Однією з перших про хранителів українських курганів написала «Деснянка», а потім уже «New York Times» та BBC NEWS Україна

Котрий рік поспіль наша газета висвітлює діяльність спільноти Хранителі курганів, яка опікується археологічними пам’ятками по всій країні. Понад три роки тому «Деснянка», одна з перших, розповіла читачам про унікальний археологічний комплекс у неіснуючому селі Безводівка, що розміщений усього за 6-8 кілометрів від міста Ічня на Чернігівщині. Про краєзнавця, дослідника Олександра Кликавку, який власне й відкрив очі українцям на цінність і значимість курганів, їх збереження, відновлення та охорону. Видання підтримало громадського активіста Олександра, і увесь цей час, як мовиться, ми з ним – на одній хвилі. Нині спільнота Хранителі курганів виросла у справжній національний рух, за яким – щоденна робота волонтерів. Це і дослідження, і популяризація, і захист, навіть боротьба.



Головний хранитель

Перша наша стаття була про кургани Безводівки – пригоризонтну обсерваторію. Її першовідкривач – Олександр Кликавка, краєзнавець, дослідник, фотограф – називає комплекс українським Стоунхенджем, місцем сили, яке приваблює істориків, краєзнавців, дослідників, мандрівників, художників, астрономів та небайдужих людей. Він давно досліджує ці кургани й має власне бачення їхньої історії: за допомогою пригоризонтної обсерваторії давня цивілізація спостерігала за рухами небесних тіл.





Відзначимо, що Олександр чимало зробив для популяризації археологічної пам’ятки серед туристів та щодо її збереження, і з часом його стали називати хранителем курганів. Йому доводилося не лише охороняти курганний комплекс від плугів, а й боротися за кожний шматочок землі, аби історичну спадщину не знищили сучасні аграрії, які обробляють поблизу паї. На його рахунку вже сім відновлених курганів.

Кликавка за освітою агробіолог, цікавиться давньою українською історією. Уперше потрапив у Безводівку дев’ять років тому, коли досліджував малу батьківщину своєї матері. Згадує, що в той час на місці археологічного комплексу росла кукурудза заввишки два метра. Через цю культуру курганів просто не було видно. Він пробирався крізь хащі кукурудзи, зайшов на кургани й саме тоді зміг оцінити масштаби всього комплексу.

Далі став вивчати старі карти цієї місцевості, які в 19 столітті створив учений-геодезист Фрідріх Шуберт. Назбиравши достатньо інформації про об’єкт, Олександр вирішив оформити ці знання й доступно донести їх до людей. Наприкінці 2015-го він запустив історико-дослідницький проєкт «Обсерваторія Безводівка». Створив сайт, де викладає світлини, авторські статті. Має й канал на YouTube. Відзняв кілька короткометражних документальних фільмів про це місце. Один із них у 2016 році брав участь у міжнародному фестивалі кіно з археології в Італії. Самостійно розробив логотип Безводівки – коло та вісім позначок. Написав кілька публікацій в Ancient History Encyclopedia в Британії та одну – в американському журналі Ukrainian People.

А цьогорічного червня його фільм про Хранителів курганів та Тараса Шевченка «Невиконаний заповіт» отримав диплом І ступеня в номінації «Мій Шевченко» Міжнародного проєкту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».

Унікальність Безводівки

У численних інтерв’ю Олександр Кликавка неодноразово зазначав: археологічні знахідки свідчать, що Ічнянський край заселяли люди понад 15 тисяч років тому. На території збереглися кургани, датовані V-I тис. до н.е., декілька поселень і городищ цього періоду. Уперше поселення Безводівка згадано в писемних джерелах наприкінці 18-го століття. Сто років потому ці землі перейшли українському промисловцю й цукрозаводчику Павлові Харитоненку. На родючих місцевих ґрунтах він облаштував багате поміщицьке господарство. Цукрові буряки тут вирощували до 1918-го. Того ж року, після революційних подій, Безводівську економію зруйнували й розграбували. Уже за радянської влади, в 1925 році, село Безводівка відродилося. Однак уже у 70-х роках люди почали виїжджати звідти, і в 90-х у селі не залишилося жодного жителя.



Згідно з історико-статистичним описом Олександр Кликавка порахував, що всього курганів там було близько сорока, а збереглося менше половини, але решта не зникла безслідно. На полях ще можна розгледіти деякі розорані рукотворні пагорби. Кургани складають систему ближніх і дальніх візирів, міток на горизонті. Більш детально про це Олександр описує у своїх статтях та фільмах про Безводівку, які можна знайти на його YouTube каналі «Обсерваторія «Безводівка».

