GOROD.cn.ua

Нацгвардійці розповіли, як не дали рашистам зайти у Чернігів через Півці та вул. 1 Травня

 

На Ютуб-каналі Національної гвардії України вийшов сюжет про те, як військові тримали оборону біля аеродрому Півці та вул.1 Травня, що в Олександрівці. Як знають чернігівці, останні номери будинків цієї вулиці стоять фактично впритул до аеродрому.



Командир 27-го полку Нацгвардії України полковник Ігор Оринко на початку свого спілкування наголосив, що станом на зараз побудовано кілька ешелонів оборони на всіх напрямках і такої легкої прогулянки, яку мали росіяни у лютому по Чернігівській області - не буде.

- Почалось у нас все 24 лютого, в 5.35 я отримав повідомлення від чергової служби, що трапився обстріл ППС "Дніпровське" (це прикордонний загін на напрямку Славутича). На них скинули 6 гранат з двух квадрокоптерів, були перші поранені.
- Я доповів старшому керівництву і подав команду для переведення військової частини у бойову готовність. Особовий склад зібрався впродовж 3 годин, екіпірувалися, почали завантажувати техніку, озброєння, боєприпаси.

- О 7-й ранку отримали розпорядження на оборону аеродрому Півці, який знаходиться на околицях Чернігова з північного напрямку. Туди виїхала ротна група, на чолі з заступником командира частини, зайняли оборону. А ближче до обіду - району ЗАЗ, бо туди з напрямку Білорусії, Ріпок та Нових Яриловичей почала рухатись колона росіян. Туди також прибула ротна група, яка зайняла оборону.

Як уточнює Оринко перші обстріли позицій нацгвардійців на ЗАЗі почались 24-го лютого ближче до вечора.
Наступного дня, 25-го лютого нацгвардійці у складі батальйону та тих гвардійців що не були залучені до інших завдань за наказом вирушили на перехрестя вул.1 Травня-Кільцева. Це також північний напрямок, була інформація, що одразу з трьох сторін туди пробирається противник колонами. Ближче до обіду туди на підмогу прибули підрозділи 1-ї танкової та Територіальної оборони.



Костянтин Гальцев нацгвардієць розповів, що їх підняли близько 4.30 год., озброїли та сказали їхати у Півці. Там виявилось, що росіянам зайти у Півці завадило старе русло річки. Пішки його можна було легко подолати, а ось на техніці - ні. Тож вони під'їздили, від'їздили, а коли ввечері в цей же день 24-го лютого до Півців прибули військові 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, то у них зав'язався перший бій. В ході якого було знищено 5 російських танків. Росіяни відступили, але одразу накрили ділянку, де перебували наші військові артилерійським вогнем.
В результаті чого весь аеропорт горів зі злітною смугою включно, з розташованих там приміщень зносило дахи. Нацгвардіцям довелось відступати під шквальним вогнем.





Нацгвардійці розповідають, що у коло їх обов'язків та можливостей було відпрацювання по піхоті, важку ж техніку брали на себе військові з 1-ї танкової бригади.

Перша реакція росіян в ході боїв в районі Кільцевої-1 Травня була ляклива. Чули постріли і одразу відступали.

Відзначає Ігор Оринко і допомогу місцевого населення, яке дуже допомогли у перші дні, коли не було налогоджене постачання гарячої їжі та напоїв. Вони постійно виносили попити-поїсти.



Олександр Михайлович господар будинку, біля якого нацгвардійці облаштували бліндаж (недалеко від гіпермаркету "Епіцентр") розповів, що військові попросили його не виходити на вулицю, бо російські десантники вже блукають біля приватних будинків цього району.
Чоловік пригадує, що коли пропали газ та електрика вставав у 3.30 ранку і кип'ятив воду для хлопців на остаточному тиску газу. Чай носив кожні 2 години, які постійно змінювались для чергування.



Військовий волонтер Сергій Михайлюк розповів, що домовився з кафе "Олександрівський", щоб там можна було централізовано годувати нацгвардійців.
Також він допомагав доставати для нацгвардійців теплі речі, каремати, спальники, тощо.



