У Києві загадково померла дочка відомого аграрія та депутата з Чернігівщини

Історія скандальних стосун­ків колишньої сільської голо­ви Харкового на Талалаївщині Галини Фесак із власною дочкою Олесею кілька років тому прозвучала на всю кра­їну. Зокрема її обговорюва­ли в одному з випусків ток- шоу “Стосується кожного”. Мати з дочкою судилися за майно, звинувачували одна одну в підробці документів і прокльонах. Остаточно так і не примирилися. І, на жаль, уже не зможуть - 13 берез­ня Олесю Фесак знайшли мертвою у своїй квартирі в Києві. Їй було 28 років...



Олесю Галина Миколаївна на­родила від нині вже покійного Ва­силя Фесака — відомого на Чер­нігівщині агропідприємця, де­путата обласної ради кількох скликань. Для обох це був другий шлюб. Вони розписалися в 1993- му. Разом прожили 10 років, піс­ля чого розійшлися. Втім офіційно не розлучалися. Галина просто пе­реїхала зі спільного будинку у свою квартиру. Разом із дочкою. Та не­вдовзі Василь забрав Олесю до се­бе. Коли вона подорослішала, то перебралася в Київ, де їй купили квартиру. У столичному універси­теті Олеся вивчилася на дизайне­ра архітектурного середовища. Ще під час навчання вона виїжджала на кілька місяців до США. Збира­лася там залишитися, та зрештою повернулася і працювала за фахом тут, в Україні.

Після смерті Василя Фесака (його не стало в березні 2015- го) Галина повернулася в їхній ве­ликий двоповерховий будинок. За її словами, такою була остання во­ля чоловіка. «Передчуваючи свою смерть, Василь сказав мені в лі­карні: "Русланові (сину Галини Ми­колаївни від першого шлюбу. Авт.) є де жити, Олесі теж, а ти пе­реходь у нашу хату“», - роловідала вона. Дочка ж згодом запевня­ла, що такого не було. У 2018-му вони почали судитися за будинок. Процес тривав два роки. Зі вза­ємними звинуваченнями в підроб­ці документів і брехні. У результаті суд відмовив Галині Фесак у задо­воленні позову, бо вона вчасно не звернулася до нотаріуса із заявою на прийняття спадщини. Оскаржу­вати рішення в Апеляційному су­ді жінка на стала. А вже за кілька днів Олеся зі знайомими вистави­ла материні речі з дому. «Та най­страшніше. що серед тих речей я знайшла «подарунок» від Олесі — чорну тканину з оббивки труни, церковну свічку й аркуш із напи­сом: "Знадобиться", — говори­ла налякано Галина Фесак. Олеся ж запевняла, що ніякого “подарун­ка» не залишала: «Просто ця жінка (матір'ю Галину Миколаївну дочка тоді не називала. — Авт.) проводи­ла якісь відьомські ритуали. У до­мі ми знайшли свічки, заклинання. І повернули їх».





На фото - Олеся разом з батьком

Новина про смерть Олесі стала шоком для Харкового. Мати зізна­ється, що для неї теж.

— Коли я дізналася, що дочки не стало, то в мене аж ноги під­косилися Я сильно дорікала со­бі, що так і не знайшла можли­вості достукатися до Олесі, пояс­нити, що люблю Ті, що вона ме­ні потрібна Я ж ніколи й подумати не могла, що в неї такий короткий вік, — зітхає Галина Миколаївна. — Сподівалася, що пройде час і вона одумається. І зрушення, як вияви­лося, були. Бо вже на похороні ме­ні її подруга сказала: < Ви не коріть себе. В душі Олеся змінила дум­ку про Вас». Від цих слів мені тро­хи полегшало. Бо в голові було од­не: “Невже моя дитина пішла з жит­тя з думкою. що вона матері не по­трібна?”

— Що ж сталося з Олесею?
— Попередньо - нещасний випадок. Вона жила в квартирі на третьому поверсі. І так сталося, що затопила сусідів на двох нижніх по­верхах. Достукатися вони не змо­гли, тож звернулися в ЖЕК. Ті пе­рекрили воду. А потім видзвонили наших родичів у Києві — Олесино­го двоюрідного брата Ярослава. Він хороший хлопець, спілкувався з Олесею, і в нього був ключ від її квартири. Та відімкнути ним двері не зміг, бо як виявилось, в замок уже був вставле­ний ключ зсередини (ми з дитинства вчили дочку так робити, щоб не зайшли сторонні). Викликали поліцію. Ті зламали двері і знайшли Олесю мертвою в розламаній душовій кабіні. Видно, вона милася, втра­тила свідомість і впала. Від падіння порушився стік і вода полилася в кімнату. Спершу я подумала, що в дочки прихопило серце, бо піс­ля всіх перипетій у неї траплялися серцеві напади. Та судмедєксперт причиною смерті вказав «отру­єння оксидом вуглецю». Інакше кажучи, чадним газом. Це непри­родна смерть, тож її обставини тепер з'ясовують слідчі. Звідки міг узятися той чадний газ, достемен­но не відомо. Можливо, його про­пускала газова колонка, якаа була у ванній кімнаті.



Олеся у своїй київській квартирі

— Аз ким мешкала Олеся?
-- Сама Вона була не заму­жем. Після того як ми розсвари­лися. Олеся тісно спілкувалася з батьковими родичами. Та невдовзі перестала підтримувати контакт і з ними. Спілкувалася лише з ро­диною мого покійного брата Івана — його дружиною Вірою і їхніми ді­тьми. Від усіх інших відцуралася. А чому — ніхто не знає. Олеся силь­но піддавалася сторонньому впли­ву, і я гадаю, що без Віри не обі­йшлося. Це вона підбивала дочку на сварки.