Дослідники минулих століть, як і Кликавка, теж цікавилися курганами в околицях Безводівки через їх особливо велику кількість та незвичну форму. Для більшості з них ці величні насипи здавалися місцем поховання вождів кочових племен, оборонними спорудами часів Переяславського князівства, козацькими сторожовими фортецями або селітроварнями. Кожен, хто вивчав ці кургани, був частково правий у своїх припущеннях, тому що за тисячі років люди по-різному їх використовували.

За останні роки до курганів Безводівки багато разів приїздили зацікавлені особистості. Приміром, астроном Олександр Хохоля з Києва проводить астрономічні спостереження. Він фіксує на камеру небесні світила і вкот­ре переконується у точності розрахунків роботи астрообсерваторії, що збереглася до наших днів, про це писала наша газета.

– Я по натурі скептик, – скаже в інтерв’ю Олександр Хохоля, – і спочатку все перевіряю. Мене дуже зацікавило те, що у нас в Україні є пригоризонтна обсерваторія. Тому я довго сидів над розрахунками, макетами.., намагався спростувати те, що почув від Сашка Кликавки. Не вийшло.

З того часу, вже три роки поспіль, Олександр Хохоля приїздить у Безводівку спостерігати за небесним світилом – Сонцем. Переважно це відбувається весною і восени, у дні рівнодення. Попередні роки навідувався з відомим астрономом Олександром Наумовим, який свого часу працював у Київському планетарії. Від побаченого відвідувачі були просто в захваті. За словами астрономів, пригоризонтна обсерваторія працює чітко, Сонце заходить і сходить там, де і має бути, згідно з розрахунками.

– Небо там дуже темне. Зірок так багато, що губишся в сузір’ях... Чумацький Шлях видно просто ідеально і це, мабуть, одне з найкращих місць для спостережень, – вважає Олександр Хохоля. – Ми повернули Безводівці статус діючої обсерваторії. Спостерігали захід Сонця за курганом Горілий Дід. Потім візуально спостерігали галактики М31, М33, М81/82, кілька розсіяних скупчень сузір’їв Візничий (М36, М37, М38), Плеяди, Гіади і під ранок – чудовий Оріон. Спостереження велися неозброєним оком, у бінокль 8.5х44 і телескоп Astrotech72ed.

Окрім астрономів, у Пригоризонтній «Обсерваторії «Безводівка» бувають й інші небайдужі. Із далекої Канади приїздила студентка Манітобського університету Тетяна Дячишин. Родом зі Львівщини, вивчає астрономію та україністику, на практиці на Батьківщині вивчала історію України.

Знаковим був візит у Безводівку Дзюнсея Терасави. Ми розповідали, як Ічнянська громада якраз на Різдво (7 січня 2021 року) зустрічала японського буддистського монаха, відомого на увесь світ своєю миротворчою практикою в Індії, Європі та у колишньому Радянському Союзі. Чернець Сенсей один з перших у Європі виступав за роззброєння та нерозповсюдження ядерної зброї. Заснував Ступи Миру у Великобританії. У нульових роках йому було заборонено в’їзд до Росії через виступи проти війни у Чечні, не один рік він був персоною нон ґрата. Терасава брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У день поминання загиблих на київському Майдані ініціював багатоденну ходу миру в столиці та містах південно-східної України.



На Чернігівщину, а саме до Ічні та курганів Безводівки, монаха-миротворця запросив – Олександр Кликавка.

Голова Ічнянської територіальної громади Олена Бутурлим, яка приймала поважних гостей, прокоментує: – Візит такої поважної людини – непересічна подія для нашої громади, взагалі Чернігівщини та України. Я вбачаю у цьому старт суперового туристичного проєкту, завдяки якому Ічня і Безводівка стануть відомими у всьому світі. Є перспектива, і ми будемо в цьому напрямку працювати. На території Ічнянщини, окрім курганів Безводівки, є й інші, які можна досліджувати та вивчати, і це приверне увагу багатьох вчених та науковців, дослідників, зокрема іноземних. А водночас і туристів. Продумаємо туристичний маршрут, підтримуватимемо ідеї Олександра Кликавки. Вважаю, що це хороший початок розвитку нашої громади й Ічнянщини.

Маленькими кроками – до великої цілі

Нове керівництво Ічнянської громади пообіцяло взяти кургани на належний облік, домогтися відповідного статусу національно-культурних пам’яток. Було заявлено амбітну ціль – стати першим взірцевим прикладом громади в Україні, яка реалізує масштабний курганний туристичний маршрут із залученням та розбудовою власної інфраструктури.

