Злочин і покарання: українське прочитиння

У цивілізованому суспільстві є незаперечна істина: якщо ти порушив закон, якщо ти - зло­чинець, то маєш за це відповісти й понести покарання. Не можна крадіжку виправдати тим, що тобі просто захотілося мати якусь річ; чи закрити очі на вбивство людини, яка іншому була не до вподоби.



Ця істина працює не лише стосовно окремого індивідуума, а й стосовно держави в цілому.

Недаремно відносини між різними країнами й регулюються міжнародним правом - системою юридичних принципів і норм договірного та звичаєвого характеру - заради забезпечення миру та співробітництва.

Із початку агресії проти України, з 2014 року, росія порушила близько 400 міжнародних до­говорів, у яких однією зі сторін є наша держава. Про це заявив Володимир Зеленський, звер­таючись до учасників Копенгагенського демократичного саміту. Хоча сама ерефія вперто не помічає власної злочинності, намагаючись і далі грати роль цивілізованої правової держави.
Але про кожне таке порушення, яке забрало чи покалічило життя українця, дуже добре пам’ятаємо ми, продовжуючи збирати докази, аби покарати кожного, для кого закон і чуже життя - ніщо.

Стратегія антигуманності

Приміром, одне з найважливіших пра­вил Женевської конвенції - це захист ци­вільних під час війни, зокрема - під час окупації. Але росіяни з початку повно- масштабного вторгнення постійно об­стрілюють цивільну інфраструктуру: 2061 заклад освіти пошкоджено бомбардуван­нями та обстрілами, 261 повністю зруй­новано; пошкоджено майже 900 об’єктів закладів охорони здоров’я, 127 лікарень зруйновано вщент і не підлягають від­новленню (дані станом на кінець липня). У середині літа ЮНЕСКО підтвердило знищення або пошкодження 163 об’єктів нашої культурної спадщини, серед яких 71 релігійна споруда, 32 історичні будів­лі, 17 пам’ятників, 12 музеїв та 7 бібліо­тек. У свою чергу Міністерство культури та інформаційної політики України так само на середину літа зафіксувало 423 випадки пошкодження або руйнування об’єктів культури, серед яких 147 релігій­них споруд, 46 меморіалів, 59 культурних центрів, театрів та кінотеатрів, 40 біблі­отек та 33 музеї. Близько 100 об’єктів знищені повністю або майже повністю. А ще рашисти ціляли по багатоквартирних будинках, торговельних центрах, вокза­лах, кладовищах... Радник глави Офісу Президента Михайло Подоляк заявив, що росія обстріляла цивільних об’єктів у 73 рази більше, ніж військових: на пер­ші припало 22 тисячі ворожих ударів, на другі - лише 300. Але за «порєбріком» того не помічають, керуючись правилом: «Куди поцілили - там і військова база». А ще окупанти катують, ґвалтують та роз­стрілюють цивільне населення, викра­дають людей, проводять примусову мо­білізацію на захоплених територіях. Там почасти немає води, їжі, ліків, електро­енергії, зв'язку... Усе це - свідоме пору­шення прав цивільного населення, дуже часто - російськомовного, яке путлер так поривався захищати.

Так само за Женевською конвенцією росія мала б дотримуватися прав вій­ськовополонених. Нормами міжнарод­ного договору заборонено фізичне та психологічне катування, полонені мають право на їжу, медичне обслуговування, контакт із рідними, жінки - на окреме від чоловіків утримання і наглядачів-жінок. Натомість маємо свідчення про те, що наших захисниць принижували - голили їм голови, роздягали, а за словами міні­стра з питань реінтеграції Ірини Верещук, їй відомі випадки ґвалтувань. Про байду­жість до усіляких міжнародних норм та законів красномовно говорить нахабне знищення наших полонених у Оленівці та цинічна показова страта одного з наших захисників, вину за які так само нагло і цинічно ворог перекидає на нас. Зре­штою, він завжди так робить.

Всупереч інстинкту самозбереження

Ще одне порушення міжнарождного права - Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму - підтверджується захопленням Чорнобильської та Запо­різької атомних станцій. Мішенню росій­ських військ також була Південноукраїн­ська атомна станція біля Миколаєва, над якою вони запустили кілька ракет.

