Ми бігли за наших. За Героїв і Україну!

28 серпня Чернігівщина бігла в пам’ять за полеглих Героїв у російсько-українській війні. Рідні та близькі загиблих, ветерани і діючі військовослужбовці, громадські діячі, волонтери, спортсмени, студенти та школярі, представники різних гілок влади, депутати, медики, освітяни, митники й поліцейські, журналісти… та багато інших небайдужих людей. Всього у Всеукраїнському патріотичному забігу пам’яті загиблих воїнів АТО/ООС «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» у Чернігові взяли участь 588 жителів області, з них пів сотні – діти.



Захід організований за сприяння Міністерства у справах ветеранів України, Департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської ОДА, Чернігівської міськради та громадських організацій.

– Сьогодні кожен може долучитись до акції незалежно від фізичної форми чи віку, – відзначає начальник відділу у Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України Володимир Мироненко. – Дистанції в 1.5, 3.5, та 7 кілометрів долатимуть представники влади, військових і правоохоронних формувань, спортивних та трудових колективів, члени громадських об’єднань, ветерани війни, учасники АТО/ООС та члени родин загиблих захисників, студенти, пенсіонери. Вперше цьогоріч відбудеться дитячий забіг на 300 метрів. Головна умова, дрес-код – біла футболка. Для кожного учасника/учасниці передбачили пам’ятну медаль, яку їм вручать члени родин загиблих воїнів. Цим заходом ми закладаємо певний символізм: «Біжимо ми – біжить небесний батальйон».





Як повідомив ініціатор започаткування і традиційного проведення на офіційному рівні в Чернігові патріотичного заходу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» Сергій Дов­биш – голова громадської організації Спілка ветеранів, учасників, інвалідів АТО та бойових дій (м. Чернігів), ветеран Збройних сил України, учасник АТО, забіг в області проходить уже вдруге. Торік у ньому взяли участь понад 250 осіб, це і дорослі, і діти.

– Цього разу ми розраховуємо на більшу кількість бажаючих, до шести сотень. Всі учасники під час реєстрації отримають порядковий номер зі вписаним під ним іменем одного із 189 загиблих Героїв. Решта бігунів самостійно обирає воїна, від імені якого хотіла б подолати обрану дистанцію, – поінформував Сергій Довбиш.


Сергій Довбиш та Володимир Мироненко

28 представників Чернігівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки віддали шану воїнам, узявши участь у патріотичному забігу.



– До Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, учора ми відкрили оновлений «Пантеон Героїв Сіверського краю», зробили його більш сучасним та інформативним. А сьогодні активно долучаємося до забігу і згадуємо кожного захисника, хто віддав своє життя за Україну і наше майбутнє, – прокоментував військовий комісар Чернігівського обласного ТЦК та СП полковник Олег Гончарук.

Серед учасників і два десятки представників/представниць Чернігівської митниці та членів їхніх родин. Митник Андрій Соловей каже, що бере участь у патріотичному забігу щороку, вперше долав дистанцію за Героя у Києві. Сьогодні, як і в інші роки, біжить за морпіха Влади­слава Рака з Козельця.

– Його брат працює у нас.., – мовить це Андрій і зі сльозами на очах показує портрет Владислава на своєму жилеті. 18-річний Герой Рак вступив на військову службу у 2017-му, матрос, гранатометник 1-го відділення 1-го взводу десантно-штурмової роти 36-ї окремої бригади морської піхоти. Загинув у 2019-му внаслідок ворожого обстрілу, від мінно-вибухових травм тоді загинули четверо українських військовиків, серед яких і Олександр Шарко, теж з Козелеччини.

Серед гурту зустріли старосту Смолинського старостинського округу Гончарівської громади Івана Смирнова з дружиною Євгенією.



– Ми приїхали підтримати рідних наших Героїв, – бадьоро відказує Іван Смирнов, який обрав відстань у 7 кілометрів. – У 2017 році загинув мій двою­рідний брат Павло Смирнов, біжу сьогодні за нього. А взагалі з нашої територіальної громади долучилися до забігу близько двадцяти осіб, це і дівчата, і хлопці.

– Я біжу за Героя з Гончарівського, – з гордістю додає Євгенія.

«Я вважав, що моя війна закінчилася 30 років тому»

У патріотичному заході взяли участь також журналістки «Деснянки». Наша Наталія Найдюк обрала Героя України Олега Міхнюка, родом з Малої Дівиці на Прилуччині. У 2019-му на малій батьківщині відкрили пам’ятний знак на його честь.


Олег Міхнюк

Він учасник російсько-української війни, активіст Революції Гідності (сотник 8 афганської сотні самооборони Майдану) та війни в Афганістані.

– Я вважав, що моя війна закінчилася 30 років тому. Я ніколи не думав, що в рідному місті мені доведеться обороняти мирне населення, вчити бійців, жити у польових умовах, втрачати друзів на полі бою, – написав він у статті для «Української правди».

Загинув у серпні 2014-го біля Новосвітлівки. Останнім бачив Олега живим Володимир Сакун. Ось що він розповідав в інтерв’ю «Українському тижню»:

– Це було 20 серпня. Рано-вранці Міхнюк поставив завдання: «Виходимо й беремо ту висоту, де на нас була зроблена засідка». Сєпарів ми не знайшли, але виявили гарно обладнані позиції, побудовані чітко за уставом, а також коробки російських військових сухпайків. Пішли далі в бік Станиці Луганської. Там за допомогою маленького «іграшкового» дрона ми виявили шість танків...