За словами Олександра Кликавки, упродовж останніх п’яти років, відколи він досліджує кургани Безводівки й опікується ними, вперше його підтримала місцева влада. Раніше з боку тодішнього керівництва громади жодних кроків назустріч не було.

– Тільки в результаті публічних звернень, за підтримки преси, соцмереж, через силові структури, нардепів можна було добитись хоч якогось зворотного зв’язку з місцевою владою, – каже хранитель курганів. – І, незважаючи навіть на таке ігнорування чи протидію, Хранителям курганів усе ж є чим похвалитися. Ми домоглися створення охоронних зон та навіть відновили кургани. У майбутньому, сподіваюся, курганний комплекс «Безводівка» стане історико-культурним заповідником. Для цього потрібні воля і бажання Ічнянської громади.

Олександр Кликавка має й власні напрацювання щодо можливого туризму на території Безводівки. Як уже зазначалося вище, насамперед потрібно розробити туристичний маршрут, щоб відвідувачі могли побачити найцікавіше. Аби подорож-екскурсія була доступною, зрозумілою і комфортною для кожного, не завадили б презентабельні інформаційні стенди. Крім пішохідних стежок з місцями для кемпінгу, мають місце велосипедні маршрути, також історико-культурний туризм (мова про етнофестивалі на рівнодення та сонцестояння), астрономічний туризм (спостереження за небесними світилами). Дещо з цього наразі працює.

Терасава – про нашу ідентичність

Під час візиту на Ічнянщину японський монах чимало розповідав про себе, свою місію, курганну культуру, а ще відзначив, у чому ідентичність українців. За його словами, на жаль, культура стародавніх кочовиків втрачена, її немає в дослідженнях сучасних учених. І тільки тепер, у ХХІ столітті, люди вперше починають усвідомлювати історичне значення курганів.



Відзначив Олександра Кликавку, який багато робить для того, аби в Україні археологічні пам’ятки були збережені.

– Щодо вашої країни, то я побачив, що для українців і України дуже гостро стоїть питання ідентичності. І насправді воно ще не вирішене. Велику роль у цьому відіграє саме курганна культура. Якийсь час я брав участь у Помаранчевій революції і був на Майдані, бачив, як десятки тисяч людей об’єдналися, яка була щедрість. Насправді національне гасло «Слава Україні! Героям слава!» – несе в собі духовну культуру скіфського героїзму. Хоробрість, честь, братерство, відданість. Героїзм об’єднує людей в Україні. У вашій країні скіфська культура жива. Сподіваюся, що ви сповна зможете зрозуміти, що справжня українська душа та ідентичність дуже глибоко пов’язані з курганами, – казав японський монах Терасава під час відвідин курганів Безводівки на початку 2021 року.

Люди, яких об’єднала спільна мета

Влітку 2019-го у Чернігові Олександр Кликавка організував першу пресконференцію Хранителів курганів. Разом з однодумцями розповідали про діяльність спільноти і її мету, яка об’єднала активістів, – зберегти прадавню історію України.

За освітою і покликанням краєзнавці, дослідники, історики і просто активні люди стали справжніми хранителями курганів. Організація тоді мала з десяток добровольців не лише з Чернігівщини, України, а навіть – Канади.

Хранителі курганів – це не просто об’єднання, ініціа­тива заради збереження пам’яток, це – справжній рух, що стрімко шириться світом і вочевидь своєю діяльністю привертає увагу громадськості.

Кожен з активістів опікується одним чи групою курганів і, якщо раптом помічає, що пам’ятку намагаються розорати чи вже знищили, докладає максимум зусиль зі збереження. Зазвичай звертаються до землекористувачів, правоохоронців, народних депутатів. Але не все відбувається так, як хотілося б оборонцям історичної спадщини. Деякі агрохолдинги просто ігнорують закон, тим паче міра покарання для таких промислових гігантів – те ж саме, що пригрозити пальчиком.

– Разом і батька легше бити! – так скаже після першої пресконференції ініціатор і засновник спільноти Хранителі курганів Олександр Кликавка. – Агрохолдинги всупереч Закону вирощують на історичних пам’ятках сільгоспкультури і заробляють на цьому хороші гроші, завдаючи при цьому величезні збитки державі, 3 мільйони гривень за один курган. Агропідприємства мають великі ресурси для протистояння державним органам, можуть наймати юристів, лобіювати свої інтереси... Тому відстояти справедливість ми зможемо тільки разом!

Проблема охорони історичних пам’яток охоплює всю країну. Під загрозою нині кілька тисяч курганів тільки на Чернігівщині. Вони збереглися до нашого часу і належать до культурного пласту віком 5 тисяч років.