Бумеранг за Чорнобиль багатьом учасникам «спецоперації» уже прилетів у вигляді променевої хвороби. А ось ЗАЕС уже півроку використовують у ядерно­му шантажі. Колишній міністр палива та енергетики України Іван Плачков у одно­му з інтерв’ю сказав, що на станції нині порушено сім компонентів безпеки, хоча системи захисту працюють, вони цілі: «Варіантів може бути безліч. Можна збе­регти фізичну цілісність корпусу реакто­ра, але допоміжне обладнання, основне обладнання, парогенератори, насосне обладнання - дуже багато місць, де може статися великий викид радіації». За його словами, радіаційна пара може піднятися у висоту, рознестися, дійти до Європи і навіть до США - все залежить від її об­сягу та рози вітрів.

Особисто мене хвилює не тільки те, що божевільні російські керманичі мо­жуть піти на ядерну катастрофу свідомо. Непокоїть, що небезпечна «граната» пе­ребуває у руках мавп, які були впевнені, що і в Чорнобилі ніякої радіації немає, бо у роки Другої світової війни її там не було. Просто від некваліфікованості, го­ловотяпства й дурості може статися що завгодно.
Закриваючи ядерну тему, не може­мо не згадати про порушення Буда­пештського меморандуму, яким ерефія фактично знівелювала всю боротьбу за ядерне роззброєння у світі.

Десь загубили у кремлі й примірники Гаазької та інших спеціалізованих кон­венцій, які обмежують методи та засоби ведення воєнних дій. Адже деяке озбро­єння - особливо небезпечне, завдає над­мірних фізичних ушкоджень, знищує усе живе на своєму шляху. Але в росії про те вибірково забувають і застосовують за­боронені касетні, термобаричні «вакуум­ні» бомби, протипіхотні міни, фосфорні боєприпаси та запалювальні авіабомби. Підозрюють, що проти захисників Марі­уполя та Ізюму використовували навіть хімічну зброю.

Винищувачі всього живого

Черговий воєнний злочин за міжна­родним правом - це навмисна шкода природному середовищу. Зараз, в умо­вах безперервних обстрілів та бойових дій, питання екології здаються другоряд­ними. Але насправді заподіяна шкода катастрофічна й матиме наслідки - за­бруднені повітря, вода й ґрунти стануть причинами смертей у майбутньому.

Громадська організація «Екодія» вже зафіксувала понад 200 екоцидів, страж­дають усі регіони, найбільше - Київщина, Слобожанщина, Донеччина та південь України. А міністр захисту довкілля Руслан Стрілець розповів, що росія уже за­вдала нашій екології збитків на сотні мі­льярдів гривень.

Так, через обстріли спалахнули поже­жі у Чорнобильських лісах, які не могли швидко загасити через російську окупа­цію. Також ворожі війська десятки разів влучали у нафтобази та заправні станції, у хімічні підприємства, як у Рубіжному на Луганщині чи в Сумах, що призводить до витоків азоту та аміаку. Повітря за­бруднюють і хімічні речовини, які вивільняються під час вибуху бомб і ракет, а їхні уламки, як і залізяччя танків та бро­немашин, отруюють ґрунтові води, якість якої вже суттєво погіршилася у районах активних бойових дій. Небезпеку станов­лять і затоплені або зруйновані шахти: у «шахтну» воду потрапляють важкі мета­ли та солі з гірничих порід, які забрудню­ють підземні води.

Нагадаємо, за забезпеченістю пит­ною водою Україна раніше посідала 125 місце серед 180 країн світу. Обстріли очисних споруд, руйнування водогонів і неможливість їх швидко лагодити впли­вають на якість та кількість води. У май­бутньому ми можемо зіткнутися з загро­зою опустелювання територій.

А ще на сьогодні, за даними ООН, наша держава - одна з найбільш за­мінованих країн світу: понад 80 тисяч квадратних кілометрів нашої території потрібно чистити від мін та вибухоне­безпечних залишків. І якщо у населених пунктах розмінування проводитимуть у першу чергу, а тому - доволі швидко, то ліси десятиріччями можуть залишатися нерозмінованими. На нашому Поліссі, ми це добре знаємо, досі знаходять снаряди часів Другої світової, а скільки вже після цієї залишиться.

Від війни страждають не лише люди, а й рослини і тварини, багато з яких - рід­кісні. 70 тисяч їхніх видів - це 35% біорізноманіття усієї Європи. А сьогодні близь­ко третини всього природно-заповідного фонду України зачепила війна.
Через замінування частини акваторії Чорного моря, пуск снарядів із надвод­них та підводних човнів, використання гідролокаторів, гинуть мешканці моря. Так, на березі національного природного парку «Тузлівські лимани» - найбільшого національного парку Європи - знайшли мертвих дельфінів. Еколог Іван Русєв по­яснив: дельфіни гинуть, бо низькочастот­ні сигнали локаторів на військових кора­блях вражають вухо тварин, вони стають ніби сліпі, не можуть орієнтуватися, зна­ходити собі їжу. Деякі помирають безпо­середньо від вибухів...