Ми повернулися до Новосвітлівки, там застали одного бійця – Рижого. Він випросив у Міхнюка трофейну снайперську гвинтівку та вистрілив просто за нашою хатою 10 патронів підряд. Сєпари засікли й відкрили мінометний вогонь. Одна міна лягла далеченько, друга ближче, третя зовсім близько, тим часом Міхнюк почав заганяти всіх у льох. Я забіг останнім, Олег переді мною. Зачинилися, але тут Міхнюк почав мене виштовхувати: «У мене там автомат залишився!». Почав рватися нагору, вискочили, Олег мене відштовхнув. Чую: шалений шелест міни, я відскочив убік за стіну, сильний вибух 120-ки…

Коли обстріл скінчився, ми побачили Олега неподалік дерева з автоматом. Розрив стався поруч, рани були несумісні з життям.

Останній бій на закинутій фермі

Ми бігли з Наталією 3.5 кілометра. Ця відстань далася мені непросто, інколи здавалося, що все, більше немає сили і я ось-ось зупинюся. Але світлі думки про мого Героя, який боровся до останнього, коли закінчилися набої, підірвав себе гранатою, не дали мені зійти з дистанції і спонукали добігти до кінця.

Я обрала Євгена Лоскота, свого ровесника. Великого патріота України з селища Десна. Він закінчив Одеський інститут Сухопутних військ. Якийсь час служив у Збройних силах України. Згодом звільнився, бо армія за часів Януковича його цілком розчарувала.


Євген Лоскот

Був активним у громадсько-політичному житті, учасник Революції Гідності, перебував у лавах Автомайдану. Був поранений у протистояннях на вулиці Грушевського.

Добровольцем пішов до військкомату у 2014-му, Євгена призначили заступником командира роти з озброєння розвідувальної роти 1-ї окремої гвардійської танкової бригади. Брав участь у боях поблизу населених пунктів Жовте, Лутугине, Раївка, Сабівка за стратегічні блокпости. За оборону Луганського аеропорту достроково отримав звання майора, проте так і не встиг змінити погони…

У вересні у важких боях залишився під Луганськом прикривати відхід основної тактичної групи, приєднався до бійців 22-го батальйону тероборони «Харків». Хлопці залишилися без офіцерів, тож Євген Лоскот вирішив очолити обезголовлений підрозділ, про це він доповів своєму командуванню.

Останній бій. На початку вересня на одній з позицій бійців лишилося з пів сотні, з техніки – лише одна БМП і дві вантажівки. Наші чули танкові двигуни противника, а пізніше виявили, що в тил до них у кількох сотнях метрів, на межі сільгоспугідь і найближчого терикону, зайшла й зупинилася табором група цивільних позашляховиків. Під час огляду було виявлено, що це був загін проросійських сил. Капітан Лоскот сів у БМП, взяв на борт двох вояків. Вирішив атакувати противника, використавши ефект неочікуваності. Хлопці гатили з кулемета і автоматів, чавили й таранили «Лексуси» і «БМВ». Коли бойовики прийшли до тями, старенька БМП вже залишала розташування. На її башті спалахнув вибух, в бронемашину влучила граната РПГ. Вона ще трохи проїхала і зупинилася, почала горіти. Екіпаж встиг її залишити. Хлопці розділилися – один з вої­нів зміг повернутися до своїх, другий потрапив у полон. Євген відійшов з поля бою, зв’язався з «айдарівцями» і домовився про допомогу у переправленні на другий берег Сіверського Дінця. Добровольці попросили ще скоригувати артилерійський вогонь, на що офіцер погодився. Артилерія щільним вогнем накрила вороже угруповання.

Проте Лоскота видали місцеві, поранений капітан потрапив в оточення та прийняв свій останній бій на закинутій фермі поблизу села Весела Гора. Коли закінчились набої, Євген підірвав себе гранатою. Після цього російські бойовики добили українського офіцера пострілом у голову.

Російсько-терористичні формування на добу пригальмували просування вглиб української території до міста Щастя. За цей час змогли вийти з оточення півсотні україн­ських вояків, підтягнулися до Щастя та закріпилися добровольці з батальйону «Айдар» і бійці 92-ї мехбригади.

Євгену Лоскоту присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) – за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У Героя залишилися мама, дружина та син.

До відома: акція «Шаную воїнів, біжу за героїв України» – це можливість пробігти дистанцію за захисників, які загинули в АТО/ООС, подякувати та підтримати родини Героїв, об’єднати ветеранів та діючих військовослужбовців, волонтерів, молодь та всіх небайдужих українців навколо цінностей державності, незалежності, вшанування пам’яті захисників. Одночасно забіг відбувся у різних регіонах України.

У Чернігові серед більш ніж півтисячного гурту я розгледіла літню жінку. Це була матір загиблого Героя. Вона вдягла білу футболку з ім’ям свого синочка… і бігла разом з усіма.

Лариса Галета, «Деснянка» №35 (874) від 2 вересня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.