Завдяки активній життєвій позиції головному хранителю вдалося врятувати археологічну пам’ятку в Безводівці – курган 2231-8. До цього його просто розорали плугами аграрії.

Хранитель кургану Зелена Могила, що на Борзнянщині, чернігівський журналіст Віталій Назаренко також веде справжню боротьбу з агрохолдингом, який обробляє місцеві землі.

За словами хранителя Віталія, злочинне недотримання землекористувачем пам’яткоохоронного законодавства та розорювання ним групи давніх курганних некрополів поблизу сіл Пам’ятне, Прохори та Хороше Озеро зафіксували спеціалісти з Чернігова. Всі ці пам’ятки – на обліку та охороняються законом! Зафіксовані факти тягнуть на статтю 298 Кримінального Кодексу України – нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури. Зокрема, в частині другій згаданої статті йдеться, що такі дії караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Хранитель Новомлинського кургану Юрій Мурог – режисер, етнічний білорус, проживає в Канаді. Його дід виходець з Нових Млинів Борзнянського району.

Кілька років тому він відвідав село, зробив фотографії. Курган був покинутий, його занедбали і понад два десятки років тому люди там навіть утворили смітник. Лишати так, як є, було просто неприпустимо. У Юрія виникла ідея створити документальний фільм, у якому курган став би символом відродження.

Тож нині в Нових Млинах археологічна пам’ятка стала місцевою візитівкою, яку доглядають і оберігають.

Цікаво, що кінопоказ роботи хранителя українського кургану відбувся не тільки у Нових Млинах, а й у Канаді.

Наша Чернігівщина має найбільшу кількість об’єктів і пам’яток – 9 тисяч. З них – близько 4,7 тисячі – пам’ятки археології, повідомили в Чернігівській ОДА.

Станом на 2019 рік було дещо паспортизовано, проте й ці документи – старого зразка. А на нові коштів у держави не вистачає. Якщо ж паспортів немає – у судах виникають проблеми. До речі, на Одещині знайшовся відповідальний бізнес, який профінансував виготовлення нових паспортів. Якби ж і Чернігівщині залучити таких добродійників.

Про українські кургани вже пишуть світові медіа

Це не тільки американське видання «New York Times», а й інші, приміром, україномовний підрозділ міжнародної медіакорпорації BBC – ВВС NEWS Україна.



Зокрема цьогорічного травня ми розповідали перед­історію появи публікації про українські кургани, їхніх хранителів та руйнівників у газеті «New York Times». Голова всеукраїнського громадського руху Хранителі курганів Олександр Кликавка, хранитель курганів Олександр Панфьонов познайомили журналістку Марічку Варенікову та фотографа Брендона Гофмана з курганами Безводівки, що неподалік Ічні.

Оглянувши масштабний курганний комплекс, Олександр Кликавка розповів, що це за місце, як саме він – хранитель курганів – захищає історичну спадщину від руйнівників, скільки вже курганів вдалося відновити, про потребу і важливість охоронних зон навколо насипів. Проїхалися Ічнею, у пошуках Віталія Віри, який міг би поділитися цінною інформацією про стародавні поховання на території неіснуючого села Безводівка. Чоловік колись працював у селі бригадиром тракторної бригади. Добре пам’ятав розміщення курганів, знав історії про них.



Втім, на жаль, він помер, то вдалося поспілкуватися з його сином, сусідами. Далі був шлях до села Хороше Озеро, що на Борзнянщині, де також є кургани. Олександр Кликавка розповідав про агрохолдинг, який оброб­ляє тут землі. Про те, як складно знайти спільну мову з представниками цієї аграрної компанії. Це питання, що стосуються захисту і збереження історичної спадщини. Усю цю історію діалогу з аграріями можна прослідкувати по численних зверненнях і відповідях прокуратури, інших силових структур, облдержадміністрації.

Дещо з почутого і побаченого на Ічнянщині та Борзнянщині увійшло до публікації в американській газеті.

– Я прокоментував, що захист курганів – це питання національної безпеки. Тому що історична спадщина є підґрунтям для побудови будь-якої національної ідеї, національної програми, це основа основ. Через військові події держава, уряд мало приділяють уваги захисту історичної спадщини і, як наслідок, з’явився такий волонтерський рух – Хранителі курганів. Небайдужі люди привертають увагу до проблем захисту історичної спадщини і своїм прикладом показують, як це можна робити, – зазначив Олександр Кликавка.

Лариса Галета, «Деснянка» №26 (865) від 1 липня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.