12-річна Наташа та 17-річний Сергій чекають на доньку. Пологи в жовтні

Наталії Дядьквій з Дроздівки, що на Куликівщині, 12 років. Проте виглядає вона на п’ятнадцять. Можливо, вагітність додала дорослості.

— Апетит у мене ого-го. їм усе, та найбільше хочеться фруктів і томатного соку. Як він закінчиться, а магазини вже закриті, можу і томатної пасти з водою наколотити. Серьожа не жаліє на нас грошей, — погладжує округлий животик дівчинка. — Вже 24 тижні. Гінекологи прогнозують пологи на 6 жовтня. Ми з мамою вже їздили до Чернігова у пологовий будинок. Я себе налаштовую, що все буде добре.

— А інакше і бути не може, зая, — обнімає кохану за плечі 17-річний Сергій Коцюба.



Ці двоє живуть у своїх почуттях і переживаннях.

— Якщо, не дай Бог, Сергія посадять, я не переживу, — зітхає Наташа.

Побоювання її небезпідставні. Адже нині поліція відносно Сергія розслідує кримінальне провадження за частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу. Його підозрюють у згвалтуванні малолітньої. І загрожує юнакові від 8 до 15 років тюрми. Хоча пара стверджує, що секс у них був за згодою. Правоохоронці вважають: Сергій знав, що їй 12 років, скористався тим, що малолітня не усвідомлювала наслідки. І тому не має значення, була згода чи ні.

Хлопець боїться тюрми. Адже він чув, що на зоні тих, хто засуджений за згвалтування, теж гвалтують, знущаються над такими в’язнями. А нерідко і вбивають. Або самі «опущені» не витримують наруги і скоюють самогубство.

Неповнолітні не знали б одне одного, якби не любов дорослих, що звела дві родини з Черкаської та Чернігівської областей. Через інтернет рідний дядько (батьків брат, він же хрещений Сергія) 34-річний Олексій Коцюба познайомився з матір'ю Наташі 30-річною Людмилою Дядьковою.



— Вдова, багатодітна, ну й що. Якщо ти любиш жінку, то маєш прийняти і її дітей, і старатися стати їм батьком. Я мав і раніше стосунки з різними жінками, дітей не було, — сідає на лавку під будинком Олексій.—А тепер у мене їх четверо: Наталії — 12, Танюші — 7, Любочці — 4 і Колі — 2. Тепер нас в одній хаті дев'ять душ. Люда з дітьми, я з племінником і мої батьки-пенсіонери. У Дроздівці ми з весни. Взяли хату на виплату. Ми з племінником пасемо худобу у фермера. Дружина в декреті. Доглядає і за малими, і за старими. Ми поки що живемо в цивільному шлюбі.

Багато проблем потрібно владнати, а тоді вже про одруження думати. Штамп у паспорті не головне. Ставлення, справи — показник. Ось батьки мої об’їздили пів області. Поживуть в одному селі, продадуть хату, і далі поїхали у пошуках кращого життя. І хоча я виріс в інтернаті, сам туди попросився, а батьків не кинув.

Так от, працював я у Вихвостові на Городнянщині охоронником у місцевому сільгосптоваристві. Коли познайомився з Людою, ми спочатку спілкувалися телефоном. Потім я їздив до неї на Черкащину, згодом вона приїхала до мене. Восени торік перебралася з дітьми. На той час я жив з племінником Сергієм, він працював пастухом. Після закінчення 11 класів сам на себе заробляв. їх же у сім’ї шестеро братів. Сергій другий. Батьки живуть у Развинівці Вихвостівської ОТГ. Начальство побачило, що у мене велика родина, а хата маленька, і дали мені більший дім. Там ми всі і жили з осені. Потім я захворів, мучився болями у спині, потрапив до лікарні. І мене звільнили за прогули. Хоча я доводив, що не прогулював. На початку лютого вигнали нас з хати. Куди було діватися? Зима.

Ми напитали хату у Петрівці на Сновщині. Поїхали туди. Спочатку хазяйка просила за неї п’ять тисяч гривень, потім десять. Таких грошей у нас не було. Бо переїзд з’їв усі заощадження. І ми поїхали на Черкащину. І Сергій з нами. Він так захотів. Вони ж здружилися з Наташею. І я, і дружина гаптували їх: «Може, у вас щось було?» Обоє віднікувались.

