Їх не було.



— 8-го березня, коли наше село бомбили, вони прийшли до нас, — розповідає її сусідка, Марія Карпенко. — Вже після того, як бомбардування закінчилось, вони прийшли до нас у двір. Ми були в льосі, потім вийшли. Забрали моїх двох синів. Спочатку забрали телефони. Все допитувалися, хто навів на них наших, що їх розбомбили. Якогось командира їхнього вбили й техніку розбомбили, так вони все допитувалися, хто дав наводку. Думали, що це мої сини. Позабирали телефони. А потім повернулись і забрали їх обох.

Молодшого сина Марії Карпенко, Андрія, росіяни відпустили наступного дня. Повернувшись, він розповів матері, що сталося.

— Їх вивезли в інше село. Їх довго везли, години 3-4, казав син. Привезли, в якийсь підвал кинули, там їх били, катували, допитували. “Хто дав наводку?” А потім молодшого сина відпустили.

Марія намагалася дізнатися в окупантів про долю Миколи. Росіяни брехали їй в очі, що чоловік живий.

— Я питала: “Куди ви мого сина діли, де він?” Казали: “Вони знаходяться в Вишневому”. Але вони все брехали, його вже в живих не було. Я три рази підходила, питала: “Де мій син?” Казали: “Після війни повернеться”.

На початку квітня росіяни відступили, а про долю синів жінки так нічого і не довідалися.

— Ми подавали в розшук, всіма телефонами телефонували, по всіх гарячих лініях, — розповідає Марія Захарченко. — Вони були безвісти зниклі. Потім 26-го травня минулого року їх знайшли. Під Шестовицею в селі вбитими. Колю Карпенка і мого Сашу. Ми їздили на впізнання. Брали у нас ДНК. Я свого сина впізнала, тому що у нього спереду не було двох зубів. І на лівій руці було татуювання — група крові. Тому я його впізнала, ми його поховали 31-го травня.

— Їх у ямі закопаних знайшли, — каже мама Миколи Карпенка. — Їх тільки можна було впізнати по одягу, а так не можна було... Здавали ми ДНК. Наче сказали, що підтвердилось, але я ще його не бачила...



Джерело: Харківська правозахисна група

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.