Ігор Оринко розповідає, що 26 лютого зранку почались активні обстріли всіх позицій, а ті люди що були у Півцях отримали наказ відійти і зайняти позиції у межі міста, тож перемістилися вздовж Кільцевої (з північного і північно-східного напрямку). В цей же день в районі вул. 1 Травня побачили перший підбитий російський танк (командира батальйону). Місцеві мешканці розказали, що у житловий район побігли 2 особи з цього танку. Пізніше їх знайшли у сараї-курнику.





Командир майже не розмовляв, бо у нього була поранена нога, а зв'язківець просив не вбивати, при цьому коли сарай оглянули стало зрозуміло, що зв'язківець намагався встановити там розтяжку під бочкою. У командира, окрім зброї, документів та грошей з телефонами знайшли навігатор, який помагав орієнтуватись. Оринко припускає, що через втрату навігатора і відповідно орієнтування та свого керівника решта колони відступила.

У наступні дні росіяни продовжили прощупувати стійкість оборони міста за допомогою "Тигрів", легких броньованих машин та ДРГ. Проте вже на початку березня зухвалі намагання росіян зайти в місто - припинилися, зате постійно йшли обстріли міста на відстані.

Костянтин Гальцев пригадує, що під час таких обстрілів максимально намагався ховати в укритті особовий склад. У танку, наприклад лишався лише зв'язківець, бо станція, яку він мас слухати весь час була не переносна, інші ховались в окопі поряд. Одного дня цей танк почали прицільно обстрілювати. Він вибіг з окопу, встиг пробігти 2 метри, аби сховатись в іншому окопі чи за липою, але міну відрикошетило від танку і уламок влучив йому у ногу, кістку роздробило.

Ігор Оринко згадує, що росіяни обстрілювали не тільки позиції військових, але і житлові будинки, лікарні, садочки, готелі, телевежу і т.д. 3-го березня над містом збили перший літак, яким керував пілот Олександр Красноярцев (його потім обміняли). На початок березня у Чернігів прибув особовий склад 2-го полку (підрозділ Шостки), вони зайняли оборону на східному напрямку - перекрили трасу від Чернігова до Києва. В середині березня прибув у підмогу підрозділ спецпризначення ОЗСП Західного управління.
Чоловік каже, що аби росіянам вдалось захопити Чернігів, то вони б створили там плацдарм для наступу і захоплення Києва. Але місто стало їм, як кістка у горлі.

Оринко каже, що по деяким даним навколо міста росіяни зосередили близько 20 000 живої сили, через що місто було близько трохи більше місяця в оточенні.

23-го березня міст через Десну, через який в тому числі здійснювався підвіз особового складу, гуманітарної допомоги, евакуювати людей та ін, був знищений російською авіацією.

Після цієї події місцеве населення ще більш активно почало пробувати евакуюватися. Через удари по об'єктам інфраструктури у місті були великі проблеми з постачанням світла, газу та води. Доходило до того, що люди набирали воду у річках.

2-3 квітня росіяни почали відводити свої сили з напрямку Чернігова, тож нацгвардійці зосередили свої сили замість оборони на патрулюванні і охороні.

Ігор Оринко каже, що в ході війні саме головне - це настрій та мотивація особового складу. Як приклад наводить те, що перед війною у їх розпорядженні був лише один БТР, а перед початком вторгнення дали ще 2, але екіпажі, які були призначення для їх керування були слабко навчені, адже практично не мали практики. Водії були військові строкової служби. Але за перший тиждень вони пройшли такий вишкіл, що зараз дадуть фору тим, хто стоїть на аналогічних посадах роками.



Полковник Оринко відмічає, що бойовий дух його хлопців дуже підняв той факт, що Чернігів отримав статус міста-героя, а 14 його бійців були відзначені нагородами від Президента. Вважає, що аби росія до кінця усвідомлювала чим ця війна може обернутися для них, то ще б подумала чи наступати 24-го лютого.



Джерело: Національна гвардія України

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: нацгвардійці, Оринко, оборона