— Та скільки я там побув з вами, кілька днів. Бо прийшов сільський голова і сказав, щоб я вимітався з села. Бо неповнолітній і без дозволу батьків не маю права там проживати. І я вернувся, — подає голос Сергій.

— А ми там лишилися. Наташа ходила до віхоли. Там їй ставало погано. Урок-два відсидить І скаржиться, що живіт болить, лущіть. І просилася додому. Я кажу дружині: «Треба до лікаря її везти, а раптом щось серйозне». Я вже знав, що у Наталі з дитинства жіночі проблеми, зміщена матка. І Люда повезла її в Корсунь на УЗД, до хорошого приватного гінеколога, — продовжує Олексій Коцюба.

— Подивився він доньку і каже мені: «Миколаївно, вітаю, ви станете бабусею у 30 років!» — долучається до розмови Людмила. — У доні паніка: «Я піду на аборт, тільки на аборт». А лікар каже: «Я вас попереджаю, що під час аборту з її гінекологічними ускладненнями вишкребуть не тільки плід, а й видалять матку». Та у мене й на думці аборту не було.



Кричати на Нату не стала. Бо що вже зміниш — це перше, а по-друге, підлітки такі вразливі. Тільки якийсь стрес, і вже суїцид. Я б собі ніколи не простила дві загублені душі. На той час я найбільше боялася, що соціальні служби, як тільки дізнаються про вагітність, відберуть всіх чотирьох дітей. У мене і так зі службою були напружені стосунки. Адже ми вже перебували на обліку.

Мати мене не любила і виставила з дому. Заміж я вискочила у 16 років. Юрі, моєму чоловіку, було тоді 34. Ми прожили 12 років. Зі свекрухою і нині підтримуємо теплі стосунки. Я зву її мамою. Навіть в історії з Наташею вона мене не засуджує.

Бо якщо молодим захотілося, хіба встежиш? Юра випивав.

А після АТО зовсім з котушок злетів. Як вип’є, бив і чого тільки не коїв. Доводилося поліцію часто викликати. Юра помер. Самій з дітьми тяжко. А потім з'явився Олексій. Малі його люблять.

Зачувши ці слова, з криком: «Любимо, любимо папку», — прибігла Танюша, вмостилася вітчиму на коліна і обійняла.

— Отож довелося поспіхом виїздити з Черкащини, — продовжує Людмила. — Натрапили в інтернеті на оголошення, що до Дроздівки запрошують молоді сім’ї з дітьми, аби не закрили школу. Ми винайняли машину, перевезли меблі, речі. Так у кінці березня опинилися у Дроздівці. Оскільки родина багатодітна, за кілька днів приїхали співробітники соціальної служби з Куликівки. Від них я вагітність доньки приховувати не стала. Звісно, вони не могли не поставити до відома поліцію. Сергія забрали, допитували. І Наташу теж. Ні я, ні вона заяви на нього не писали. Вини з себе я не знімаю. Визнаю, не догледіла. А мати Сергія тільки мене у всьому винуватить. До неї не доходить, що цим вона ще й сина свого топить. Я ж їх не раз обох питала: «Між вами щось є?» Заперечували.

— Я мамі зізнатися боялась. Думала, що вона зі мною щось зробить, — додає Наташа.

— А як усе вийшло?

— Вітчим був на роботі. Мама пішла у справах. Ми лвжали з Сергієм на різних ліжках, розмовляли. Потім він перейшов до мене. Почали цілуватися...

— Є ж презервативи, чи ви про них не знали?

— Надіялися на перерваний акт.

— А воно вийшло, — похнюплює голову хлопець. — Я ж тоді не знав, що їй 12. 31 липня мені мине 18 років. І я маю право дитину записати на себе. А щодо шлюбу, то до 16 років Наташі не можна виходити заміж.

— Сергію, жити сім’єю це не тільки секс, а й обов’язки.

— Знаю. Я працюватиму. Наташа вміє і куховарити, і прибирати, і за дітьми дивитися. Вона ж з сестрами і братом няньчилася.

Уже було два УЗД. Нам сказали, що дівчинка здорова. Ми вже їй і ім’я обрали — Поліна.

— Наташо, а як же школа?

— Я буду продовжувати навчання вдома, поки мала підросте. Це буде десь з пів року. А потім лишатиму доньку на маму і йтиму на уроки. Довчитися обов'язково треба.

Коли Наташа народить, в хаті буде десятеро людей. Тому мати і вітчим збирають гроші на окреме житло. А слідство триває.

* * *

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.