— Коли Ви востаннє бачили­ся з дочкою?
— У грудні позаминулого року на похороні Івана. Тоді мене разом з другим братом, сестрою і її чоло­віком прогнали з хати. До нас під­скочили Вірині родичі — її сестра, дочка, а з ними і моя Олеся. Поча­ли шматувати квіти, які ми прине­сли, і звинуватили нас у тому, що ми не дали грошей на лікування Івана. У нього була онкологія. Я не приховую — дійсно не давали. Ось взяти хоча б мене - живу з пенсії. А в покійного брата заможна роди­на: свій бізнес, п'ять машин у ха­зяйстві. Та й помер він не тому, що не мав за що лікуватися (він про­ходив терапію о Ізраїлі), а тому, що хвороба виявилася сильнішою. Крім того, я мала певну образу на брата, бо його дочка Алла допомагала Олесі вивозити мої речі з бу­динку. На похороні Олеся кричала на мене, що я ганьблю її. Мовляв, я для того й поїхала на «Сгосується кожного» (хоча я туди їздила ми­ритися). А потім вона обмовилася: «Мамо, я тебе дуже люблю, але я тобі не потрібна. У тебе є Рус­лан». Після цих слів для мене все перевернулося. Я більше не три­мала на неї зла І спробувала пояс­нити. що вона потрібна мені, але... марно. Якби ж я знала, що то була наша остання зустріч.

— Де поховали Олесю?

— У Харковому, де вона на­родилася і виросла. Хоч на мене й тиснули, щоб ховала в Грабщині (це теж на Талалаївщині), де спо­чиває Олесин батько. Однак у то­му селі вже майже не зосталося людей, кладовище занедбане. Та й доїхати туди для мене проблема, бо маю лише велосипед. А я хо­чу. щоб у будь-який момент у мене була можливість прийти на могил­ку до дочки, поплакати. До речі, хо­вали її 16 березня, як і її покійного батька Василя Петровича. Тільки з різнецею у 8 років.

— А в будинку, який відсуди­ла Олеся, хтось жив останніми роками?
— Ні, він пустував, там усе по­заростало. Періодично Олеся на­відувалася туди, та, наскільки я знаю, ночувала вона у Віри. А що стосується фермерського госпо­дарства, яке теж їй дісталося від батька, то минулого року Олеся закрила його, а всі паї передала в оренду (а фактично продала) іншій агрофірмі.

— Після трагедії дочка Вам не снилася?
— Поки що ні. Але мало не що­дня снилася мені перед своєю смертю. Десь тижнів зо два. Одно­го разу наснилося, що летять два літаки, а третій несе чи то ящик, чи то скриню. І цей предмет упав. Я обійшла кругом, проте не знайшла його. Подруга пояснила: «Чекай на звістку». І треба ж, щоб така страшна новина в дім прийшла...



Олеся була творчою людиною, на її сторінках у соцмережах виставлено багато робіт - картин, фото, тощо.

23 березня Галина Фесак написала у Фейсбуці таке:

“Сьогодні вже 10 днів, як не стало моєї Олесі. Та в душу все сильніше вгризається думка, що її вбили. Убили, позарившись на її великі статки. Бо вже зранку 14 березня село гуло, що померла Олеся і що все своє майно відписала. Ні, не про смерть думають в такому віці, і не пишуть заповіти! Думають про довге та щасливе життя.

Олеся змалечку була чесною,прямою, відвертою дитиною із загостреним почуттям справедливості. А останні роки вона робила аферні дії, вона як зомбі повторяла завчені звинувачення, яких ніколи не було в житті. Вона дуже любила свого батька, та після його смерті зробила все всупереч його волі. Я говорила їй, що батько не вибачить тобі цього, а вона дивилася на мене стекляними очима і кричала закрий сука рота. Я ображалася недовго, допоки вона не сказала: мама, я дуже тебе люблю, ну тобі я не потрібна, а далі її ж завчені звинувачення. Так я і не змогла сказать їй, що я теж дуже її любила і дуже себе винила за це. Тільки вже під час похорону її подружка Люда підійшла і сказала мені, що не коріть себе, Олеся говорила , що в душі вже змінила свою думку і вибачила мене ( правда не знаю за що). І саме в цей час, коли наступало прозріння, Олеся несподівано померла.
Олеся відреклася від усіх рідних , як моїх так і батькових, яких дуже любила і вони її також. Навколо неї, неначе змії звивалися, лише одні люди. І боялися, щоб не випорснула з під їх обіймів.
Її вбили за гроші! До сьогодні мої родичі, не віддають мені всіх Олесених документів в т.ч. свідоцтва про смерть, а також ключів від її Київської квартири, де настала її смерть. Втекли із села, на дзвінки не відповідають.
За чиї кошти організований такий показово- пишний похорон, я до сьогодні не знаю!
Я не довіряю правоохоронним органам, я вірю в Бога. Нехай знають ті, хто вбив Олесю і чекаю на її спадщину, що вони будуть покарані. Їм і їхнім нащадкам(крім тих від яких вони відреклися), не уникнути кари божої. Спадщину вони отримають, та скільки вони не житимуть, ті гроші пектимуть їм душу, а під ногами горітиме земля.
Царство небесне, моїй Олесі! ”

Gorod.cn.ua за матеріалами газети “Гарт”, Олексій ПРИЩЕПА, фото із соцмереж

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.