Дорога до справедливості

Усі факти порушення міжнародного права ретельно фіксуються, набувають міжнародного розголосу і будуть пред­ставлені у майбутніх міжнародних судах над російськими воєнними злочинцями.

Нагадаємо, першим таким судом став Нюрберзький трибунал 1945-46 років. За його результатами засудили 19 нацист­ських злочинців, які, в залежності від тяжкості злочину, отримали різні терміни ув’язнення, від 10 років і до довічного, де­кого стратили.

Токійський трибунал розглядав япон­ські воєнні злочини в Другій світовій ві­йні у 1946-48 роках. 29 головних воєнних злочинців засудили до страти або по­збавлення волі.

Міжнародний трибунал щодо колиш­ньої Югославії працював із 1993 до 2017 року й засудив 90 воєнних злочинців. Були трибунали щодо Руанди, Сьєрра-Леоне, Камбоджі, Східного Тимору, Ліва­ну, Косова.

Україна також скаржилася до Міжна­родного суду ООН, вперше - у 2017 році. Тоді наша влада заявила про порушен­ня росією Міжнародної конвенції про бо­ротьбу з фінансуванням тероризму (під­тримка збройних груп на Донбасі зброєю та грошима) та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (мова про переслідування українців та крим­ських татар у Криму).

Цьогоріч Україна подала вже другий позов - щодо порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду. Про фі­зичне знищення українців у світі спочат­ку говорили дуже обережно, але Буча стала переломною точкою: вже на поча­ток травня геноцид українців російськи­ми військами визнали парламенти країн Балтії, Польщі, Канади, Чехії та Ірландії. А це ми ще не все знаємо про окупова­ний Маріуполь, інші міста Донецької та Луганської областей. У березні Міжна­родний суд у Гаазі наказав росії зупинити вторгнення й подальші воєнні дії на тери­торії України. Та, звісно, за кремлівським парканом того не почули.

Проте це не означає, що на цьому в кривавій історії ставиться крапка. Адже Карім Хан, прокурор Міжнародного кри­мінального суду (МКС) у Гаазі, майже з самого початку повномасштабного втор­гнення сам ініціював розслідування зло­чинів росії проти України. До речі, на це йому також надала мандат 41 держава світу. Суд розслідує злочини, розпочи­наючи від 21 листопада 2013 року й до­тепер. Свідчення про них збирає Офіс генпрокурора України, а також спільна слідча група за участі МКС та за підтрим­ки агентства Європейського Союзу. Вже цієї зими суд має намір висунути перші звинувачення у можливих російських воєнних злочинах в Україні, а наші пред­ставники домовляються з МКС про пе­редачу йому щонайменше одного росій­ського військовополоненого, який нібито готовий свідчити проти росії. Про це повідомяляє «Радіо Свобода» з посиланням на агентство Bloomberg.

Попри проведену титанічну роботу, не варто очікувати на швидке покаранння винних. Адже юридична база таких справ дуже неоднозначна, оскільки мають зна­чення контекст подій, намір виконавців, часто навіть геополітика.

Не розслідують у суді й справу за са­мим фактом повномасштабної агресії росії проти України. Все через те, що ерефія як відповідач не визнає Римський статут, базовий документ МКС, і Україна теж досі його не ратифікувала.

Але. «Те, що вони (росіяни, - Авт.) не визнають юрисдикцію МКС, ще не озна­чає, що вони зможуть вільно пересувати­ся світом, - заявив у одному з інтерв’ю колишній заступник генпрокурора Укра­їни Гюндуз Мамедов. - Тому що понад 120 держав є державами-учасниками Римського статуту, і ордери, коли їм ви­пишуть, максимум, де вони зможуть від­почивати - у Південній Осетії або Абха­зії».

Як ми писали вище, у сучасній історії вже були Міжнародні трибунали. Чима­ло злочинців, серед яких - і керівники держав, притягнули до відповідальності. Створять трибунал і над новим агресо­ром. Так, пройде якийсь час, можливо, й роки. Але що для нас час, якщо за свою свободу та справедливість ми вже жерт­вуємо незрівнянно більше - тисячі своїх життів.

Джерело: газета «Вісті Борзнянщини» від 08.09.2022, Марина ГРИНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.