Зв'язав руки й ноги, вивіз за село і закопав. А людям брехав, що забрала речі й поїхала

22 червня у селі Олександрівка Корюківського району попрощались з 36-річною Людмилою Анапрієнко. Востаннє поцілувати її ні мати, ні сестри не змогли. Бо тіло три тижні пролежало прикопане, почало гнисти. А закопав його 43-річний Анатолій Ясько з села Киселівки, що на Менщині. Саме його правоохоронці підозрюють у вбивстві Людмили. Більше двох років вони були співмешканцями.



— 26 травня у Люди був день народження. Вони його справляли. 27-го мама їм дзвонила. Обоє були п’яні. Телефон вони мали один на двох. А 28-го Люда вже не відповідала, — зітхає сестра небіжчиці 40-річна Світлана Бобровицька з села Олександрівки.

— Світлано Анатоліївно, питали у Яська, де Людмила?

— Звісно. Відповідав: «Зібрала речі і пішла». І вірилося, й не вірилося. Сестра могла на певний час завіятися. Вони ж обоє випивали, працювати не хотіли. Город обробляти теж. Мама цієї весни поїхала, посадила їм картоплю, грядки.

— Люда ще молода, що такого сталося, чому почала випивати?

— Нас четверо у сім’ї. Вона найменша. Старші змалечку всякої роботи були навчені. А Люду батьки балували, жаліли. Вона в них все маленька. А коли виросла, вже до роботи було не ввернути. Тільки гуляти. А де гульки, там і випивка. Так і пішло. Ото трохи де по людях заробляли. А то ми, рідня, їй продуктами допомагали. І картоплю, і консервацію привозили. Дітей у Люди не було.

Минув тиждень, другий. Такого, щоб сестра надовго пропадала, ніколи не було. Тоді і закралися сумніви. Тим паче що чоловік її не раз бив. Хіба багато п’яному треба, аби причепитися чи знайти привід. Він людина конфліктна. Єдиний раз, коли Люда привезла його в Олександрівку, він став права качати. І ми їй сказали, щоб більше ноги його тут не було. Поїхала вона з ним до іншої сестри гостювати, у Хотуничі на Сновщину. Він і там себе показав, затіяв бійку.

Він же раніше Люді щелепу зламав. Отож ми продовжували допитуватися: «Де Люда?» Говорили, що заявимо в поліцію. «А мені по барабану», — відказував. Ще й по селу ходив, як ні в чому не бувало. Тоді я подзвонила в поліцію в Чернігів. До мене приїхали, написала
заяву. Ну і, звісно, до нього. А він не зізнається. Та, певно, притисли трохи. Сказав, що закопав. І як почав поліцію водити, місця показувати. Розкопали в одному місці, нема, в другому — теж нічого. Не знаю, чи він навмисно заплутував правоохоронців, чи такий п’яний був, що вже не тямив, де сховав тіло. Тільки у третьому місці знайшли. Вона була прикопана за селом у кущах, недалеко від городів. У ямі завглибшки метр. Коли дістали, руки й ноги були зв’язані. Хоч тіло і гнисти почало, та видно, що побита.

Він гнув свою версію: «Вранці прокинувся, вона мертва. Коли почала воняти, загорнув у покривало, на тачку, вивіз і закопав». Якщо сама померла, чому ж не викликав старосту, фельдшера, поліцію? Чого так не зробив? В сестри були зламані ребра і побита дуже.

— А Ясько нині де?

— Мені розповідали, що його спочатку в поліцію забрали. Потім відпустили. І його хтось у селі побив, що аж до реанімації потрапив. А чим вся ця історія скінчиться, хтозна.

З початку року по області було скоєно 17 вбивств.

Валентина Остерська, «Вісник Ч» №26 (1833) від 1 липня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.