79-річний дідусь сконструював літак і відправився з кресленнями до Німеччини

Волонтери з Мюнхена розшукують рідних 79-річно- о мешканця Кудрівки (на Сосниччині) Павла Хареби. Він приїхав у місто 8 серпня. Автобусом — як пасажир. На початку поїздки казав, що хоче відвідати могилу батька, який був льотчиком, і що на вокзалі його зустрінуть. У кінці — що не пам’ятає, чому приїхав. Телефона не мав. Із речей — тільки невеликий поліетиленовий пакет. Його відвезли у волонтерський табір для біженців.



Багато хто із земляків припускає: «У старого перемкнуло в голові». І тільки ті, хто знає його краще, переконані: Пав­ло Опанасович вирушив за кордон, щоб здійснити мрію всього свого життя.

Останніх небагато: чоловік не любить відкривати душу. Розказував, що був льотчиком, працював на шахті. Про дру­жину, дітей не згадував. І вони за майже ЗО років (у Кудрівку повернувся в 90-х) ні­чим не нагадали про себе.
Про нього в селі говорять: дід на сво­їй хвилі. На приватизованих двох гекта­рах землі Павло Опанасович посадив парк, город теж засадив деревами. Не все прийнялося, але дещо росте. І не дай боже комусь зламати чи пошкодити де­ревце — вибігав із палкою, лопатою. Ко­гось начебто навіть побив.
До холодів завжди ходить босоніж. «Ходить» — ключове слово.

Громадським транспортом не користується. Треба в Сосницю — йде 20 км (в один кінець) піш­ки.

— З одного боку, правильний чоло­вік, — кажуть у Кудрівці. - Не п'є, не ку­рить. А з іншого — такий дивак. Воду ви­знає тільки з річки. Фільтрує, переганяє її, заготовляє на зиму.
Ще більше розмов було, коли дізна­лися, для чого односелець постійно ку­пує тоненькі зошити в клітинку. Як вияви­лося: робить креслення літака.

— Це дійсно так, — підтверджує міс­цева староста Тетяна Гончаренко, якій Павло Опанасович показував свої роз­робки. — Звертався кілька разів і щодо створення льотного гуртка в селі. Мов­ляв, футболу — більш ніж треба, а для майбутніх льотчиків нічого немає. Був згоден стати інструктором.

На думку Тетяни Станіславівни, свою поїздку до Німеччини Павло Хареба спла­нував заздалегідь.

— Він постійно повторював, що на батьківщині від його проекту відмахують­ся. Казав: «От якби мені за кордон».
Оформив закордонний паспорт, ку­пив квиток — і в дорогу. Навіть воєнний стан був на руку — серед біженців багато людей похилого віку. І ніяких ковідних до­відок не треба.

Ще одна причина, яка могла підштов­хнути до поїздки, — в авіаконструктора почав падати зір: імовірно, хотів презен­тувати свої креслення, поки ще трохи ба­чить.
Подбав і про спілкування. Спеціаль­но звертався до фахівця з німецької мо­ви, щоб той написав на окремих аркушах фрази на зразок «Мені потрібна допомо­га».
— Німецької Павло Опанасович не знає, зате літературною українською во­лодіє чудово. Із сусідами спілкується на­шим сільським суржиком, а прийде до старостату — тільки чистою українською, — говорить Тетяна Гончаренко.
Було в сільського авіаконструктора й прагнення освоїти комп'ютер. Та не ви­йшло: у місцевого юнака, до якого він звернувся по допомогу, забракло терпін­ня на надто повільні, як він вважав, темпи навчання дідуся.

Багатьом спроби Павла Хареби вті­лити в життя свою мрію видаються сміш­ними. Та чоловікові ніколи не було до того діла. Літак — сенс його життя.

Зараз він усе ще в Мюнхені. Як роз­виваються події, поки що не відомо. Єди­на близька родичка Павла Опанасовича в Кудрівці — племінниця. Ладнають вони між собою не дуже. Забирати дядька з Ні­меччини вона не збирається.

Джерело: газета “Гарт” від 18.08.2022, Марія ІСАЧЕНКО, с. Кудрівка на Сосниччині. фото із соцмереж

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.